Галина Лозко

Кожне свято повинне мати свою підставу, тому не можу нікого вітати. Бо сьогодні ви відзначаєте день смерті свого улюбленого святого, яка сталася 6 грудня 345 року (за юліанським стилем 19 грудня). Про які ж веселощі в цей день нам розповідають усі знавці народної культури? То може хоч навесні ви святкуєте день його народження? Зовсім ні – на Миколая весняного (або літнього) ви святкуєте «перенесення мощей святителя і чудотворця Николая з Мір Лікійських у Бар»…

Не знаю, на що надихають такі «історичні» події, зрозуміло одне – вони не мають ніякого відношення до всенародного святкування якогось давнього культу. Цитую популярну книжечку на тему християнських свят: «Миколая – веселе народне свято, під час якого варили пиво та запрошували гостей. Варити пиво у цей день почали здавна. В одній українській колядці говориться, що цей звичай – один з тих сакральних (тобто священних, заповітних), на яких тримається світ, а всі лиха на землі саме тому, що цей звичай втрачається. Святкували Миколая звичайно декілька днів, обов’язково на спільні гроші, з великою кількістю пива» (Н.Матвеєва, А.Голобородько. Святі і свята України. С.20).

Найбільша кількість церков присвячена саме Миколаю-чудотворцю, чи не кожен чоловік на ім’я Микола прагнув придбати ікону з образом свого святого патрона. Згадалося, якось мені розказали народну оповідку з селища Градизьк (Кременчуцький р-н Полтавської обл.): «Богомаз (іконописець) пояснював, як відрізнити образ Миколи зимового від Миколи весняного: зимовий в рукавицях».

Не буду вам оповідати казки про цього чудотворця, їх безліч, і ви напевне знаєте їх більше, ніж я. Є й цілком фантастичні, а є просто байки для дитинно мислячих вірян. Одну не втримаюсь, таки розповім, або краще процитую: «Св. Миколай уже в ранньому дитинстві, навіть коли був немовлям, почав творити чудеса: майже одразу після народження міг стояти на ніжках (поширений сюжет іконографії) і, виявляючи доброчинність, до пізнього вечора відмовлявся від материних грудей по пісних днях: середах і п’ятницях» (Святі і свята… ст.17).

Цей сюжет насправді близький до міфології грецького Геракла, етруського Геркле (рятівника несправедливо скривджених) та ін. Але тут уже архетип немовляти-богатиря (за К.Г. Юнгом) доповнений християнським уявленням про благочестя посту.

Незважаючи на християнське «шиття білими нитками», все ж простежується прообраз якогось дуже шанованого народом давнього Божества. Очевидна, наприклад, сакральність цього дивного для України «святого»: вважали, що світ саме й тримається на тому святкуванні цього таємничого культу. Він якийсь посередник між людьми і Богом: «Попроси Миколая – а він скаже Богу», «Миколай – другий після Бога заступник», «Якщо Бог помре, Миколай буде богувати» та ін. Щось тут не так? Звісно, що Бог не помре, навіть, якщо ми перестанемо в нього вірити. Але така приказка цікава, бо насправді, перед нами культ Велеса – Бога наших предків. Тоді стають зрозумілими міфи про те, як справедливий Велес примусив вовка повернути вдовиці вкрадене ним поросятко; як Велес розповідав казки лісовим звірятам, коли ведмеді, вовки, зайці й лисиці мирно слухали мудрого Бога-покровителя. Той самий сюжет існує вже в християнській інтерпретації з участю св. Миколая замість Велеса. Інші сюжети стосуються підкидання подарунків дітям (у шкарпетки), незаміжнім дівчатам (мішечки золота на придане) та ін…

Сучасні: голландський Sinte Klaas (скорочене «святий Ніколас»), англійський Father Christmas (таточко Різдво), наш Дід Мороз – все це різночасові іпостасі праслов’янського Велеса. Як бачимо, народна творчість безмежна. Та кожен, звичайно, може приймати те, що ближче його душі. Я ж, вибачайте, полюбляю чисті інтелектуальні продукти. Бо правда, як знаєте, тільки спочатку всім гірка, а потім стає «солодкою спасителькою людства» (І.Франко).

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%b2%d0%be%d0%bb%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%ba/

Велесова Книга. Волховник

Наші Пращури продовжують жити в нас

Від своєї появи й дотепер ця Книга викликає безліч питань та суперечок. Намагаються розшифрувати численні підтексти, відреставрувати побут давньої культури за описами та деталями, сформувати цілісну картину світогляду, що врешті-решт утвердить або спростує справжність знахідки минулого століття. Направду Книга є унікальним зібранням різноманітних текстів. Вона – барвиста мозаїка, в якій гармонійно поєднуються надзвичайно цікаві й несподівані пазли. На відміну від хибних уявлень про будову Землі, наші Пращури-Трипільці знали про її майже овальну форму, молились багатьом Богам, але в кожному вирізняли якості, що заслуговують шани, відкидали криваві жертвоприношення. Це лише незначний перелік того, що містить “Велесова Книга”. Вона розкриває таємниці ментальності Предків українців, наводить зразки легенд і пісень, замовлянь та примовок, які, безумовно, цікавлять і відгукуються у розумі та серці кожного, хто поринає у прадавній та РІДНИЙ світ.