Іван Георгій Пінзель, Жертвопринесення Аврама. Кінець 1750-х

років.

ВПЕРШЕ В УКРАЇНІ
(замість вступу)

На головній світлині:

Аврам зібрався принести людську жертву Яхве, і цією жертвою мав стати його єдиний син Ісак.

Немає нічого захованого, що не відкриється,
ані потаємного, що не виявиться.”
(Матвія, 10: 26).
Подібне дослідження біблійних текстів здійснене вперше за
двохтисячолітню історію ширення християнства серед різних народів світу, хоча чимало філософів, дослідників християнства і,
зокрема, дослідників Біблії залишили нам у спадок свої роздуми
про справжню сутність християнської ідеології та християнських
цінностей. Це дослідження було створене поза впливами попередніх дослідників, бо написане, в першу чергу, з позицій шкоди чи
користі саме для  УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
Книга складається з трьох розділів: “Не вбивай по-християнськи”, “Заповіді Ісуса Христоса”, “Жінка в Біблії”, які з’являлися окремо одне від одного, в різний час, протягом п’яти років
(1995—1999), але пройняті одним духом. Усі три книжечки є логічним продовженням і доповненням одна одної. Тому в них зустрічаються повторення і посилання на одні й ті ж цитати з “Біблії”. Наприклад, як можна застереження (заповіді) стосовно жінок зазначити
лише в розвідці “Жінка в Біблії” і вилучити з розвідки “Заповіді Ісуса Христоса” лише для того, щоб уникнути повторень, які б могли
нервувати (дратувати) упередженого читача? Отож, подібні місця і
аргументи залишені і не скорочені.
Познайомившись з цим дослідженням, ви будете мати рідкісну можливість тверезо оцінити усе минуле складної історії України і всієї хрещеної частини планети Земля, а також зможете легко передбачити долю християнства та його “розвиток”, зокрема
долю української нації. Звання, освіта, професія і посада читача
для ознайомлення з цією книгою не мають ніякого суттєвого значення. Отож, ця книжка розрахована, в першу чергу, на людей
чистих духом і серцем, щирих і небайдужих до долі України і свого роду (народу).
Проповідник Світояр

З гучномовців та екранів телевізорів постійно говорять про
“християнські цінності” та “християнську мораль”, протиставляючи їм нехристиянські цінності і мораль. Ці поняття намагаються
проштовхнути в усі закони і документи тих держав, де християнство колись силою завоювало владу. Ці слова часто використовують у своїх промовах люди, які за свого життя навіть не відкривали Біблії і мають досить примарне уявлення про “християнські
цінності” й “християнську мораль”. Це нагадує дитячий віршик
комуністичних часів:
“Я маленькая девочка,
Я в школу не хожу,
Я Ленина не видела,
Но я его люблю!”
Подібна “любов” нині нав’язується суспільству усіма можливими засобами, але вже — до “святого писанія” — християнської
Біблії, до юдейських міфологічних, теологічних та історичних персонажів.
На питання: “Якими моральними нормами християнство відрізняється від інших релігій?” майже всі прихильники і сповідники
християнства і навіть атеїсти відповідають: “Не вбий!”, “Не вкради!”
(Може видатися, ніби в інших релігіях, які не мають нічого спільного з юдаїзмом і християнством, проповідується навпаки — ”вбивай”
і “кради”). Але уважному читачеві достатньо лише відкрити Біблію
і свідомо познайомитися з її “складним” змістом, як примара “християнської моралі” зникає безповоротно.
Відомо, що багато християн ознайомлені з Біблією на рівні
“десяти заповідей” або спромоглися лише прочитати “Біблію для
дітей”. Решту інформації вони намагаються почути швидше від
місцевих християнських попів або від мандрівних чужоземних місіонерів, ніж прочитати самим. Тому поза увагою звичайної пастви залишається значна частина тих відомостей, які викривають  антилюдське обличчя юдейського християнства і зривають з нього машкару “всеобіймаючої любові та милосердя”. А злі баби в
чорних хустках, яких можна зустріти сьогодні в церкві — це результат багатовікового християнського виховання…
Як треба було зіпсувати свідомість багатьох народів, серед
яких проповідується християнська Біблія, щоб вони так і не змогли однозначно визначити свої моральні і духовні цінності! До чого ж прагне нині справжній християнин: до білого чи чорного, до
радості чи смутку, до заможності чи злиденності, до волі чи рабства, до життя чи смерті?…
Коли в проповідях християнських проповідників звучать слова Ісуса “Кожен, хто за Ймення Моє (Ісуса) КИНЕ дім, чи братів,
чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі…” (Матвія, 19:
29), то усі присутні в церкві, ніби під гіпнозом, удають, що в цих
словах немає нічого такого, що здатне руйнувати сім’ї, робити дітей сиротами, а предківські землі беззахисними; хоча за межами
церкви, в своїх сім’ях ці ж “християни” жорстоко засуджують всіх
тих, хто покидає свою вагітну жінку, старих і немічних батьків, а
особливо своїх малих дітей…
Коли начитаний молодий християнин-фанатик починає виправдовувати закарбовані в Новому заповіті слова Ісуса: “Вороги
людини — це її домашні!” (Матвія, 10: 36) чи “Коли хто приходить
до мене і НЕ ЗНЕНАВИДИТЬ свого батька та матір, і дружини й
дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм!” (Луки, 14: 26), то розумієш, що такий християнин
здатний виправдати і освятити будь-який злочин, якщо він здійснений від імені і під іменем Ісуса-Яхве.
Здається, справдилося записане в євангеліста Матвія: “Вони,
дивлячись, не бачать, слухаючи, не чують, і не розуміють” (Матвія,
13: 13). Як же сильно християнство притупило розум навернених
в “ісусівську” віру! Якщо ще дві тисячі років тому слова Ісуса:
“Хто тіло моє споживає, та кров мою п’є, — той має вічне життя…”
(Івана, 6: 54) відштовхнули від Ісуса майже всіх його учнів, то вже
сьогодні християнська богослужба вважається неповною, якщо в
ній не прозвучать рядки з євангелії: “Бо тіло Моє — то правдиво
пожива, Моя ж кров — то правдиво пиття” (Івана, 6: 55). І якщо колись, почувши ці слова від самого Ісуса, “багато-хто з учнів гомоніли: жорстока це мова! Хто слухати може її?” І з того часу відпали
(від нього), і не ходили вже з Ним” (Івана, 6: 60, 66), то для теперішніх християн ця неприхована проповідь “людоїдства” вже —
“святе причастя”.

