Розділ другий ГРІХОПАДІННЯ ПРАБАТЬКІВ

Ми підійшли тепер до дивовижної пригоди, яка — на жаль! — поклала край благоденству Адама та його дружини.«І зростив господь бог із землі усяке дерево, принадне на вигляд і придатне для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла» (Бут., гл. 2, ст. 9). «І наказав господь бог Адамові, кажучи: з кожного дерева в раю ти можеш їсти, але з дерева пізнання добра й зла — не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, ти смертю помреш!» (Бут., гл. 2, ст. 16–17).Корисно було б насамперед зауважити, що для релігійного повчання існувало багато посібників, які називалися «священною історією». У цих книгах замовчувалися сором’язливі місця Біблії, про які незручно було говорити. Зокрема, як правило, віруючим говорять тільки про «дерево пізнання добра і зла». Ми побачимо зараз, чому церковники й словом не обмовляться про «дерево життя». Ми наведемо стих 22-й глави третьої, який звичайно випускається у книгах для легковірних людей.Але зараз поговоримо поки що тільки про плід, який спричинився до падіння людини. Нагадаємо, що імператор Юліан Філософ^[14] пам’ять про якого така ненависна церковникам, зробив з приводу цього чудесного дерева кілька зауважень.«Нам здається, — писав він, — що господь бог повинен був би, навпаки, наказати людині, своєму створінню, їсти якомога більше плодів від «дерева пізнання добра і зла», бо якщо бог дав людині мислячу голову, то необхідно було людину і вчити, а ще необхідніше — примусити її пізнати добро і зло, щоб вона добре виконувала свої обов’язки. Заборона безглузда і жорстока.Вона була у сто разів гіршою, ніж коли б людині бог дав шлунок, який не міг би приймати їжу».Інше міркування, яке так і напрошується, — це те, що, як видно, господь бог мав приховану думку і, кінець кінцем, радів з падіння людини. Загалом Адам мав підставу сказати йому:— Дорогий мій татуню бог! Якщо я не помиляюсь, добро це те, що морально добре, що вам подобається; а зло, навпаки, — те, що погане, що вам не подобається. Так чи не так?— Цілком правильно, синку, — відповів би «творець».— У такому разі,— міг би сказати далі Адам, — дайте мені можливість дізнатися, що таке зло, щоб я міг його уникати. Бо ж навіщо тоді тут це дерево, якщо мені не можна його чіпати?Проте відповіді замість самого бога дають ті, хто прикривається його іменем.— Бог, — говорять вони, — послав випробування народженому людству. Він хотів бачити, чи буде Адам йому коритися, коли бог вимагатиме від нього незначного самообмеження в чомусь.Але і це твердження легко спростувати. За богословськими розумуваннями, бог всевідаючий — йому відоме й майбутнє. Отже, він повинен був передбачити, що станеться. Адже ніщо не робиться без його волі. Значить, бог сам хотів, щоб створені ним люди согрішили, — в цьому не може бути ніякого сумніву.Пізніше вся ця історія дійсно обертається проти бога. Ось що розповідає книга Буття:«Змій був хитріший над усю польову звірину, яку створив господь бог. І сказав він жінці: «Чи правда, що бог наказав: не їжте з усякого дерева в раю?» І відповіла жінка змієві: «Плоди з дерева ми можемо їсти, тільки з плодів дерева, що посередині раю, сказав бог, не їжте їх і не доторкайтесь до них, щоб вам не померти».І сказав змій до жінки: «Ні, не вмрете, але відає бог, що дня того, коли будете з нього їсти, ваші очі розкриються, і станете ви немов боги, які знають добро і зло». І побачила жінка, що дерево добре для їжі і принадне для очей, і пожадане, бо дає знання; і взяла з нього плоду та й з’їла; і дала також чоловікові своєму, і він з’їв» (Бут., гл. З, ст. 1–6),Що насамперед вражає у цій розповіді — так це те, що мова «змія», його спілкування з жінкою і факт пояснення «змія» мовою первопредків поданий автором не як щось надприродне, чудесне, навіть не як алегорія. Книга Буття так і змальовує «змія» — саме як змію. Цей плазун, звабливий, хитрий, стає спокусником жінки, ведучи розмову з легкістю, якій позаздрив би перший-ліпший волоцюга, що має намір використати довірливість наївної простушки.