Шепоче дощ крізь листя, наче хтось,
Говорить так, мов знає все на світі.
Таке щось в нашім літі відбулось,
Чого не буде більше в жоднім літі.

Отак, по краплі, стишені слова
Довірливо, неначе одкровення,
В рядки лягають. Днина грозова
І ніч також – на те і рівнодення.
А в люднім місті люду, як мурах.
І кожна важко носить пережите.
Скажу тобі усе в кількох словах:
Я так не зможу більше полюбити.
Отак, щоб ані віку, ні пори.
Про це мовчать зазвичай загадково.
Ти ж говори зі мною, говори,
Хоч так, як дощ – по краплі кожне слово.
Або мовчи. Нехай говорить дощ.
У шепоті відчутніше: “Кохаю…”
А я послухаю. Всміхаєшся? Отож!
Коли йде дощ, я все на світі знаю.

Автор: Любов Бурак

Срібний Оберіг, який можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b4%d0%b0%d0%b6%d0%b4%d1%8c%d0%b1%d0%be%d0%b6%d0%b5-%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b3%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%be%d0%b2%d1%96%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b8%d0%b9-%d0%be%d0%b1%d0%b5/

Даждьбоже благословіння. Родовий Оберіг.

Українці є онуки Даждьбожі.

Вперше наш народ так названий в епосі, героїчній поемі 12 століття

Слово о полку Ігоревім

У поемі

Василя Пачовського (1878-1942)

«Князь Ляборець

«Князь Ляборець. Міт Срібної Землі» (1923) князь Ляборець з Ужгороду отримав від Дажбога чарівний перстень, який наділяє його багатством і таємними знаннями. Відрікшись від язичницької віри, князь втрачає благодать Дажбога і марніє разом з князівством

До образу Дажбога звертався Володимир Коломієць у збірці поезій «Правнуки Дажбожі» (1992). У вступній баладі Дажбог роздає різним народам дари, з-поміж них скромній дівчині-Україні — пісню, якою вона має уславити себе на весь світ. «Онуків Дажбожих» він наводив як символ української нації.

Кличу силу Бога Всевишнього
Богів Рідних собі в допомогу, на поміч добру!
Прийдіть, Предки Святі, душі захистіть від нечисті всякої.
Як Сонце встає – ніч відступає, так зле, недобре,
Нас не бачить і не чує, стороною минає!
Хвалимо Сварога, діда Божого,
який тому Роду Божому є началом
і всякому роду криниця вічна,
яка витікає од джерела свого
і ніколи не замерзає.
А тієї води живлячої п’ючи, живемо,
допоки не прийдемо до нього, як свої,
прибудемо до лук його райських.
Се мовив отцю Ору Сварог наш:
“Як мої творіння створив вас од перст своїх
і хай буде сказано, що ви – сини Творця.
І будьте як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш.
Того мусите слухатись, і той вам скаже,
що маєте діяти, і як мовить так і творіть.”
Себо Дажбо створив нам яйце,
що є світ-зоря яка нам сяє.
І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
аби тая удержана була.
Права бо є таємно уложена Дажбогом,
а по ній, як пряжа, тече Ява,
і та створила життя наше.
Могутня сила Твоя, Боже наш!
Дажбоже наш, силами могутніми і таємними
Ти утвердив життя народу нашого на землі багатій.
На ній ріки солодководі, на ній сонце лагідне,
на ній поля квітучі, на ній гаї співучі.
І щедро обдарував Ти внуків своїх
і волею, і любов’ю, і вродою, і силою,
щоб були вони самими собою,
творили життя своє, ідучи шляхом праведним.
І щоб жили вони вічно у вічності Твоїй, Дажбоже наш!