ІНВЕКТИВНИЙ ТРИПТИХ

Гриць Гайовий

ІЗ ЦИКЛУ „УКРАЇНСЬКІ ПСАЛЬМИ”

1.

Відомо, що риба гниє з голови.

Як кажуть французи, таке селяві.

Скажіте, одначе, а хто нам велів

Собі обирати прогнилих голів?

Мабуть, у суспільній свідомості звих,

Оскільки мерці пожирають живих,

А ми свою душу здали й інтелект

На відкуп чужих нам релігій і сект.

І вічно шукаєм опік та егід

В рівнянні на Захід, якщо не на Схід:

Листочки гризуть колорадські жуки,

Коріння з’їдають свої ж хробаки,

А деревину поточив короїд.

Але шкідників цих чіпати не слід,

Бо буде порушення прав та свобод –

І Евросоюз нам влаштує бойкот…

От.

2

.

Ми думали, що допоможе нам Бог,

А нас, мов товар, виставляють на торг

Десь на перехреснім стихійнім товчку –

І то за ціну сміхотворно низьку,

Аби в такий спосіб розкрити нам суть:

Якщо ми продажні, то нас продають…

Тим часом в город наш, не знати відкіль,

Полізли плоскуха, пирій і кукіль,

Лопуцьки, осот, лобода і щириця,

Мокрець і мишій, кропива й повитиця –

І весь наш город бур’яном заряснів:

Чорнозем сприятливий для бур’янів!

Бо, кажуть, що спільні мотику й рискаль

Із нашої згоди присвоїв москаль,

А що залишилось – щури із контор

Погризли й здали на утиль за бугор

В надії, що жирні коти з-за бугра

З прихильністю сприймуть старання щура –

Бодай не пришиють нам апартеїд.

Але й бур’яни узаконити слід,

Надавши шляхом нескладних процедур

Їм статус почесних городніх культур.

Так радять експерти нам із-за бугра.

Ура!

3.

Аби не тріщала „законність” по швах,

Убивцю і жертву рівняють в правах,

Бо кожен, мовляв, тепер сам собі пан –

Усі мають право придбати наган,

Тож хай запанують порядки такі,

Щоб жертви знешкодили ґвалтівників:

Бабусі й онучки та мами з дітьми,

Купуйте нагани й стріляйте самі!..

Сміливо до себе пускайте заброд –

Нероб і пройдисвітів з різних широт, –

А ще забезпечте, на їхній аршин,

Гарантію прав сексуальних меншин…

Як тільки умов цих досягнемо ми,

Нас із-за бугра субсидують грішми,

В рахунок яких ще й дадуть вказівки,

Як нам зашивати на латках дірки…

Тут щось та не так – відчуваю нутром:

Затьмарення розуму? Рабський синдром?

Чи внутрішній страх перед тими, кого

Вважають великими світу сього?

Але ж і найбільший з людей, далебі,

Великим буває не сам по собі:

Трапляється, зовсім нікчемне й слабе

Стає у суспільстві великим цабе,

Пророка ж висміюють, як дивака, –

Велике не завжди помітне зблизька…

Коротше, чужі лицеміри й ханжи

Про нас не подбають, хоч як їм служи,

Натомість пред’являть нам стільки вимог,

Що здійснення їх зажене нас у льох.

Та, власне, навіщо нам Захід чи Схід?

Хіба ми самі не державний нарід?

Ми здатні прожити й без їхніх порад,

Самі розібравшись, де перед, де зад.

На те і держава, щоб лад навести,

Аби організм не заїли глисти,

Та взятись за звільнення наших ланів

Як від шкідників, так і від бур’янів.

Насамкінець раджу і вам, і собі:

Сусіда в сусідській квартирі люби.

У нашому ж домі хай він любить нас.

Та й наших богів шанувати вже час!

——————–

*Із кн. Гриць Гайовий. “Українські псальми. Сатирична хроніка політичних подій у національно-духовному висвітленні”

(Київ, “Гарт”, 1999 р.)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap