Хто із нас в дитинстві не колядував? Мабуть, рідко знайдеться такий, хто б нiколи цього не робив. А чи знаємо ми, звідки пішли колядки? І чому це свято називається Колядою?
Звичайно, ті святкові обряди, якi здійснювали наш Пращури під час цього свята, до наших днів дійшли лише фрагментарно, оскільки їм довелося торувати до нас складний i нелегкий шлях під пресом християнiзацiї та совєтизацiї за комуністичної доби. Тому над тим, що ж саме означало це величне свято для наших славних Предків у минулому, працював не один дослідник, історик, етнограф чи етнолог. Тож, завдячуючи їхній невтомній праці і їхнім дослідницьким матеріалам, ми сьогодні маємо можливість, зазирнути в глибину віків нашої праiсторiї…
Наше стародавнє свято Коляди зародилося задовго до християнства i не має нічого спільного з народженням Іcyca Христоса. Оскільки наші Предки пов’язували це свято з народженням нового Сонця (Зимовим сонцестоянням), яке нині припадає на 21—23 грудня, то відповідно мало б у ці дні й відбуватися.
Центральним Божеством Віри Предків наших виступало Сонце, що дає тепло i життя усьому живому на Землі. Бо саме після Зимового сонцестояння, коли Сонце опівдні перебуває у найнижчій точці над горизонтом, світловий день починає збільшуватися.
З цим i пов’язується Різдво Божича Коляди — молодого Сонця, що символізувало початок річного кола — Кола Сварожого (Зодіаку). Саме від Коляди i походить слово календар, яке у римлян означало piк. І це дійсно має своє підґрунтя, адже прадавня назва Сонця — коло. З цим коренем ми маємо i назви кількох з восьми найголовніших сонячних свят Кола Сварожого: Коляда, Колодiй, Великдень, Зелені Свята, Купайло, Спасівка, Свiтовид осінній, Калита. Звідси i вiciм променів у різдвяної Зiрки-Сонця.
Власне слова Коло Свароже (Сварог — Батько вcix Богiв) означали календар у слов’ян, що пов’язувався з видимим річним рухом Сонця на тлі зодіакальних сузір’їв. Тому Сонце у наших Предків в певний календарний час мало рiзнi імена: Коляда (21—23 грудня, Зимове сонцестояння); Ярило (навесні і влітку); Купайло (19—21 червня, на Літнє сонцестояння); Свiтовид (на Осіннє рівнодення) і Калита (30 листопада; в період Корочуна, коли тривалість світлового дня скорочується).
Уci ці імена мають прямий стосунок до Бога Сонця — Дажбога, хоча й у різний час Кола Сварожого. Таким чином простежується повний річний цикл «життя» Сонця — його «народження» й «дитинство», «юність», «зрiлiсть» i «cтарість».
З плином часу слово коляда набуло ширшого значення. В українців це й різдвяний обряд (колядування), i славильні різдвяні пісні (колядки), i винагорода («славлена дара») за колядування. Різдвяний обряд Коляди здійснювала колядницька ватага, учасники якої називалися славильниками.
Колядницька ватага складалася з таких постатей: Береза — духовний провідник ватаги; Звіздар (Звiздоноша) — носій колядницької Зірки-Сонця; Дзвонар, що дзвонив у дзвіночки для очищення простору від злих духів; Mixoноша, що ходив з міхом, до якого клав коляду, котру приймав від господаря, в якого колядувала ватага.
Уci вони здійснювали давній язичницький релiгiйний обряд колядування. До ватаги обов’язково ще входили музики i танцюристи. У таких ватагах налічувалося від семи до дванадцяти чоловіків (жінки не колядували).
До навернення українців у християнство духовним провiдником колядницької ватаги був волхв (язичницький священик), котрий добирав до ватаги своїх учнiв — волховців.
У народі колядницьку ватагу називали служеньками Божими. І це не випадково. Адже створення ватаги призначалося не для розваг, а для здійснення магічних дій — привітання господаря i кожного члена його родини зі святом, побажання господарю i його «челядоньці» добробуту, багатства, здоров’я, щастя в наступному сонячному році. Причому за таких магічних дій, з яких складався чарівний обряд Коляди, все, що служеньки Божi родині побажають, має неодмінно здійснитися. Тому кожна родина з нетерпінням чекала своїх колядників.
Дуже важливим елементом колядування є ряження — в основному імітація тваринних персонажів з обов’язковим використанням масок ведмедя, вовка, тура та ін. Це захищало обрядодіїв від злих духів, щоб останні не впізнали колядників і не перешкодили їхнім магічним діям.
Коли служенькі Божі підходили під хату колядувати, зазначає у своїй книзі «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай, господар вже зустрічав їх з хлібом або колачем, а господиня повісмом льону (пучок прядива) перев’язувала колядницьку Зірку. Це символізувало своєрідну жертву Божичу Коляді, якому підносилися найважливіші атрибути життя. Адже і колач, і льон є продуктами врожаю, завдяки яким існує життя. Отже, це подяка за врожай і водночас жертва для доброго врожаю у наступному сонячному циклі. Це й символи їжі, що підтримує життя, й одягу, який захищає тіло від холоду та спеки.
Служеньки Божі, попрохавши дозволу колядувати і тричі вклонившись, урочисто повідомляли господарю, що народилося молоде Сонечко — Божич Коляда, а разом з ним народився весь Світ. І тут же виконували релігійні різдвяні славені (славильні пісні), тобто колядки, в яких прославлялися молоде Сонце, Місяць, Зіроньки, та промовлялися побажання господарю та його родині всіляких благ.
