Станіслав Коросташ · 

Тезово про виховання традиційних українських цінностей та поведінкових моделей на прикладі української народної казки про Івасика Телесика.

Отже, починаючи зі вступу, про традиційні родинні цінності. “Жили собі дід та баба”! – увага!!! –

1. Не дід з дідом і не баба з бабою! Втямили?

Далі – “Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» Який меседж закладено в цій коротенькій, але ємній тезі?…

2. Родина без дітей то дуже сумне явище в українському розумінні – те, про що тілько жалкувати й журитися можна… А коли вже так сталося, то принаймні когось сироту взяти належить, метафоричним образом котрого ту та “деревинка” є, що на хлопчика перетворилася – “Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!”. Крім того закладено чітку вказівку для самої дитини –

3. Батьків до смерті доглянути.

А ось далі повчання, що –

4. Існують свої і існують чужі, від яких потрібно подалі триматися – ніяких тобі мишебратьєв чи “ізраїльский народ є божим народом “(с) “Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!”.

А як же свого від чужого вирізнити? Відповідь на це питання теж у цій казці міститься. “То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!” –

5. Мова, вимова, акцент, артикуляція – чи не є тими ознаками, за якими ми, українці, чужих від своїх вирізняємо? Найпростіші і найвидиміші різності… Перше – власне мова, як певні усталені для неї слова, що одразу вирізняє користувача іншими словами, як чужого. Друге – вимова – зазвичай українці розмовляють з придихом, від грудей, коли, скажімо, для лаптів більш притаманне горлове, акцентоване вимовляння, а для “божого” народу більш характерне гундосіння в ніс (як в “нашого” пГезидента нинішнього), або верещання (як в пГезидента вже колишнього). Акцент з артикуляцією – ту походу всім зрозуміло, про що мова. А от стосовно ще одного значущого чинника, як то РИТОРИКА – про що і як говорять чужидці, себто – ту, гадаю, варто більш детально і навіть окремо (аби не перевантажувать цю тему) обговорити в якійсь іншій темі.

“А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай гукати товстим голосом…” Ото дурепа – не знала, що мати вже навчила Телесика на такому рівні чужих впізнавати…

Але за кілька невдалих спроб допетрала Змія “що нічого не вдіє, та пішла до коваля:

— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!”

Вивчила, себто, тварюка, мову та мімікрувала, українця з себе вдаючи… Ба – навіть у вишиванку вдягнулася…

А хто ж то є той коваль, спитаєте? Походу, виходить, якийсь таки корисний ідіот, котрий геть не задався питанням – “а нафуяж тобі, людино добра, отой голос Телесикової матері, коли ти, потворо, ну геть на неї не схожа?”… Просто взяв за те гроші, а чи гречку… Не тому, навіть, що воно йому дуже треба, а тому, що дають-бери. Взяв і скував, вобсчім – а остальне йому не цікаво.

Отже, оскільки Телесик ну геть не був підготований до такого повороту казки, то, як наслідок, “змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати”.

Ну, далі там покищо не дуже цікаво – звичайні внутрішні розборки й чвари у зміїній родині з перекладанням обов’язків від старшої Змії на Зміючку… Вопсчім, все закінчилось тим, що приготувати з Телесика вечерю для всієї зміїної родини з гостями включно повинна таки Зміючка.

І як же поводиться далі Телесик? Благословляв ворога? – ні. Мо на лопату всівся з думкою про прощення невідаючих, що творять? – знову ні! Хто його тілько ото того навчив – взявся внаглу тролити Зміючку та голову їй морочити, аж поки та сама на лопату не всілася і то всьо лишилось тілько легенько підштовхнути (простигосподи не при богообраному народі будь сказано ) в ПІЧ – мабуть то вроджене.

Зміючка, як витікає з тексту казки, очевидно ще та хвойда була, коли повернувшись з гостями стара карга її не хопилася навіть, а без задньої думки взялася її з разом з тими гостями за дві щоки за своїм канібальським звичаєм уплітати. Апетит очевидно у всих гарний був, але, оскільки в казці не сказано, що вони там щось ще й пили, то з того робимо висновок, що на хавчик їх пробило геть з інших причин. На користь тієї версії, власне, свідчить і наступний за трапезою ритуал валяння. І от, коли ото всі валялися, а Юга Луценко з собакою танцював, Телесик з явора слідкував за там бедламом і тупо ржав – Боже, мовляв, які ж вони убогі ці виродки – а потім ще й знущатись почав – покотіться, мовляв, поваліться, ну і т.д. https://gordonua.com/img/article/2274/3_main.jpg

Очевидно будучи ще під впливом галюциногенів з грибів чи курива та в стані надзвичайного емоційного хвилювання від такого нахабства уся компанія кинулася гризти явора, на якому, врешті й обламала всі зуби та мусіла розкрутити хазяйку відкрити комору, аби з новою партією гречки знову йти до коваля вже за новими зубами. Коваль традиційно не відмовив, чим поставив Телесика в досить небезпечне становище, з якого Телесик досить ловко виплутався, звернувшись до Сил Природи – “Гуси-гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята…”. Сили ж Природи, ту тре розуміти, далеко не завжди ретиво реагують на подібні запити, і не надають підтримки одразу всіма наявними крилами – теж троха повчають поваги до себе і надають допомоги рівно стільки, скільки потрібно кожному конкретному Телесику в кожен конкретний момент часу, коли він дійсно її потребує.

Отже підсумуємо три останніх абзаци і виділимо в них основні повчальні меседжі для маленького слухача казки. –

6. Ворога не благословляють – ворога знищують.

7. Морочити ворогу голову є тактичний засіб задля переконання його в своїй слабкості або дезорієнтації, навіть, його в просторі чи в обставинах.

8. Неадекватний стан ворога можна і слід використовувати на свою користь. Тролити, виводити з рівноваги та змушувати ворога до неадекватних дій то практично характерницька вже чеснота, яка є фактично вродженою якістю українця.

9. Завжди слід намагатися бути для ворога якомога недосяжнішим – кожному Телесику по явору.

10. У скруті завжди можна покладатися на допомогу Сил Природи – Богів, які в потрібний момент нададуть необхідну допомогу – через гусей чи то друзів, чи то навіть недоброзичливців самовідблокуватися змусивши – то всьо по різному і в належних формах та обсягах відбувається.

Ото всьо далі про пиріжки (там нічого цікавого) можна пропустити і перейти вже до фіналу казки. “А гусятко ходить по двору, то мати й побачила. — Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже: — Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був. От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.” І вислід з нього наступний бути мусить –

11. Захищай того, хто допоміг тобі у скруті, і дякуй Богам за поміч, хоч під крильця зерна насипавши.

По сім, малятка, любі хлопчики й дівчатка – все. Вам казочка, а мені бубликів в’язочка.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d1%86%d0%b8%d0%b2%d1%96%d0%bb%d1%96%d0%b7%d0%b0%d1%86%d1%96%d1%8f-%d0%b2%d0%b5%d0%b4%d1%96%d1%8f/

Українська цивілізація. Ведія

Автор книги намагається хоча б частково відновити Веди, які, як свідчить Велесова Книга, були в нас украдені. Він повертає в українську історію сотні імен, подій, термінів, що їх привласнили інші народи. Розшифровує десятки текстів, написів на пам’ятниках, монетах, глечиках тощо – їх оминала наука або вважала набутком інших етносів.