Справді, якщо жоден історик не повідомляє про чудесне воскресіння якогось Ісуса, прибитого до хреста, це ще було б півбіди, але, з другого боку, жоден історик і жоден автентичний документ того часу не підтверджує навіть факту існування вищезгаданого індивідуума, а це вже набагато гірше.
Різні автори тієї епохи — а їх немало, бо культура Римської імперії була тоді у повному розквіті — часто згадують про тетрарха Ірода, про правителя Іудеї Понтія Пілата, про первосвященика Кайафу, проте ніде, крім
євангелія, не сказано, що хоча б один з цих історичних персонажів будь-коли мав справу з якимсь чоловіком на ім’я Ісус. Навіть смерть його, що неминуче мусила викликати якийсь відгук завдяки незвичайним обставинам, що її супроводжували, не відзначена у жодній з праць сучасників імператора Тіберія.
До речі, насправді Ірод Великий, який був царем Іудеї, Ірод, якому євангеліє приписує винищення двадцяти тисяч дітей чоловічої статі у Вифлеємі, щоб у загальній купі напевно вже прикінчити майбутнього месію, Ірод, цей жорстокий Ірод, згідно з історичними фактами, помер за 4 роки до народження Христа.
Справді, як можна вірити в існування Ісуса Христа і в усі його неймовірні чудеса, якщо ні один історик, ні один письменник тієї епохи жодного разу не згадує про нього, з чудесами чи без оних!
Таціт (бл. 58 — після 117 рр.) описує у своїй історії величезну кількість другорядних подій, але про Ісуса Христа він нічого не знає. Светоній (65—135 рр.), вірний літописець дванадцяти імператорів, нічого не знає про Ісуса Христа. Квінтіліан, знаменитий ритор, який народився у період правління імператора Клавдія, нічого не знає про Ісуса Христа, хоч у його книзі про ораторське мистецтво, одній із найпрекрасніших пам’яток латинської літератури, аналізуються промови усіх трибунів, адвокатів і софістів-проповідників. Пліній Старший, який народився за царювання Тіберія і помер уже за царювання Тіта, був чудовим натуралістом. У свої наукові описи він вільно вставляє живі розповіді про всі знаменні події свого часу, але він нічого не знає про Ісуса Христа. Його племінник Пліній Молодший[78], чиї численні листи так само гострі і повчальні, як листи мадам де Севіньї, говорить про все що завгодно, проте словом не обмовився про Ісуса Христа і не згадує про нього навіть у листах до Траяна, у яких говорить про християн як про секту, породжену іудаїзмом. Епіктет, великий мораліст і філософ[79], який вивчав всілякі релігійні вірування, не мав уявлення про Ісуса Христа, хоч сам був уродженцем Малої Азії, жив у Римі в часи Нерона і був вигнаний при Доміціані. Вислови і бесіди Епіктета дійшли до нас у записах його учня Арріана, і там про Христа — ні слова! Помпоній Мела, який написав у 43 році — всього через десять років після нечуваних чудес страсної п’ятниці! — свою фундаментальну вчену працю «Країни світу», розумів географію на зразок Страбона, тобто супроводжував опис кожної країни оглядом головних подій, які у ній відбувалися. Так от, у розділі про Іудею Помпоній Мела не згадує про Ісуса Христа жодним словом.
А Плутарх? Він народився у 50 році у Херсонесі, у тій самій Греції, куди, як запевняють церковники, направилися послідовники месії після пам’ятної п’ятидесятниці. Там вони нібито проповідували святе євангеліє і творили такі чудеса, що, бачачи їх, греки наверталися до християнства юрбами! Плутарх помер у 120 році. Тридцять років він прожив у Римі, де найнеймовірніші чудеса християн відбувалися майже щодня, і часом, якщо вірити тим же церковникам, навіть на арені Колізею на очах численних глядачів. У Плутарха була одна особливість: він писав біографії знаменитих людей, не нехтуючи ніякими легендами і чудесами… Чому ж у такому разі він не написав біографії Ісуса Христа?
