Що ми знаємо про Великдень і як його правильно святкувати?

Велúкдень – свято перемоги світла над темрявою (весни над зимою). Великий День, бо день більший за ніч. Великдень наші пращури святкували в неділю після весняного рівнодення. «Пасха» («песах») – єврейське свято про т. зв. вихід із єгипетського рабства.

Справжній український Великдень – 26 березня, коли день справді стає великим, більшим ночі. Саме цю подію і відзначали наші предки справіків.

Ці мої дослідження – для всіх, кому цікавий давньоукраїнський звичай відзначення одвічно нашого, українського, свята Великодня. І хай вони сприяють поширенню знань про давньоукраїнське походження Великоднього свята; шануванню рідних, українських, народних звичаїв.

Великдень – це свято Великої Лади Орелі, а з введенням хрис­тиянства – свято паски. В давні часи починалося воно з Вербної неділі (Ладовиці), а завершувалося проводами покійних (Радовиці).

Великий день, Велúкдень – так називали це свято наші пред­ки, трипільці, ще 7 тисяч років тому. Після 22 березня наставав великий світловий день. Великий день Світла, Великдень Світла Дажбожого. Щовесни люди раділи, що день збільшувався, ставав великим. Вони вірили, що взимку земля вмирає, а навесні воскре­сає. Тому Великдень – це свято воскресіння життя. Своїм корінням воно сягає у глибини багатотисячної Трипільської України-Руси, а також Індії, Єгипту, Сумерії, Греції, Риму, Вавилону, Ірану, Фригії, які отримали свій початок і культуру від оріїв, себто з прадавньої України.

Пізніше, із зародженням християнства, Великоднє свято відзначали багато релігій світу як воскресіння Ісуса На­зарея, юдейського сина. А Великдень – даний Сонцем, яке дарує світло. І чарівнопісенні веснянки творять образ сонця, кола, по-санскритському – «каласа». Звідки й назва к(а)олач (коло, сонце). Калач, бабка – святковий обрядовий великодній хліб, обов’язково – круглий, бо символізує сонце. Із занесенням в Україну християнства при­йшли й чужі слова, зокрема, паска (великодній хліб), яку печуть у п’ятницю.

До речі, тепер п’ятницю перед Великоднем («Паскою») називають Страсною, бо Христос у п’ятницю прийняв страсні муки. Цього дня не можна ні шити, ні прясти, ні тесати, ні рубати дров. А в суботу готують крашанки, писанки, крапанки, шкрябанки, галунки, мальованки, зернівки. Крашанки фарбували у червоний, жовтогарячий, зелений, жовтий, синій, золотистий колір. Не годилося робити чорні, бо вони на­гадують кров лукавого.

Рідні звичаї, магія творення писанок народжує великодні вірші: 

ВЕЛИКОДНЄ

Свічка, віск і писачок,

і яйце – вже диво з див.

Їх доокруж бабочок,

як віночок, поклади.

Ця символіка свята

без початку, без кінця

Вимальовує життя

зі звичайного яйця.

В таїні цій треба що?

З Великоднього коша –

Свічка, віск і писачок.

І – просвітлена душа.

(Любов Сердунич).

У формі писанки, в її розписі наші пращури виявляли культ сонця і землі наших предків. Українські майстрині пишуть най­кращі у світі писанки. В Україні є навіть музей писанки: в місті Коломия Івано-Франківської области. У краєзнавчому музеї Львова зібрано велику колекцію писанок. А в канадському місті Вегревіль, при в’їзді, стоїть пам’ятник писанці. Так місто, де живе велика кількість українців, вітає гостей. І доти, кажуть, буде світ стояти, доки люди будуть писанки писати. А писати їх треба зі світлими думками і намірами, відганяючи від себе злість.