Змія так натурально описана в Біблії, що християнські богослови, визнаючи неправдоподібною цю версію, вважали за потрібне внести у біблійну казку свої виправлення. Проте ці виправлення змінюють все, що викладене у книзі Буття з цього приводу, і цілком суперечать Біблії. За цими виправленнями, такими ж хитрими, як і благочестивими, сам диявол набув форми змії і спокусив дружину Адама. Так повернули справу богослови, так вони вчать і нині.Це тлумачення є шахрайською підробкою книги Буття. По-перше, жодне слово оригіналу не дає підстав для такого тлумачення. По-друге, серед різних авторів старозавітних книг Біблії лише двоє згадали диявола: автор Книги Іова, за яким диявол почав одного чудового дня сперечатися з богом на небі, а також автор Книги Товіта, що говорить про біса Асмодея^[15], закоханого в жінку на ймення Сара, у якої він послідовно задушив сім чоловіків. Проте обидві ці книги з’являються наприкінці Біблії, і ні в них, ні в якихось інших немає й мови про Сатану-Люцифера^[16] — диявола, про якого церковники згадують щоразу, прагнучи надати релігійним легендам більшої принадності й цікавості. Ніде в Біблії нема й попівської розповіді про Сатану, що повстав проти бога і був переможений архангелом Михаїлом. Це, як, між іншим, і все, що стосується диявола, було вигадане значно пізніше, ніж були складені старозавітні книги Біблії.З другого боку, деякі веселі коментатори, філософи скептики в гонитві за дещо легковажним символом перетворили знамените «дерево пізнання добра і зла» в яблуню; вони припускали, що весь цей епізод має розповідати про те, як пані Адам^[17], яка ще не знала кохання, дістала перший урок свій від диявола-спокусника, що обернувся задля цього на змію.Хоч би яким смішним був цей жарт (анітрохи, між іншим, не гірший за благочестиві тлумачення), його так само слід залишити, як і текст, підроблений церковниками. Ми повинні сприймати Біблію такою, якою вона є. В епізоді, який ми щойно розглядали, зображено тварину, що зветься змією, а не якогось там диявола. Що ж до любовних натяків, які приписуються «змієві»-спокуснику, то у цьому тексті книги Буття вони відсутні.Саме змія як така показана тут. Автор бачить цю тварину очима прибічників різних релігій. У давнину змія вважалася твариною дуже хитрою, дуже розумною і злобною. Деякі африканські племена поклонялися їй ^[18].З другого боку, випадок із «змієм», що розмовляв, дуже поширений у східній літературі: в усіх міфологіях Азії дуже багато тварин, які розмовляють. У халдеїв, наприклад, риба Оанес кожного дня висовувала голову з вод Євфрату і протягом багатьох годин виголошувала проповіді до людей, що збігалися на береги. Вона давала різні поради і вчила співу та землеробству.Біблійний «змій» зовсім не потребував того, щоб у нього вселився диявол. Між іншим, він був не таким уже й хитрим, як його зображує книга Буття. Розповідь про «змія» дуже наївна і наскрізь суперечлива. Так, наприклад, виникає питання: що мав на увазі змій під словами «станете ви немов боги»? Вислів, що вказує на численність богів, зустрічається не тільки в цьому місці книш Буття; і далі ми побачимо, що навіть іудейський бог Яхве у своїх промовах аж ніяк не вважає себе єдиним богом. Християнські тлумачі, загнані у безвихідь цими словамизмія, твердять, що під словом «боги» плазун мав на увазі ангелів. їм заперечували, що змій не міг знати ангелів. Але, власне кажучи, з тієї ж причини він не міг знати й богів. Наївність і суперечлива плутанина — це характерна риса Біблії.Ні, він не такий уже й хитрий, цей змій. Його поради дуже неповні. Змій, по-справжньому розумний, повинен був би сказати жінці:— З’їж забороненого плоду, а потім негайно, у цю ж мить поїж від дерева життя, що тобі не заборонено.А бог? Чи не був він сам першопричиною спокуси? Навіщо він дав змію дар слова? Без цього змій ніколи б не міг розмовляти з жінкою.Біблія не наводить слів, якими пані Адам переконала свого чоловіка поїсти разом з нею забороненого плоду. Спробуємо заповнити цю прогалину.Уявіть собі першу жінку, цікавість якої була збуджена змієм. Вона наближається до «дерева пізнання», що росло посеред саду, поряд з «деревом життя». Довго і не без вагань вона розглядає його.— Не такий вже він і гарний, — говорить вона, — цей змій, який щойно чіплявся до мене. Але, бігме, у нього непогані манери, і він непогано говорить. Мені здається, що до його порад слід прислухатися, бо, їй-богу, досить нерозумно нічого не знати. Ми живемо з Адамом ніби індики, а могли б бути як боги. Спокусливий плід! Нема кращого за нього в усьому саду. Проте буде великий жаль, якщо змій мене обдурив. Життя таке приємне. Поїсти яблучка дуже хочеться, але якщо через це я помру? То вже набагато гірше.Вона все походжає навколо дерева; змій, заховавшись поблизу у кущах, стежить за всіма її рухами.— Ні, це неймовірно, щоб ми померли через дрібничку. Бог-отець нас обдурює. Врешті, у нього досить-таки хитрий вигляд, у цього дідугана. А змій? У нього дуже мила маленька голівка, добродушний вираз, а очі випромінюють доброту. Старому, звичайно, вигідно, щоб ми так і прожили весь вік, нічого не знаючи про чарівні речі, які є привілеєм богів. Він, очевидно, мав намір своєю погрозою нагнати на нас страху. Оце й усе! Він не хоче, щоб ми все знали. Ох, уже ці старі! Вони всі однакові! Не слід їм вірити.Вона тягне до дерева одну з садових лав, вилазить на неї і зриває яблуко. (Ми говоримо «яблуко», хоча Біблія не дає щодо цього ніяких пояснень; але, врешті-решт, зовсім немає значення, як назвати плід.) Вона розглядає яблуко й облизується. Змій усе бачить; він з насолодою випростовується на хвості за кущем.Пані Адам підносить яблуко до рота.— А й справді, як його їдять, оцей плід? Його потрібно обчистити чи можна їсти з шкірочкою? Так чи інакше він, очевидно, смачний.Вона ще мить вагається.— Знати все або нічого не знати? Ось у чому питання. Коли ми граємо у схованки з Адамом — добре це чи погано? Жорстока загадка! Чи потрібно стригти овець, чи ми чинимо зло, знімаючи з них вовну? Голова обертом іде… А Адамова манера колупатися пальцем у носі — добре це чи погано? їй-богу, це не життя — не знати всього цього!Зважившись, вона кусає яблуко.— Ой-ой-ой, як смачно! Яке соковите! Ач, старий шахрай, заборонив нам їсти таку смачну річ!Вона лягає на лаву і ще з більшим задоволенням смакує «заборонений плід».Приходить Адам, розмовляючи сам з собою:— З нудьги я щойно наловив карасів у Тігрі, але оскільки я вегетаріанець, то негайно викинув їх у Євфрат.Помічає дружину.— Агов, жінко, що ти там гризеш?Пані Адам миттю зіскочила з лави:— Ой, не свари мене. Це плід… з дерева… ти знаєш. З одного з тих двох дерев, що посеред саду…— Я це бачу, хай йому чорт! Саме це й є той плід, якого нам заборонено торкатися. Ну й дурна ж ти, жінко! Чи ти забула, що старий говорив?— Який старий? Татко? Це той, хто в усе втручається? От ще! Він насміхається з нас, ця стара мавпа.— Що ти говориш?— Він погрожував смертю. Пам’ятаєш?— Звичайно пам’ятаю. У мене бігають мурашки по спині.— Ха-ха-ха, дурнику! Його погроза — це тільки хитрощі.— Що ти верзеш? Ти зовсім здуріла.— Це хитрощі, я тебе запевняю. Я вже знаю цілу купу речей з того часу, як поїла яблука.— І ти знаєш, що таке добро і що таке зло? Ти знаєш, що слід робити і чого не слід? Ти знаєш все, як і чому?— “Так, починаю розуміти, мій милий. Стривай, ось я вже знаю, скільки дрібок солі треба класти на одне яйце.— Бути того не може!— Я знаю, чому півні замружують очі, коли співають.— Дивовижно! А чому у жаб нема хвоста, ти знаєш?— Я про це щойно дізналася.— Ану скажи.— Тому що це заважало б їм сидіти.— Дивовижно!— Більше того! Я ще знаю, я уже впевнена, чи ти чуєш? Я впевнена, що ти розумник і жодного разу мене не зрадив.Адам приголомшений.— Тисяча чортів! Ну й вчена ж у мене дружина! Адже це правда, що я жодного разу її не зрадив. А якщо б я тебе зрадив, це було б добре чи погано?— Це було б дуже погано, добродію! Дуже погано.Вона притягує його до себе, на лаву.— Між іншим, дорогий мій Адамчику, від тебе самого залежить стати таким же вченим, як я, і так само швидко й дешево. Відкуси яблучка!Вона дає йому яблуко.— Мені й самому хочеться, дорога жіночко. Але для чого нам бути такими вченими, як академіки, якщо ми від цього сьогодні ж помремо? Врешті, давай поміркуємо: померти, скажімо, через тисячу років — це ще як би там не було; але сконати сьогодні — ні, це було б надто нерозумно.Пані Адам здвигнула плеченятами.