Після прославляння небесних світил служеньки переходили до персонального колядування — спочатку господарю та господині, а потім колядували до всіх, хто належав до їхньої родини, причому для кожного члена сім’ї була окрема колядка, в якій обов’язково мало звучати ім’я того, до кого колядують. Кожна колядка завершувалася щедрим віншуванням (побажанням родині і кожному, зокрема, всіляких благ) та танцями під музичний супровід. За це господар обдаровував колядників колядою у вигляді святкових продуктів харчування, а то й частування різдвяною їжею, або грошової винагороди.
По завершенню й отриманню від господаря священної дари колядники тричі вклоняються і виходять надвір, не повертаючись спинами до господаря.
КОЛЯДКИ.
Коли не було з нащада світа, Дажбоже!*
Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!
А лише було синєє море, Дажбоже!
А серед моря — зелений Явір, Дажбоже!
На Явороньку — три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як світ сновати, Дажбоже!
— Та спустімося на дно до моря, Дажбоже!
Та дістанемо дрібного піску, Дажбоже!
Дрібний пісочок посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться чорна Землиця, Дажбоже!
Та дістанемо золотий камінь, Дажбоже!
Золотий камінь посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться ясне Небонько, Дажбоже!
Ясне Небонько, світле Сонечко, Дажбоже!
Світле Сонечко, ясен Місячик, Дажбоже!
Ясен Місячик, рання Зірниця, Дажбоже!
Рання Зірниця, дрібні Зіроньки, Дажбоже!
* Кожен рядок повторюється двічі
Заграло море в неділю рано. Дажбоже!*
А на тім морі сосниця стоїть. Дажбоже!
На тій соснонці три голубоньки. Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять. Дажбоже!
Радоньку радять, як світ сновати. Дажбоже!
Що перший голуб в море упірнав. Дажбоже!
Виніс він з моря золотий камінь. Дажбоже!
Що другий голуб в море упірнав. Дажбоже!
Виніс він з моря срібляний камінь. Дажбоже!
Що третій голуб в море упірнав. Дажбоже!
Виніс він з моря мідяний камінь. Дажбоже!
Що з золотого Сонце постало. Дажбоже!
Що з срібляного Місяць зродився. Дажбоже!
А з мідяного Зірки постали. Дажбоже!
Так нам сталося ясне Небонько. Дажбоже!
* Кожен рядок повторюється двічі
Стояла сосна серед Дунаю. Дажбоже!*
На тій сосонці сив-Сокіл сидів, Дажбоже!
Крильцями стріпав, в Дунаєць упав, Дажбоже!
Вийшов він відтам третього року, Дажбоже!
Виніс він відтам троє насіння. Дажбоже!
Перше насіння — чорна Землиця, Дажбоже!
Друге насіння — яра пшениця, Дажбоже!
Третє насіння — зелена трава. Дажбоже!
Чорна Землиця — хліб ізродиться, Дажбоже!
Яра пшениця — для коровайця, Дажбоже!
Зелена трава — для худобоньки, Дажбоже!
* Кожен рядок повторюється двічі
Ой там, на горі горіли вогні.
Приспів:
Сохвален Бог! Сохвален Бог
Сонце — Боже наш на Небесах.
Горіли вогні, курили дими.
На горі волхви каміння били.
Каміння били — терем зводили
З трьома верхами, з трьома дверями,
З трьома дверями, з трьома вікнами.
В перше віконце сходило Сонце,
В друге віконце Місяць засвітив,
В третє віконце Сокіл улетів.
Сокіл улетів, на престолі сів,
На престолі сів, три служби служив.
Що перша служба — за господарів,
А друга служба — за їх діточок,
А третя служба — за Вкраїну-Русь.
Ой, Дажбоже!
(поторюється після кожного рядка)
Пане (ім’я), вставай з постелі.
Вставай з постелі, відчиняй двері,
Бо йдуть до тебе рокові гості —
Рокові гості — та й три радості.
Перший гостонько — золоте Сонечко,
Другий гостонько — срібний Місячик,
Третій гостонько — рання Зірниця!
А за цим словом бувай же здоров!
Не сам з собою — з красной жоною,
І з милим Богом, і з усім Родом,
З усіма нами, колядниками!
Добрий вечір!
Чи дома, дома пан господар?
Пр.: Святий Вечір* — добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А ми знаємо, що він вдома.
Сидить же він кінець стола.
А на ньому шуба люба,
А на шубі — поясочок.
На поясочку калиточка,
А в калиточці — мільйон гривень.
Книга, яку можна замовити тут:
“РІДНІ СВЯТА В КОЛІ СВАРОЖОМУ”, ТАМАРА ПІСТУН
Дітям України треба більше знати про своє праминуле, щоб ніхто не зміг нав’язати нам чужого, не властивого нашій генетичній пам’яті й нашій душі. Людину без пам’яті, без минулого легше зламати, підкорити. Людина без власної волі, без здатності думати й аналізувати безсила. Їй легше нав’язати різні догми, перетворити її свідомість на рабську. Душі предків їй не допоможуть, та й вона не кликатиме їх на допомогу, бо нічого не знає про них. Предки допомагають тим, хто про них пам’ятає. У цьому посібнику подано сценарії просвітницьких заходів, виховних годин, свят, конкурсів, що їх можна використати у навчально-виховному процесі впродовж усього року. Для організаторів шкільного дозвілля, класних керівників, студентів.