Яйце – символ життя, символ оновлення світу. Радію­чи весні, наші предки обмінювалися писанками, вважали їх символом весни і воскреслого життя ще в часи Трипілля (7 тисяч років тому). Яйце, зігріте сонцем, творить у собі зародок: першу цяточку черво­ної крови. Яйце-райце – таємниче зерно життя. Яйце –  прообраз Усесвіту, лише навиворіт: посередині жовток (сонце), далі небесна сфера (білок), за нею – земна твердь (шкорлупа).

Санскритське (д.-укр.) слово пасана (писана) означало «розквітлість», «чудовість». Звідси походить і слово «писанка». Тому дівчину й порів­нюють із писанкою.

Донедавна люди користувалися природними барвниками, бо вони більш стійкі і не шкідливі. Жовту барву одержували з вільхових шишок, навару яблуні-кислиці; жовто­гарячу і коричневу – з лушпиння цибулі. Фарбували і відваром листя медуниці, зеленим житом, корою. Узори пишуть воском. Отже, писанка – це писане на яйці послання, оберіг.

До Великодня готують спеціальне печиво: ко(а)лач – обов’язково круглої форми; дрібні колачики (для бідних); баба (бабка) – білий хліб конусоподібної форми на шістдесятьох жовтках, з цукром і родзинками; нугати, пінники – коржі з білків, збитих із цукром; баранчики – печиво з дріжджового тіста у спеціальних формах. До Великодніх свят готують традиційно ковбасу, шинку, печене порося.

А що ж означають усі ті лінії, цяточки, візерунки на писанці?

СИМВОЛІКА ЗНАКІВ на писанці

Кожен орнамент і знак на писанці – це своєрідний сим­вол. Їх понад сто! Деякі (кривулька, безкінечник) бачимо на глиняних глеках ще часів Трипілля. Писанка – це писане вітання, лист, послання, жива листівка по-сучасному. Одним знаком можна було багато сказати і побажати. Наприклад:

колесо – символ і побажання досконалости;

сонце – світло, тепло, життя;

хрест – знак 4-ох сторін світу, безмежність простору;

трикутник – символ вогню, сили, безсмертя;

зерно, колосок – уособлення святої їжі;

дерево життя – символ небесної осі і скарбниці життя,

безперервної і відновленої природи;

«свастя» (знак Сонця, хрест із загнутими кінцями, гачковий хрестик, тригвер) –

знак вогню, рухоме сонце (давньо-санскритське «свастя» – «щастя»);

«кривульки» – життєві шляхи;

дубовий листок – сила богів погоди, повноти життя і вічности;

«граблі» – символ дощу, води, яка йде з неба;

гілка – символ свіжої чесноти, добрих справ;

крапочки – небесні зорі.

СИМВОЛІКА БАРВ така: 

червона – радість життя, любов;

жовта – сонце, жито, життя, зорі, місяць, добрий урожай;

зелена – весна, воскресіння природи; надія на майбутнє;

блакитна – небо, вітер, свіжість, мир, здоров’я;

коричнева, бронзова – мати-земля, урожай;

чорна – дух померлих, пам’ять, світ потойбіччя; знак «лукавого»;

червоні цяточки – символ крови; радість, настання нового життя, воскресіння природи.

Крім писанок і крашанок, є й галунки. Це крашанки, фарбовані в цибулинні.

Існують ЛЕГЕНДИ пізнішої пори. Коли навесні імператриця на­родила сина, того дня курка знесла яйце в червоних крапочках. Це передвіщало щастя. Те яйце подарували імператриці, відтоді з’явилася традиція навесні фарбувати яйця і дарувати їх один одному. Християнство народило ще одну легенду, яка оповідає, що Мати Божа пофарбувала яйця в різні барви, щоб маленький Ісусик забавлявся.

А найкращі легенди – наші, українські, бо вони – рідні нам! Тим паче, що вони – із самого життя, а не з чужих і штучних релігій.

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулиним золотим узваром,

З настоями на травах і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі –

Жовтогарячо писанка горить

У філігранному сплетінні ліній.