— Ти нібито не віриш, моя люба. Але я добре пам’ятаю все, що він говорив, татко бог. Я особисто з ним розмовляв і запевняю тебе, що він був дуже серйозний. Ось його власні слова: «А від дерева пізнання добра і зла, не їж від нього; бо того ж дня, коли ти вкусиш від нього, смертю помреш». Зрозуміла річ, як бачиш. Якщо тобі твоя шкура не дорога, то своєю я ще дорожу.— Адаме, Адаме, який ти смішний! Хіба я померла, скажи?— Ні, ти ще жива. Але й день ще не закінчився. Стережися!— Ой, які чоловіки вперті! Ти можеш пишатися, любий: у тебе впертості, як в осла. Навіть дивно, скільки часу потрібно, щоб переконати тебе, що старий глузував з нас. Ось ти щойно говорив про академіків.— Ну, говорив. То й що?— Адже ж вони справжні кладезі премудрості, як ти гадаєш?— Звичайно!— Так от, саме академіки і є безсмертними^[19].Цей доказ збентежив Адама. Дружина ж почала ніжно, але вперто наполягати на своєму.— Ну, для мого задоволення, любий, поїж яблучка! Коли ти поїси, ми обоє будемо як боги.— Як боги?— Не перепитуй! Так сказав змій.Адам наважився. Якщо вже змій говорить…— Гаразд, давай яблуко.Він жадібно відкусив. Дві хвилини минули у мовчанці; чутно було, як мухи літали. Раптом Адам скрикнув: у нього ввійшло пізнання.— Тисяча чортів! — вигукнув він. — Ми голі, як черв’яки! Що за неподобство?Жінка сплеснула руками:— У мене навіть нема підв’язок. Ой, як це непристойно!— Одягатися, одягатися, швидко одягатися……«І розкрилися очі в обох них, і пізнали вони, що нагі, і зшили фігове листя, і зробили опаски собі». (Бут., гл. З, ст. 7).Зауважте, що перший костюм людини не був з виноградного листя; заслуга вирощення винограду належить, за Біблією, патріарху Ною^[20], але це було значно пізніше.Одягнувшись, подружжя оглянуло одне одного.— Це не так уже й погано, — зауважив чоловік.— Бігме, фіговий листок мені дуже личить. Ці одежини, можливо, трошки запорошені, їх не витрушували^ з того часу, як ці дерева насадив бог. Візьми-но щітку, Адаме!Проте насолоджувалися вони недовго.«І почули вони голос господа бога, що по раю ходив, по денній прохолоді; і сховався Адам і жінка його від господа бога серед дерев раю» (Бут., гл. З, ст. 8).Біблійний бог, як ми бачимо, є цілком тілесна істота: він гуляє, він розмовляє, як людина. Книга Буття показує свого бога так само, як і язичеські легенди. Різні стародавні народи справді мали однакові уявлення про богів, як про людиноподібних істот.Критики запитують, у якому вигляді бог являвся Адаму, а згодом тим, з ким він розмовляв. Церковники твердять, що він мав вигляд людський і що інакше не могло й бути, якщо людину він створив «за образом і подобою своєю». Тоді чим же відрізняється староєврейське уявлення про бога від інших релігій, які проповідники християнства таврують назвиськом «язичеські»? Древні римляни, прийнявши вірування греків, також уявляли собі богів не інакше, як у людській подобі. Це дає підставу гадати, що не бог створив людину за своїм образом і подобою, а людина за своєю подобою уявляла богів. Не будемо, однак, наполягати, бо пройнятися такою думкою — значить забезпечити собі місце в геєні вогненній. Нагадаємо тільки дотепне зауваження одного філософа^[21]: «Коли б коти мали свого бога, вони б наділили його здатністю ловити мишей».Такі подробиці, як ця прогулянка бога по Едемському саду, свідчать про те, що тут і мови нема про якусь містичну алегорію: вся розповідь витримана в найреалістичнішому стилі.«І закликав господь бог до Адама, і сказав до нього: «(Адам,) де ти?» (Бут., гл. З, ст. 3).Збентежений і жалюгідний, бідний пан Адам і дружина його втратили завзяття. Вони намагаються зникнути, сховатися. Але це не так легко: як сховатися від всевидющого ока? Даремно намагаються вони, нещасні, сховатися від очей «всевидця»! Позаду них, збоку — всюди гримить клич божий, як голос владного і суворого господаря, що збирається покарати свого неслухняного раба. Нічого не вдієш — влипли, доведеться зізнаватися. Похиливши голови, вони просять пробачення.Адам сказав: «Почув я твій голос у раю — і злякався, бо нагий я, і сховався» (Бут., гл. З, ст. 10).Ось вони перед господарем, перед цим богом, який знає майбутнє, який передбачив випадок зі змієм і з яблуком і який сердиться, нібито він нічого не підозрював, нібито все сталося не з його всемогутньої волі. Адам і Єва не подумали про це, бо були збентежені. Вони поводяться, як діти, що напустували.— Не я перший почав, це вона. Більше не буду. їй-богу, більше не буду!«І промовив (бог): «Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що я звелів був тоді, щоб ти з нього не їв?» Адам відказав: «Жінка, що дав ти мені, дала мені з того дерева, і я їв» (Бут., гл. З, ст. 11).Адам досить вдало дорікає богові за його всевідання:— Адже це ти, мій боже, мені дав дружину. Хіба ти не знав, кого даєш мені в супутники життя?«Тоді господь бог промовив до жінки: що це ти наробила? А жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла» І (Бутгл. З, ст. 13).Зараз старий визначить покарання. Він діє по порядку: хто перший почав, тому першому і влетить. Стережися!«І сказав господь бог до змія: «За те, що зробив ти оце, проклятіший ти над усю худобу, над усю звірину польову. На своїм череві будеш плазувати, і прах ти їстимеш у всі дні свого життя; і я ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, між сім’ям твоїм і її; воно вражатиме тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут., гл. З, ст. 14–15).Це покарання, визначене змієві, беззастережно свідчить про те, що богослови грубо забріхуються, коли зі своєю манією всюди бачити диявола приписують йому спокусу жінки. Коли б був винен Сатана, то, звичайно, бог покарав би саме його, а не змія.Проте покарання за спокусу зазнає виключно один змій, як тварина, як «звір» польовий. Можна подумати, що цей змійпорадник мав колись ноги, що бог відібрав у нього ці ноги і примусив його повзати. Це покарання було б у вищій мірі несправедливим, якби змій не був причетний до справи.Уявіть собі, що якийсь шахрай вдасть із себе порядну людину; переодягнеться, наприклад, у місцевого церковника і, набувши його вигляду, скоїть що-небудь. Що буде, коли його спіймають, викриють і приведуть до суду? Чи засудить суд церковника? Звичайно, ні. Він покарає справжнього винуватця. Це й зрозуміло!Так що богослови добре зробили б, коли б відмовилися від своєї казки про диявола-спокусника першої жінки: це не витримує критики. Якщо ж вони хочуть; зберегти цю казку, то треба визнати, що бог не помітив у цій історії підступів диявола, бачив одного тільки змія і зовсім даремно позбавив його, невинного, ніг.Якщо вірно, що люди мають відразу до змії, якщо вірно, що при зустрічі з нею вони намагаються розтрощити їй голову, а вона намагається вжалити їх у ногу, то, навпаки, є один пункт покарання, якого змії не відбувають: вони не харчуються прахом. Це покарання ніколи не виконувалося. Залишається тільки припустити, що бог застосував тут «умовне засудження». Дивно, що Біблія забула це відзначити.І ще одне питання: яка ж змія грала роль спокусника? Вуж? Удав? Очкова змія? Ефа? Гюрза? Адже видів змій дуже багато.Припустимо, що пані Адам спокусив вуж; припустимо навіть, що покарання, оголошене вужу, було б справедливо застосувати до всього потомства цього вужа і в майбутньому всіх вужів позбавити ніг, щоб спокутувати провину їхнього предка. Адже якби жінка не встигла втягнути чоловіка в гріх непослуху, була б покарана тільки вона одна. Чи не правда? Але бідні змії! Завинив один вуж, а ось мідянка, боа-констріктор, гримуча змія, удав, гадюка і багато-багато інших порід втратили ноги і повзають на животі, незважаючи на очевидну їх невинність!«До жінки промовив: помножуючи, помножу страждання твої у вагітності твоїй; ти в муках родитимеш дітей; і до чоловіка твого пожадання твоє, і він буде панувати над тобою» (Бут., гл. З, ст. 16).Всі коментатори одностайно схиляються до того, що покарання це стосується не тільки пані Адам, а й усіх жінок до кінця світу. Залишаючи без уваги несправедливість і безглуздість цього божого вироку, ми відзначимо, насамперед, що, очевидно, якби перша жінка змогла встояти перед нашіптуваннями змія, вона не народжувала б у муках. Виходить, що до цього вона була збудована інакше, ніж до своїх перших пологів. Отже, в одну мить, тобто в мить проголошення вироку, бог перевернув догори дном увесь організм жінки. От уже воістину перст божий!