Розділ п’ятий ^[29]

Забавна біблія. Лео Таксіль

Книга Буття дуже стримана в описі подробиць злочинів і гріхів, скоєних на землі нащадками Адама в часи співжиття ангелів з жінками. Вона говорить просто:«І побачив господь (бог), що великим було розбещення людини на землі, і всі помисли розуму й серця ЇЇ тільки зло повсякденне» (Бут., гл. в, ст. 5).Скажемо відверто: очевидно, нащадки Адама забули акуратно молитися вранці і ввечері, тому що ніщо так не сердить господа бога, як неакуратність у молитвах. Та й будь-який священик скаже вам, якщо ви цього не знаєте, що кожний, хто забуває молитися, може впасти у гріх.«І пожалкував господь, що людину створив на землі.І засмутився він у серці своїм. І промовив господь: «Знищу я людину, яку створив, від людини до тварини, і до плазунів, до птахів небесних, бо розкаявся я, що створив їх» (Бут., гл. 6, ст. 6–7).Каяття бога! Це вже щось дивне. І до того ж скорбота старого була надто жагучою, тому що вона затьмарила йому розум і примусила прийняти рішення винищити і всіх тварин, які ні в чому не винні і зовсім не согрішили. Здавалося б, що найпростіше для бога — коли мати на увазі його всемогутність — було б змінити людей; але, як ми побачимо, він віддає перевагу тому, щоб утопити їх. Це вже — слід визнати — не зовсім по-батьківському!«Але Ной знайшов милість в очах господа бога» (Бут., гл. 6, ст. 8).Це «був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях» (ст. 9). І ось бог-отець прийшов до нього з візитом, щоб попередити про катастрофу, яка має бути, і дати йому можливість врятуватися.«І промовив (господь) бог до Ноя: прийшов кінець кожній плоті перед лицем моїм, бо наповнилася земля насильством від них; і ось я винищу їх із землі. Зроби собі ковчега з дерева гофер; з перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ззовні.І зроби його так: три сотні ліктів довжина ковчега; п’ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів висота йому. І зроби отвір у ковчезі на лікоть вужчий угорі, а вхід до ковчега зроби збоку його; зроби в ньому нижнє, друге й третє (житло).І ось я наведу на землю потоп водний, що винищить! під небесами усяку плоть, в якій є дух життя; помре все, що є на землі! І складу я заповіта свого з тобою, і ввійдеш до ковчега ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою. Візьми також до ковчега… кожної плоті по парі, щоб їх зберегти з тобою; хай, вони будуть самець і самиця. Від (усього) птаства за родом його, з усієї худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх; по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими. А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання; і буде для тебе й для них на, поживу.І зробив Ной усе, як звелів йому (господь) бог, так і зробив він» (Бут. гл. 6, ст. 13–22).Будівництво ковчега тривало сто років^[30]. Бог не велів Ною попереджати інших людей про прийдешнє Отже, слід думати, патріарх і сім’я його зберігали свої приготування у таємниці. Люди, звичайно, повинні були дивуватися, бачачи, як Ной посеред поля будує величезний ковчег на 300 ліктів, що становить приблизне 150 метрів, тобто довжину чималого пароплава. Дехто вважав, очевидно, старого божевільним і насміхався і нього. Але старий сприймав усі жарти без образ і старанно працював.Ці сто років, витрачені на побудову ковчега, не здаватимуться надто тривалим строком, якщо згадати, ще тисячі потрібних речей, зв’язаних з цим будівництвом Біблія обминає мовчанкою. Так, три сини Ноя були очевидно, вимушені здійснювати тривалі подорожі і різні країни світу для того, щоб привезти звідти тварин. Оскільки потрібно було захистити себе від того щоб у самому ковчезі не бути з’їденими левами, тигра’ ми, крокодилами та іншими страшними тваринами, вони повинні були опанувати мистецтво приборкувачів і дресирувальників. Потрібно було також заготовити достатню кількість продуктів харчування, у тому числі м’яса для численних хижаків, сіна, зерна, плодів і т. ін.Слід думати, що дерево, з якого був зроблений ковчег, було з кращих сортів. Якби тепер хто-небудь зібрався витратити сто років на будівництво корабля, то не знайшлося б такого міцного дерева, яке б не згнило до завершення будівництва; корма згнила б дощенту, поки будувався б ніс, і доводилося б безконечно починати все спочатку. Ніхто точно не знає, що за дерево було у Ноя. Біблія називає його «гофер», але ніхто ніколи не бачив такого дерева^[31].Коли ковчег було закінчено, бог сказав Ною: «Увійди ти й увесь дім твій до ковчега, бо я бачив тебе праведним перед лицем своїм в оцім роді» (Бут., гл. 7, ст. 1). Продовження розмови засвідчує, що бог забув свої попередні вказівки. Як ми вже цитували, він звелів патріархові не брати з собою більше як по одній парі від кожного роду тварин. В останню хвилину «старий» змінив програму:«Із усякої чистої худоби візьми собі по семеро, а з худоби нечистої — двоє: самця і самицю її» (Бут., гл. 7, ст. 2)^[32].