(І. Калинець).

Однак із запровадженням в Україні християнства до народних звичаїв у святкуванні Великодня додали й релігійні, а з ними – і деякі заборони. Страсна п’ятниця забороняла шити і прясти, рубати дрова. Але саме у п’ятницю печуть бабки і колачі. Народ каже, що «хто у Страсну п’ятницю співає, той на Великдень плаче»…

До Великоднього свята готувалися кілька днів. У Чистий Четвер усе мили, прибирали, білили, вдосвіта вмивалися непочатою водою, купались. У суботу фарбували яйця. Ввечері біля храму розпа­лювали вогнища, щоб коло них могли погрітися ті, хто прийшов на всенощну службу. Спати у Великодню ніч вважали гріхом. А хто не заснув, тому велика честь. Було навіть повір’я: якщо в цю ніч спить господар – виляже пшениця, а як господиня – то льон. У пасківник (спеціальний великодній кошик для святіння) кла­ли бабку (чужою мовою – «паску»), сир, масло, кільце ковбаски, крашанки, писанки, сіль, хрін. У цьому – відповідна символіка: кільце ковбаси означає добробут; яйце – земля, диво, бо в ньому життя і безсмертя; жовток – сонце і світ; сіль – мудрість; хрін – терпіння. Класти чужі продукти (лимон, ківі) суперечить давнім українським звичаям. У пасківник ставлять і свічку, яку запалюють перед посвяченням, потім її доносять до хати.

І ще – про народні вірування і звичаї, пов’язані з Великоднем

Першими зі всенощної верталися дівчата. Вони казали: «Як за нами люди йдуть, так аби за нами свати йшли». Рушник, на якому святили бабку, вважали помічним при безсонні чи перелякові, його клали під голову. Шматочок сушеної бабки належало брати в дорогу при вирішенні важких справ, при цьому подумки прока­зували: «Я йду зі святою сіллю, святою паскою, то й ви всі до мене – з ласкою». Сушений вершечок від свяченої бабки має лікувальні властивості. Шкарлупу зі свячених яєць не викидали, а закопували у хліві, щоб грім не бив; кидали курям, щоб краще неслися, носили на «біжучу» воду. Кістки від свяченого м’яса закопували на горо­ді – від осоту.

Існують і народні прикмети, пов’язані з Великоднем: 

якщо свято випадає на початок квітня, весна буде ранньою і теплою, якщо на другу його половину, то дощовою і холодною. Великдень – це родинне свято, бо збирає всю родину і рід. Тому українці відзначають Великдень протягом трьох днів, щоб відвідати всіх родичів. Перш ніж сідати за святковий стіл, починали обрядове вмивання крашанками: усі вмивалися з миски, на дно якої у воду клали 3 червоні крашанки і монети. Пер­шими вмивалися дівчата, щоб гарними бути, потім хлопці і мати, далі – батько.

Після вмивання крашанками, «аби щоки були рум’яними», починалося розговіння: сідали снідати. Усі співали молитву. Далі батько розрізав кілька крашанок, бажаючи кожному: «Дай, Боже, щоб і нарік дочекатися світлого свята Великодня у щасті і здоров’ї!». Після розговіння діти і молодь ішли на вулицю або на майдан, до річки, де вітали одне одного з Великоднем. Тричі цілувались і обмінювалися крашанками, грали великодні ігри.

Поцілунок тричі символізував прощення всіх помилок, грі­хів, ворогів. Далі дівчата водили хороводи, грали ігри, співали веснянки. Набравши крашанок, діти грали «навбитки», цокаючись: хто кому більше крашанок розіб’є, той усі розбиті забирає собі. Так учились визначати, чи міцне яйце. Кожна дівчина дарувала писанку тому хлопцеві, до якого лежало серце. Котили крашанки з горбочка: так ворожили на свою долю.

На Великдень ставили на майдані гойдалку. Хлопці робили гойдалки (орелі), гойдали дівчат.