Варто відзначити, що, незважаючи на свою всемогутність, господу богу все ж таки не вдалося повністю здійснити покарання, якому він піддав усю жіночу стать: адже дуже багато жінок народжують без болю. По-друге, скільки їх, цих жінок, які не тільки не покірні своїм чоловікам, а й водять їх за ніс і тримають у трепеті! Ім’я їм легіон!«А Адаму сказав він: за те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що я наказав був тобі, говорячи: не їж від нього, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі; і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо прах ти, і до праху повернешся» (Бут., гл. З, ст. 17–19).Такі самі зауваження щодо покарання Адама. Воно повинно поширитися на всіх чоловіків: у цьому одностайні всі богослови.Найстрашнішим з покарань є смертний вирок. Правда, цей чудовий бог забув свою недавню погрозу, що той, хто покуштував забороненого плоду, помре в той самий день, коли скоїть злочин. Ця забудькуватість богаотця надала приреченим досить тривалої відстрочки. Якщо вірити Біблії, Адам прожив ще 930 років (Бут.І гл. 5, ст. 5). Проте якби Адам не їв яблука, то він би не помер, і ми теж були б безсмертні.Якщо бог справді такий, яким його зображує Біблія, то він мудро зробив, що залишив змія німим з того часу] і той нічого не може розповісти, інакше він зробив би деякі викриття. Однак слід відзначити, що позбавлення дару слова не значиться серед оголошених змію покарань.Мимоволі напрошується ще одне зауваження. Це стосується хліба з великою домішкою поту. Цілком імовірно, що в первісному суспільстві не було хліба і люди харчувалися чим завгодно. Але не будемо прискіпливими. Припустимо, що бог мав на увазі цивілізоване майбутнє. Євреї, у середовищі яких з’явилися біблійні перекази, справді їли хліб, коли перейшли до осілого життя і почали займатися землеробством.Однак церковники твердять, що Біблія була написана не лише для євреїв: це, мовляв, закон для жителів усього світу. Проте хліб їдять тільки у тих країнах, де ростуть хлібні злаки. Ескімоси не знають борошна. У багатьох місцевостях Індії, Америки, Центральної та Південної Африки люди харчуються овочами і здобиччю від полювання.Можливо, хтось скаже, що слово «хліб» бог ужив фігурально, маючи на увазі всі види їжі. То чому ж всетаки покарання це не поширилося справді на всіх? Якщо трудящі працюють, щоб їсти, якщо хто-небудь із тих, хто живе плодами праці своєї, думає, що він спокутує вину за Адама, то це зовсім не стосується багатих людей, які користуються успадкованими мільйонами! А вгодовані священнослужителі? Ці якщо й пітніють, то хіба що від жиру. Не праця заради їжі примушує їх зрошувати своїм потом хліб насущний!Стих 18 дуже недружелюбний щодо людського роду» Крім хліба людина приречена харчуватися лише польовою травою, нарівні з тваринами. Що дасть їй земля? «Тернину й осот», — погрожує Біблія. Проте бог прогавив: незважаючи на його гнівний наказ, люди їдять іще дещо, крім хліба й трави. І чому блискавками своїми бог не руйнує ресторани, у меню яких є страви з м’яса?Але ось що сталося після оголошення вироку: «І дав Адам ім’я жінці своїй: Єва, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе» (Бут., гл. З, ст. 20).Цей люб’язний чоловік досі не потурбувався дати ім’я своїй подрузі; він просто називав її жінкою, про що свідчить стих 23 глави другої книги Буття.А тепер ми побачимо, що бог, всупереч поширеній думці, не зразу вигнав Адама і Єву з земного раю. Спочатку бог-отець, побачивши, що їхні костюми з фігових листків надто благенькі, став кравцем:«І зробив господь бог Адамові та жінці його одежу шкіряну і зодягнув їх» (Бут., гл. З, ст. 21).Для виготовлення цього одягу потрібно було забити безневинних тварин; отже, перша скотобойня була освячена й відкрита самим господом богом. Як же вимагати після цього, щоб наші предки не забажали ужити у страви м’ясо так швидко і несподівано вбитих і оббілованих тварин? «Плювати на вегетаріанську дієту!» — повинні були вони сказати один одному.А господь бог так би й залишив Адама з Євою жити і вмирати в раю, якби, зустрівши їх через деякий час одягненими, він не згадав про знамените «дерево життя», плодів якого чоловік і жінка так і не здогадалися покуштувати.