Безмежна пустота, що не має ні початку, ні кінця, не має ні світла, ні темряви,
не має ні часу, ні простору. Тут живе Дух, Її Дух, Він вічний, нескінченний, Він
безпристрасний і врівноважений, тут живе спокій, безмежний спокій…
Раптом в цю абсолютну безкінечну тишу і гармонію долетіла пісня Її Душі,
збуривши простір і схвилювавши Дух, вібрація голосу, ніби маленький
дзвіночок, задавала ритм та діапазон і простір навкруги заспівав, завирував
не зрозумілим до цього часу хвилюванням, завирував самим Життям…
…Дух повільно стрепенувся, порушивши власний баланс і в цю мить відчув
якусь невимовну глибоку тугу за чимось, що робило Його живим, що
дарувало справжню радість і любов. Туга була настільки сильною, що Дух
покликав свою Душу на побачення. І ось вперше, за багато років, Вона стояла
перед ним, але не тільки Душею, Вона стояла перед ним, як земна Жінка, як
Та, що досягнула свого Духу…
…Відкинувши пасмо бронзового волосся, з легкою ледь помітною посмішкою
в синіх очах, Вона стояла перед своїм початком і кінцем, усвідомлюючи кожен
порух Душі і Тіла, Вона стояла перед пустотою і наповненістю, дивилася в
зоряні очі свого безсмертного Духу і Він проникав, просочувався в Її Тіло, Він
пробуджувався в кожній Її клітині, нагадуючи про Божественне начало Тіла і
Душі. Прокинувшись, ніби від тяжкого сну, Вона згадала себе, такою яка була
цільна і наповнена Живим Духом, що проживав через Її Тіло і Душу своє
життя, для пізнання Всесвіту…
…Вона йшла босоніж по бездонному нічному небу між зорями, розмовляла з
кожною, даруючи їм тепло своєї Душі і безмежного Духу. Кожна Зірочка,
благословляючи, дарувала Їй щось на згадку: яка – м’який пензлик, яка –
чарівну фарбу, а яка – сяючі блискітки зі свого мерехтливого світла. І кожен
пензлик мав свою форму, розмір і зміст, кожна фарба мала свій колір, відтінок
і почуття. З кожним подарунком Вона ставала могутнішою і чарівнішою, Вона
ставала ТоюЩоМалюєСвіт…
Так ішла Вона між Зорями довго, пригадуючи весь свій попередній Шлях, своє
земне Життя, яке було наповнене різними подіями і емоціями: щастям і
радістю, болем і тугою, та нічого не хотіла змінювати в минулому, тому що все
мало зміст, все, що було пережито привело Її сюди, де Дух поєднався з
Душею і Тілом, де Вона стала художником свого Життя…
…Дійшовши до небокраю, Вона взяла пензлі в руки, вилила на палітру різні
фарби і перемішуючи їх легкими точними рухами почала малювати: спочатку
домалювала Небо, потім розсипала кольори новими невідомими раніше
Зірками, Сузір’ями і Планетами і величним Сонцем. Одну з планет,
вимальовувала надзвичайно прискіпливо: з любов’ю, ніжно-блакитною
фарбою з прекрасним супутником, який щоночі світився магічним сріблом.
Вона впевненими рухами виписувала блакитне небо, океани, ріки, озера,
Вона малювала материки , засаджені могутніми лісами і садами,
народжувала фарбами гори: низенькі, порослі кущами і величні вершини,
покриті білими сніговими шапками та досипала туди блискіток зі світла, щоб
сяяли ті шапки на вранішньому Сонці. Потім змішуючи різні фарби і граючись
з кольорами Вона творила птахів, що на різний лад щебетали і виспівували
по тих реліктових лісах і дивовижних садах, сотворяла тварин з їх
первозданною інстинктивною мудрістю життя. Вона наповнювала Життям всі
ріки та озера, малювала величних істот, що плавали в океанах, виписувала
дрібних і великих, підземних і тих, що радіють сонячному промінню. Вона
малювала легенькі хмарки на синьому небі і тяжкі чорні грозові, вагітні дощем
тучі, потім хлюпнувши з палітри фарбами, випустила на ті чорні тучі яскраву
веселку, через усе небо…
Нарешті, дійшла черга до людей, Вона витягла із сумки нові чисті пензлики,
розмішала на палітрі свіжі фарби і знову взялася до роботи: ось виписався
образ її мами, від якої їй у спадок перейдуть глибокі сині очі і неймовірна жага
до життя, ось тато, ніби був і не був в її житті, але від нього успадкує потужну
внутрішню силу і стрижень, далі весь Рід, перші друзі, вороги, перше
кохання…
Вона малювала і малювала, відслідковуючи кожен порух Душі, реакцію тіла, а
її Божественний Дух вдихав в ці малюнки життя і поживав його отримуючи
насолоду і новий досвід, Він відчував все: біль, розчарування, радість, щастя,
любов і це давало Йому усвідомлення Життя, Життя що протікало через цю
маленьку жінку з глибокими синіми очима, Життя що тамувало Його тугу і
пустоту, пізнанням самого себе – вічного, Божественного, безмежного…
…А Вона продовжувала бігти босоніж між зірок, вправною рукою художника
вимальовуючи нові картини свого життя, Вона творила, кохала, раділа,
розчаровувалась і плакала, але робила це для нього, для безсмертного Духу,
що так хотів пізнати земне Життя…