Стільки цікавих звичаїв! Якби на наш Великдень їх від­родити! Ось для того ж ми сьогодні їх і згадуємо. А скільки їх уже забулося, зникло через наше поклоніння чужим звичаям!

А ще знаю, що після Великодної неділі наставав обливний по­неділок, бо, за давнім звичаєм, дівчата і хлопці обливалися водою. У понеділок уже ходили в гості до родичів. Грали у гру «Перстень».

Гра «Перстень». Усі стають у коло. «Ганна» – в середину. З рук у руки передають «перстень» (ґудзик, камінчик). «Ганна» вгадує, у чиїх до­лонях «перстень». Вгадає – міняється місцями з тим, у чиїх руках був «перстень». Передаючи «перстень», співають:

Угадай, Ганно, угадай, панно,

На чиїй руці, на мережаній, перстень упав.

Бух, бух, буханець, та встань, та не плач.

Якщо не вгадала, співають:

Не вгадала Ганна, не вгадала панна…

А як багато є прислів’їв і приказок про Великдень!

– Не кожний день – Великдень, а хліб – не бабка.

– Шити, білити, пекти і варити, завтра – Великдень.

– Де ще той у Бога Великдень, а він уже з бабками та крашанками.

– Обійдеться на Великдень без гречаної бабки.

– На Великдень – гарний день: перший раз кує зозуля.

– На Великдень сорочка хоч лихенька, аби біленька, а на Різдво хоча й сирова, та аби нова.

– Дороге яєчко к Великодньому дню.

– Де вовк на Великдень зачує дзвони, то буде цілий рік крутитися.

Розписували від 30-ох до копи (60) писанок і стільки ж крашанок, аби третину роздати дітям-віншувальникам, 4 закопати по краях поля, 1 – 2 віднести на пасіку, частину на кладовище, десяток або й два йшло на взаємні вітання-обмін, на ігри-навбитки…

Писанка – це візитівка роду.

Обдаруймо ж один одного на Великдень писанками, крашанками, бабками, колачами, які символізують вічне коло життя і сонця.

Пом’янімо прабатьків наших, Першородителів, хвилиною мовчання і запаленою свічкою, вшануймо вічну пам’ять про пред­ків. Згадаймо подумки їхні імена.

Мої вам поетичні великодні роздуми:

ВЕЛИКДЕНЬ

У Сонечку святому – лик Даждьбожий.

Даждьбоже Світло темряву збороло!

Як довго йшов до нас, як ти здороживсь!

Ти – скарб! Тож потребуєш охорони.

Великий День в історії і в році!

Весілля красне Неба і Землиці.

Весілля Дива й Лади. Міць у кроці.

І сила в серці. І в очах ясниться.

Відродження життя, краси, природи

Ми славили сім тисяч років тому.

Великий День в славетного народу!

Даждьбожий лик – у Сонечку святому!

(Любов Сердунич)

Заспіваймо ж хвалу воскреслому життю, вічному життю. Бо воскресає Природа – і воскресає Україна, воскресає наша духовність і незалежність, наша національна свідомість. Воскресають і наші рідні народні традиції. «Нарід без власної автентичної куль­тури зникне», – писав мислитель Девід Лейн. Ми маємо власну, автентичну культуру. Не даймо їй зникнути, бо зникнемо й самі.

Торжествуй, душе українська! Слався, Великий день світла!

Дай, Боже, вам від Великóдня до Великóдня з роси і з води! Щоб вашу хату лихо минало, а щастя на лаві сідало від Великодня до Великодня на цілий рік, поки вам пан Біг назначив вік! Зі святом вас! Із великим днем! Із Великоднем!

Підготувала Любов Сердунич, письменниця, етнограф.

Література по темі. Замовити можна тут.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ВОЛХОВНИК

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

ГЕНЕАЛОГІЯ БОГІВ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ. ВАЛЕРІЙ ВОЙТОВИЧ

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II