Біблія не вказує, чи пояснив бог Ною ознаки цього розподілу на «чистих» і «нечистих». Проте інша книга, що приписана Мойсею, — Левіт вказує (гл. 11), яких тварин євреї вважали «чистими», а яких «нечистими». Серед чотириногих «чисті» — це ті, у яких копито розділене і які жують жуйку. Верблюд і заєць жують, але у них копито не розділене, і тому вважаються тваринами нечистими; свиня, у якої копито розділене, але яка не жує жуйки, також вважається твариною нечистою. Із птахів бог оголосив нечистими орла, коршуна, сокола, ворону, страуса, сову, чайку, яструба, пугача, лебедя, пелікана, чаплю і деяких інших.Бог-отець оголосив Ною, що потоп розпочнеться через сім днів. Патріарху належало трохи підучити природничу історію, щоб знати, чи брати з собою двох чи сімох журавлів, двох чи сімох слонів, двох чи сімох носорогів, двох чи сімох бегемотів і т. д.«По семи днях води потопу линули на землю. Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого (27) дня місяця, цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори» І (Бут., гл. 7, ст. 10–11).Звідси зрозуміло, що «святий дух» підтримує впевненість в існуванні великого водоймища по той бік | небес, яке спорожнюється за допомогою спеціальних шлюзів.«І був дощ на землі сорок днів і сорок ночей. Того; самого дня до ковчега ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Іафет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його) з ними, вони та всяка звірина (землі) за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазує | по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата» (Бут., гл. 7, ст. 12–14).Що за ковчег, що за ковчег! Якщо скласти всі дні зазначені в цій і наступних главах, то виявляється, що Ной, його сім’я і всі тварини, врятовані ним, пробули в ковчезі 393 дні. Богослови не говорять, яким чином вісім чоловік могли понад рік годувати і напувати весь цей зоологічний сад і утримувати загони у чистоті; Слід було також подумати про приплід! Скільки м’ясі потрібно було! Яку надзвичайну кількість продовольства! Яка незвичайна робота для Ноя, його дружини, синів і невісток — чистити ковчег від гною!Бог особисто зачинив двері «ковчега»: «І замкнув господь за ним ковчег» (Бут., гл. 7, ст. 16).Коли судно попливло, вода збільшилась «дуже-дуже, і покрились усі гори високі, що під небом усім. На п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода» (Бут., гл. 7, ст. 19–20).Важко собі уявити цю кількість води, особливо як що взяти до уваги, що найбільша відома нам глибин; у Тихому океані (Маріанська западина) сягає за 11 тисяч метрів, а найвища гора на земній кулі — Джомолунгма (Еверест) в Гімалаях — має вершину 8880 метрів над рівнем моря.«І вимерла всяка плоть, що рухається на землі, птахи, й худоба, й звірина, і плазуни, що плазують по землі, і всі люди. Усе, що мало в ніздрях своїх дух життя на суходолі, вимерло. І винищив бог усяку істот на поверхні (всій) землі, від людини аж до скотини, до плазунів, і до птаства небесного, все знищено на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним у ковчезі. І прибувала вода на землі сто п’ятдесят днів» (Бут., 7, ст. 21–24).Лише одні щасливі риби безпечно плавали у розбурханій безодні!Однак все має кінець:«І згадав бог про Ноя, і про кожну звірину, та про всяку худобу, (і про всіх птахів, і про всіх плазунів,) що були з ним у ковчезі; і навів бог вітер на землю, і води зупинилися. І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба припинився. І верталась поволі вода знад землі. І стала вода спадати по ста й п’ятдесяти днях. А сьомого місяця, на сімнадцятий день, ковчег зупинився на горах Араратських. Вода постійно спадала до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися вершини гір» (Бут., гл. 8, ст. 1–5).Скільки тут несподіваних чудес у цих кількох рядках! По-перше, ми маємо задоволення поновити наше знайомство з цим приємним «вітром божим», у якого більше не було ніякої роботи з часу припинення хаосу і який коментатори ототожнюють з «духом божим». «На початку», як сказано в Біблії, він просто «ширяв над водою». Однак тепер, щоб осушити землю, бог-отець випустив згаданого вище «святого духа» («вітер божий»), якого «письмо» подає нам у вигляді «божественного голуба» (або, коли хочете, божественної брехні) і покладає на нього зовсім незбагненне завдання — осушення світового потопу.Зрештою, було цілком необхідне втручання когось із членів «пресвятої трійці», інакше ніякий звичайний вітер ніколи не осушив би такої небувалої кількості води. Якщо рівень води при потопі був на п’ятнадцять ліктів вищим за найвищі гори на землі, то виходить, за деякими підрахунками, що всього води назбиралося приблизно до дванадцяти світових океанів, нагромаджених один на одний. Потоп можна вважати найнезвичайнішим з чудес, учинених богом, тому що, створивши нові неозорі океани (це вже не малий фокус сам по собі), він потім знищив їх самим тільки подихом. Які ж легені у цього «голуба»!