«Я не зобов’язаний вірити, що той же Бог, який обдарував нас почуттями, здоровим глуздом і розумом, вимагає, щоб ми відмовилися від їх використання». (Галілео Галілей)

«Говорити, що релігія недоступна розуму, – значить допускати, що вона не створена для розумних істот». (Поль Гольбах)

Московський піп Андрій Кураєв точно сказав, що християнство є релігією добровільного рабства. Я б додав, що і релігією смерті і тліну. Під словами московського чорноризця канонічно підписались би всі юдохристиянські зверхники, які паразитують в Україні, від керівника секти і до патріарха, митрополита і кардинала, незалежно від конфесії і пархату, бо рабство є основною ідеологією християн. Особливо свідомі українці мали б збагнути, що в християнстві, як пише біблія, нема ні грека, ні юдея, та й українця теж нема, бо космополіттична та інтернаціональна біблія відкидає поняття нації. Тому і путін, і кіріл є українцям, які моляться до ісуса, та інших біблійних персонажів “братами во христосі” І саме з канонічної точки зору варфоломій, константинопольський , так званий патріарх, змушує главу ПЦУ Єпіфанія поминати в церковних службах московського кіріла і молитися за його здоров’я і благополуччя. Нема українського християнства, нема українських церков, все це лише різновиди юдохристиянства. А щодо рабів, то бидлом, яке не вміє, не хоче і не може мислити управляти найлегше. Тому українцям з християнством далі рухатись не по дорозі. Якщо звісно ж, хочемо бути українцями.

А чи має раб Батьківщину, Націю, Рід, Совість, Розум?

І чи варто нам в житті користуватись нікчемною і тупою біблійною хуцпою?

БУТИ РАБОМ…
(На основі усіх послань апостола Павла)
Браття, кожен із вас, в якому стані був покликаний, хай у тому
(стані) перед Єговою залишається! Чи покликаний був ти рабом? Не
турбуйся про те. Бо покликаний в Господі раб — визволенець Господній; так само покликаний і визволенець (вільний) — він раб Христа
(1Кор., 7: 24, 21—22).
Раби, — слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячись Бога. І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господові, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Христові (Кол., 3: 22—24).
Раби щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не перечили,
не крали, а виявляли всяку добру вірність (Тит., 2: 9—10).
Робіть усе без нарікання та сумніву (Фил., 2: 14).
Тіштеся надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві (Рим., 12: 12).
Утиски приносять терпеливість, а терпеливість, — досвід, а досвід — надію (Рим., 5: 3—4).
Раб Ісуса не повинен сваритися, але (повинен) бути привітним
до всіх, до лиха терплячим (2Тим., 2: 24).
Раби, — слухайтеся тілесних панів зо страхом і тремтінням у
простоті серця свого, як Христа! Не працюйте тільки про людське
око (Еф., 6: 5—6).
Як хто працювати не хоче, — нехай той не їсть! (2Сол., 3: 10).
Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як
не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога (Рим., 13: 1).
А Ісус — голова всякої влади й начальства (Кол., 2: 10).
Тому той, хто противиться владі, противиться божій постанові;
а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. <…> Хочеш не боятися влади? Роби добро (владі), і матимеш похвалу від неї, бо володар — божий слуга, тобі на добро, …бо недарма він носить меча,
він бо божий слуга. Тому треба коритися не тільки рада страху кари, але й ради сумління.
Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому мито —
мито, кому страх — страх, кому честь — честь! (Рим., 13: 2—5, 7)

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/sotvorennia-svitu-ivan-franko/

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

Цей твір написаний Іваном Франком наприкінці 1904 року й надрукований ним в «Новім Громадськім Голосі» в першій половині 1905 року дуже обмеженим тиражем – близько 500 примірників. В своїй праці автор насмілився дати критику на загальноприйнятий погляд на давню історію Світу, що опирається на жидівський «Ветхий завіт». У значній частині гебрейських книг Бог подається богом самих тільки жидів; він велить їм без пощади вбивати людей іншої національності і дуже гостро застерігає їх, щоб не піддавалися богам всіх інших народів. Вчитуючись пильно в ті «святі» жидівські книги, люди побачили далі між ними численні суперечності. В одній книзі про якусь річ говориться так, а в другій про ту саму річ – інакше. Де ж, власне, та Богом об’явлена правда? Поява книжечки викликала в суспільстві велике сум’яття. Попи загули, як гніздо шершнів, а старші наші «інтелігенти» вважали за відповідне дотримуватися гробової мовчанки щодо «страшної» книжечки – й за всяку ціну не пустити її в руки гімназійної молоді. Вкінці ж – попи дійшли до «спасенної» здогадки збутися «ворога» за одним махом: «тихесенько, без гомону» вони викупили весь невеликий наклад надрукованих примірників – й спалили їх… А на захист болюче покривдженого письменника ніхто не відважився підняти голос.  Уцілів єдиний примірник, який Іван Франко передав як подарунок професору Сушку. Дякуючи цьому подарунку маємо щастя прочитати цю унікальну працю.

Це видання в твердій палітурці.