Повний текст  можна прочитати тут:

ОСНОВИ БІБЛІЙНОЇ “ЕТИКИ”

Читати онлайн – https://intelektnacii.top/wp-content/uploads/2021/03/svitojar.pdf

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d1%85%d1%82%d0%be-%d1%94-%d1%85%d1%82%d0%be-%d0%b2-%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%b8%d1%87%d0%bd%d1%96%d0%b9-%d1%96-%d0%b1%d1%96%d0%b1%d0%bb%d1%96%d0%b9%d0%bd%d1%96%d0%b9-%d1%96%d1%81%d1%82%d0%be%d1%80/

«Хто є хто в античній і біблійній історіях»

Книжка «Хто є хто в античній і біблійній історіях» – це відповідь на проект Тімоті Сандерса і Віктора Пінчука

Книжка «Хто є хто в античній і біблійній історіях» – це відповідь на проект двох євреїв – американського історика Тімоті Сандерса і українського бізнесмена Віктора Пінчука «Українська історія: глобальна ініціатива». 16 вересня 2024 року сайт «Бабель» писав про нього:
«Одинадцятого вересня в Києві пройшла презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Вперше в листопаді 2023 року в Лондоні про нього розповіли історики Тімоті Снайдер, Сергій Плохій, Ярослав Грицак і засновник – бізнесмен Віктор Пінчук. Рік по тому в Дипломатичній академії на Михайлівській площі, за кілька кроків від памʼятника княгині Ользі, організатори проєкту представили дослідників, які візьмуть у ньому участь. Це близько 90 науковців з усього світу – історики, археологи, антропологи, психологи. Більша частина з них – українці. Протягом трьох років вони працюватимуть над 70 темами з історії України – від прадавніх часів до сьогодення. Загальну концепцію проєкту написав голова його академічної ради Тімоті Снайдер».
Що це за концепція, говорив в одному зі своїх інтерв’ю на початку того ж року сам Тімоті. У ній, по суті, українці (руси) не розглядаються як корінне населення. І Київ не українське місто:
“Тими часами вікінги, а точніше, кажучи по-сучасному, їхня рабовласницька компанія, відома як «Русь», поступово спускалися вниз по Дніпру, щоб обміняти своїх рабів-слов’ян на срібло. Зрештою, ці прибульці зробили з Києва, тодішньої хозарської фортеці, свій головний торговий пост і порт, а згодом і свою столицю”;
“У давньому Києві проживали євреї, які знали іврит і слов’янську. Жило в місті також багато носіїв інших мов, що походили з кількох різних мовних сімей”;
“Території середньовічної держави вікінгів – Київської Русі – мають належати Швеції, Данії або Норвегії, чи, можливо, Фінляндії. Тобто, створення Київської Русі було лише одним із кількох разючих прикладів державного будівництва вікінгів близько 1000 року”.
Тобто, в новій історії, яку нам хочуть написати євреї, залишиться так, як написали її і московські німці на чолі з німкенею царицею Катериною, де нам, українцям, дозволять появитися лише в 12 ст., а руси це нібито скандинави…
Натомість книжка «Хто є хто в античній і біблійній історіях» на численних джерелах і артефактах доводить, що, як писав Борис Олійник, «Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь». І саме наші праотці були засновниками багатьох родів, міст, держав в т. ч. палестинських – нині єврейських. Що, до речі, випливає також із тверджень видатних англійських істориків С. Піґґота і Ґ. Кларка про те, що Середній Схід Месопотамія і Близький Схід колонізовані людьми з України…
Серед доказів автора багато рідкісних ілюстрацій та карт.