Інше чудо, яке також не може залишитися непоміченим: сімнадцятого дня сьомого місяця Ноїв ковчег зупинився на вершині гори Арарат, яка має висоту 5156 метрів; а гори, вищі за Арарат, як, наприклад, 14 вершин у Гімалаях, які мають висоту понад 8000 метрів, та інші вершини (у Південній Америці, Африці) показалися першого дня десятого місяця, тобто через шість тижнів по тому. Оце так чудо!Крім того, біблійна розповідь про кінець потопу завершується ще й досить наївною історією з вороном і з голубом, але вона зовсім не цікава. Ной випустив спочатку «ворона», який «літав туди й назад, аж поки не висохла земля». Потім він «випустив голуба», який «не знайшов місця спочинку для своїх ніг і повернувся до нього у ковчег». Знову випустив він його через сім днів, і цього разу голуб повернувся, тримаючи у клюві оливкову гілку. Ной здогадався, що «спала вода з землі». Патріарху, повідомляє Біблія, «стукнуло» тоді 601 рік.Бог сказав йому, що час виходити. Вивантаження тварин пройшло, очевидно, зразково. Крім того, слід думати (хоч Біблія цього й не говорить), що солона вода відразу ж відокремилася від води прісної (нове чудо!), щоб ріки, озера й моря могли знов увійти у свої попередні річища. Риби ж знову повернулись у свої води згідно з потребами своєї натури.«І влаштував Ной жертовника господові. І взяв він із кожної чистої худоби та з кожного чистого птаства, і приніс на цілоспалення на жертовнику. І почув господь пахощі милі, і в серці своєму промовив: «Не буду більше землі проклинати за людину, бо помисли людського серця лихі від віку його молодого; і вже більше не вбиватиму всього живого, як я вчинив» (Бут., гл. 5 ст. 20–21).При цьому старий бог удостоїв Ноя і його дітей! першокласного благословення і дозволив їм у майбутньому харчуватися всілякою їжею, опріч злаків.«І благословив бог Ноя й синів його, та й промовив: «Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю (і володійте нею)! Хай лякаються і бояться вас усі звірі на на землі (і вся худоба земна,) і все птаство небесне усе, чим роїться земля, і всі риби морські; у ваші руки віддані вони. Усе, що плазує, що живе, буде вам на їжу! Як зелену ярину, я віддав вам усе. Тільки плоті з душею! її, цебто з кров’ю її, не споживайте. Тоді я візьму і вашу кров, в якій життя ваше, візьму її у кожної звірини, візьму також душу людини рукою людини, рукою брата її. Хто проллє кров людську, того кров проллється від руки людини, бо людина створена за образом божим» (Бут., гл. 9, ст. 1–6).З викладеного випливає, що тварини мають душу І що ця душа живе в крові. Господь бог нібито не зносить і людиновбивства. Але біблійний бог часто заговорюється, і ми ще побачимо, як він розлючено штовхає євреїв на вбивства. При цьому все ж буде здаватися, ніби його обраний народ зовсім не проливає людської крові.Однак оскільки «старий» взяв зобов’язання не топити більше людей, то під угодою потрібний був підпис. Божественним підписом стала веселка, яку вперше пустили в хід у цей знаменний день.«Я веселку^[33] свою дав у хмарі,—сказав бог, — щоб вона була знаком (вічного) заповіту між мною та між землею. І станеться, коли над землею я хмару захмарю, то з’явиться в хмарі (моя) веселка. І згадаю про свого заповіта, що між мною й між вами, і між кожною живою душею у кожній плоті» (Бут., гл. 9, ст. 13–15).Обережність була не зайвою, бо й богові не слід особливо покладатися на свою пам’ять! Зазначимо, до речі, що «священний» текст говорить: «моя веселка», «я веселку свою дав». Це все свідчить про те, що до того часу ніякої веселки не було. А оскільки веселка утворюється від переломлення і відбиття сонячних променів у краплях води, то зрозуміло, що впродовж віків, які минули між часом створення світу і потопом, дощове зрошення не практикувалося зовсім, дерева і рослини росли самі по собі, і або їм було досить поту, що котився з чола людського, або ще цей бродяга Каїн, який будував міста, збудував на всій земній кулі мережу штучного зрошення

Книга, яку можна замовити тут:

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВИБРАНІ ТВОРИ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

У зібранні вміщено вибрані праці українського етнофілософа, професора Володимира Шаяна, засновника Ордену Бога Сонця та руху відродження рідної віри українців. Його праці, замовчувані в радянській імперії, лише в незалежній Україні вперше знаходять свій шлях до українського читача. Професор Шаян був переконаний, що втративши рідну віру, народ занапастив свою душу. Він вважав метою свого життя повернути рідну духовість у народі іе середовище, щоб забезпечити вільний розвиток українського народу на основі своїх власних етнокультурних архетипів. Книга буде цікавою філософам, культурологам, релігієзнавцям, рідновірам та всім, хто шанує минуле й дбає про майбутнє України.