А Сенека? Народившись у 2 році нашої ери, він помер у Римі тільки в 65[80], тобто був сучасником нашої боголюдини. Більшу частину життя Сенека провів при імператорському дворі. Він був у Римі і з 51 по 64 рік, коли там точилася багаторічна боротьба між Симоном-Каменем і Симоном-Волхвом.
Так от, Сенека, який написав немало, жодним словом не згадує про чудеса, які вони творили! Правда, пізніше ченці перекрутили, а потім знищили назавжди його трактат «Про рух землі», який безсумнівно суперечив ортодоксальним уявленням про те, що земля, мовляв, плоска, а сонце, мовляв, ходить навколо неї. Так само вони знищили і його трактат «Про марновірство», в якому Сенека якщо і згадував про християн, то, слід гадати, без особливої поваги і, можливо, наводив їх перші легенди, відмінні від пізніших євангелій.
А що сказати про Філона Александрійського, цього єврейського Платона? Він прибув до Рима з Єрусалима, і його філософські погляди були поглядами переконаного єссея. Його численні теоретичні праці лягли пізніше в основу різних християнських, богословських шкіл, проте і він нічого не знає ні про Ісуса Христа, ні про Петра, ні про Іоанна, ні про Павла, не кажучи вже про інших апостолів!
І, нарешті, Йосиф Флавій, сам Йосиф Флавій, нічого не знав про публічні пророкування месії Ісуса, нічого не знав про зроблені ним привселюдно чудеса. І це Йосиф, єврейський історик, який писав історію свого народу з величезною кількістю всяких подробиць! Особливо докладно описує він період, який передував падінню Єрусалима, бо сам брав участь в обороні міста. Народжений через чотири роки після вистави на Голгофі, або через тридцять один рік після грандіозного повстання Іуди Галілеянина, він знав іудео-християн, але про таких християн, як Петро і Павло, навіть не чував!
Та годі! Варто придивитися поближче, і будь-кому стане ясно, що Ісус Христос — всього-на-всього міф.
Душа моя, знай, читати біблію і брехню-те ж саме, – писав Григорій Сковорода, і це основне, що можна сказати про брехливе юдохристиянство.
Розділ 69 ІЗ ЗЕМЛІ НА НЕБО ПРЯМИМ ХОДОМ
На цей раз апостоли одностайно визнали, що Христос ожив.До того ж сам Ісус засвідчив про свое воскресіння багатьма чудесами. Проте почуття справедливості змушує мене висловити жаль, що він не створив усі ці чудеса особисто і всенародно, під носом у Пілата, Ірода і Кайафи. Ніколи й ніхто, за винятком апостолів, навіть не чув про ці чудеса — обставина справді гідна жалю! Адже грішні скептики можуть сказати, що син голуба і не збирався воскресати і що просто апостоли вигадали чергову байку.Правда, скептики можуть піти ще далі: оголосити, що Ісуса взагалі не було і що легенду про нього сфабрикували засновники християнської релігії не раніше початку третього століття. Та на те вони й скептики.Справді, якщо жоден історик не повідомляє про чудесне воскресіння якогось Ісуса, прибитого до хреста, це ще було б півбіди, але, з другого боку, жоден історик і жоден автентичний документ того часу не підтверджує навіть факту існування вищезгаданого індивідуума, а це вже набагато гірше.Різні автори тієї епохи — а їх немало, бо культура Римської імперії була тоді у повному розквіті — часто згадують про тетрарха Ірода, про правителя Іудеї Понтія Пілата, про первосвященика Кайафу, проте ніде, крім євангелія, не сказано, що хоча б один з цих історичних персонажів будь-коли мав справу з якимсь чоловіком на ім’я Ісус. Навіть смерть його, що неминуче мусила викликати якийсь відгук завдяки незвичайним обставинам, що її супроводжували, не відзначена у жодній з праць сучасників імператора Тіберія.Таким чином, грішні скептики можуть доволі іронізувати над євангелієм, побрехеньки якого не тільки не підтверджуються жодним з авторів, що заслуговують на довіру, але, крім того, буквально кишать найбезглуздішими суперечностями.
Автор: Лео Таксіль