«І сказав господь бог: ось став Адам, немов один із нас, знаючи добро і зло; а тепер, якби не простяг він своєї руки, і не взяв також з дерева життя, і не з’їв від нього, і не став жити повік» (Бут., гл. З, ст. 22).Таким є стих 22, який зовсім замовчують підручники «священної історії».Отже, зрозуміло: ці два бовдури — Адам і Єва, яким плоди «дерева життя» не були заборонені, найнерозумнішим чином забули про них. А якби чоловіка й жінку осяяла щаслива думка поїсти чудових плодів, поки бог викроював для них одяг із шкур звірів, вони обдурили б свого старого суддю! Вирок не міг би бути виконаним, і бог виявився б безсилим.Чи не правда, вона досить смішна, оця «свята» Біблія, коли вчитатися?Цей «єдиний» бог, який раптом обмовився про існування кількох богів, звичайно, молов зайве. Але, крім того, він, «всемогутній», безпорадно визнає свою неспроможність виконати присуджений ним смертний вирок. Тільки подумати! Трохи самовладання, трохи вигадки — і Адам з Євою стали б безсмертними, незважаючи на бога і навіть всупереч його волі.І як же повинен був поздоровляти себе старий бог, коли нарешті згадав про це прокляте «дерево життя».«І вислав його господь бог із едемського саду, щоб обробляти землю, з якої узятий він був. І вигнав Адама. А на схід від едемського саду поставив херувима і меч полум’яний, який обертався навколо, щоб охороняти дорогу до дерева життя» (Бут., гл. З, ст. 23–24).Жодних сумнівів, чи не правда? Саме оце злощасне «дерево життя» найбільше турбувало старого «елохіма». Ні за яких умов Адам і Єва не повинні були до нього повернутися. Але, врешті-решт, що за дика думка була створювати це дерево? Маючи здібності знати майбутнє, бог, звичайно, ніяк не міг пропустити повз увагу ту обставину, що один з наших далеких предків повинен буде согрішити і що доведеться приректи на смерть його і весь рід людський. За цих обставин «дерево життя» не могло бути для нього ні чим іншим, як перешкодою. Чи не краще було б богові його зовсім не вирощувати?А цей херувим з полум’яним мечем біля саду едемського — що це за дурниця? Хіба одним словом, одним, зусиллям волі бог не міг розтрощити і знищити «дерево життя», яке віднині втратило всіляку цінність? І цього бог не здогадався зробити!Шукають відважних добровольців! Хто хоче записа; тися в експедицію для пошуків раю? Якщо вже бог потурбувався про охорону воріт едемських, якщо він уже дійшов до того, що застосував такі примітивні оборони заходи проти спроб людства знайти шлях, який веде де «дерева життя», значить, рай земний і чудесне деревс ще десь існують. Якщо при обстеженні зони Тігру Євфрату ми побачимо ангела з пломеніючим мечем який охороняє будьякі ворота, ми можемо вигукнути— Приїхали! Ось він, рай, створений богом.А втім, хто він такий, оцей страж? У староєврейському тексті книги Буття вжито слово «херув»^[22]. Воно означає «бик» і походить від слова «хараб», що означав «орати». Давні євреї багато в чому наслідували своїх сусідів, а згодом поневолювачів вавілонян у звичаях, що стосувалися також і релігії. Вони, наприклад, почали виліплювати величезних биків, щось подібне до сфінксів, складних тварин, яких вони розміщували у святилищах. Ці зображення мали два обличчя: одне — людське, друге — бичаче, а також крила, людські ноги і бичачі ратиці. Християнські богослови це переінакшили: з «херува» вони зробили «херувима». А херувими — це рожевощокі молоді ангелятка, які не мають тіла і взагалі нічого, крім дитячої голови і двох маленьких крилець. їх багато, цих ангеляток, у церковних прикрасах. Цілком можливо, що ангельський швейцар земного раю не зовсім відповідає уявленню наївних віруючих про «херувимів» і що це, навпаки, «херув» у староєврейському розумінні, з головою о двох обличчях, з яких одне — бичаче. Це допоможе мандрівникам впізнати його здалека. Або ж якщо це херувим християнського типу, без тіла й рук, — значить, пломеніючий меч він тримає в зубах, і це зайвий раз приверне до себе нашу увагу.Ми особисто схиляємося більше до фігури двірника з напівлюдською-напівбичачою головою.Отже, сміливіше на пошуки раю! Навіть якщо нам не вдасться проникнути туди, подорож буде цікавою: можна буде потинятися, принаймні, навколо саду і нанести рай на географічну карту, яка досі має таку істотну прогалину.

14

Юліан Філософ. Мається на увазі Юліан Флавій Клавдій (331–363) — римський імператор (з 361 р.), прихильник античної літератури й філософії, прославився спробою реставрувати згасаючі на той час язичеські культи, за що й був прозваний християнами «Відступником». Написав тритомний трактат «Проти християн», у якому піддав раціоналістичній критиці Біблію та інші «священні» книги. Християнська церква трактат знищила. Фрагменти, що лишилися, були опубліковані в кн. А. Рановича «Античньїе критики христианства». М„1935.

15

Асмодей — ім’я глави демонів у апокрифах, творах іудейської і ранньохристиянської літератури, які не включено в біблійний канон і Талмуд. Вперше Асмодея згадано у біблійній книзі Товіта, в якій розповідається, що Асмодей закохався в дочку Рагуеля — Сарру і через те перешкоджає їй вийти заміж

16

Люцифер (буквально — «світлоносець») — поширене прізвисько багатьох богів, які відали небесними світилами; у середні віки одне з імен сатани. Вольтер писав: «У Ісайї знайшли притчу проти одного вавілонського царя» — Навуходоносора. Звертаючись до нього, Ісайя, зокрема, сказав: «У пекло скинута гординя твоя… Як упав ти з неба, денниця, син зорі (Helel), розбився об землю гнобитель народів». Це іудеїзоване халдейське слово «helel», говорить Вольтер, було перекладене «Люцифер». Таким чином, ранкова зоря, зоря Венери, стала дияволом, Люцифером, який упав з неба і був скинутий у пекло. Так створюється думка, і нерідко одне неправильно зрозуміле слово або склад, одна змінена або випущена літера служили джерелом вірувань цілого народу» (Вольтер. Боги люди, т. II. М., 1961, стор. 95). 

17

Мається на увазі Єва

18

Африканські племена поклонялись змії. Так, негри ісстапу вважають кобру-капелу своїм богом-покровителем. Цьому божеству приписуються здатність робити добро й зло, посилати багатство або бідність, спричиняти хвороби або навіть смерть. «У Сенегамбії,— писав відомий англійський етнограф Д. Фрезер, — туземці вірять, що кожну дитину з клану піфона протягом восьми днів після її народження відвідує піфон, а псілли, туземці стародавньої Африки, мали такий звичай: у них члени клану змії виставляли своїх дітей зміям, будучи впевненими, що змії не спричинять зла справжнім дітям клану» (Д. Фразер. Золотая ветвь, внп. IV. М., 1928, стор. 33). 

19

Членів Паризької Академії наук прийнято у Франції називати безсмертними.

20

Біблійними патріархами вважаються Авраам, Ісаак та Іаків. Ной був, за словами Біблії, «чоловік праведний і непорочний у роді своєму» (Буття, гл. 6, ст. 9) серед розбещених сучасників

21

Лео Таксіль, очевидно, мав на увазі старогрецького поета і філософа Ксенофана (VI–V ст. до н. е.), який у пародійній формі критикував антропоморфні уявлення про бога:«Коли б руки мали бики, або леви, або коні,Коли б писати, немов люди, вміли вони що завгодно,—Коні коням би богів уподібнили, образ бичачийДали б безсмертним бики; їхньою зовнішністю кожний зрівняв биЗ тією породою, до якої і сам він на землі причетний»

22

У староєврейській міфології херувими змальовуються як чотирьохликі істоти (у кожного з них обличчя людське, бичаче, лев’яче й орлине), з чотирма крилами, під якими розташовані людські руки і 4 колеса. Херувими символізують розумність, покору, силу й швидкість. У Біблії сказано, що бог сидить на херувимах (І Царств, гл. 4, ст. 4; Псалом 79, ст. 2), що херувими є охоронцями раю (Буття, гл. З, ст. 24) і носіями колісниці бога по хмарах (Ієз., гл. 1 і 10). Етимологія слова «херув» спірна. Колись це слово виводили від арамейського кореня «хараб» — орати, але тепер вважають, що воно походить від ассірійського «кагіЬи» — «благословляючий»

Книги, які можна замовити тут:

ІСТОРІЯ ПРАДАВНЬОЇ УКРАЇНИ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

Чотири лекції “Історія прадавньої України” – це по крупинках зібрана, ретельно досліджена, проаналізована й аргументована багатотисячолітня минувшина України, територію якої Клавдій Птоломей називав “кузнею народів світу”. Розглянуто широкий аспект питань, пов’язаних зі становленням української нації, – культури, духовності, мови, писемності, військової звитяги тощо. Викриваються історичні фальсифікації і повертається в рідні береги викрадене та привласнене творцями нових країн і держав. Також доводиться, що історія давніх греків і римлян це суцільна вигадка.
Задіяна чимало раніше не досліджуваних або поверхнево досліджених джерел та артефактів.

СЛАВЕТНІ ПРЕДКИ УКРАЇНЦІВ

Ви досі вважаєте, що українці моляться вигаданим євреями богам і святим? Дослідник праукраїнської історії та мови Сергій Піддубний наводить залізні аргументи, що навпаки – богами та пророками євреїв були предки українців.

Те саме стосується греків, які нібито дали світові міти, героїв і науку. Насправді вони нічого не мають до них. То наша, українців, історія. То наша правда, слава і сила!
Вперше в перекладі на сучасну українську мову також друкується вишукана в літературному плані маловідома повість ХVІ ст. “Історія об Аттилі, королі гунському” (переклад і коментарі С. Піддубного)