Вони рішуче виступили проти запровадження на Русі християнства. Київський князь Володимир Святославович оголосив їх поза законом. Волхви знялися з капищ і геть усі відійшли в ліси на північ від Києва. Там назавжди загубилися їхні сліди.
У давньослов’янському “Волховнику” (книга волхвів) описано ось такі сцени: “Прийшов Межибор. І сказав Межибор: “Рука – блискавка. Нога – грім. Рука – меч, нога – молот. Неправді за правду – смерть!”.І вдарив Межибор печенізького князя в лице і закричав Межибор страшно, князя темряви на поміч гукаючи. І вдарив кулаком печеніга під серце. І впав мертвий князь. “Не для раті сіє, але для чистого шляху, по якому правда йде”, – сказав Межибор. І вдарив кулаком по дубу. І захитався дуб, і зронив листя з жолудями. І закричав у лісі Див, і вибіг з лісу Тур. І впав у ноги Межибору. І з великим жахом побігли печеніги, здивовані силою Межиборовою…”
До речі, Межибор – саме той Волхв, який напророкував київському князеві Олегу смерть від його коня. Волхв, виявляється, не тільки був надарований хистом прозрівати майбутнє, а й володів рідкісним мистецтвом ручного бою, про що і йдеться в цьому уривку з “Волховника”.
Аж до нашого часу дійшли такі легенди й перекази про ті дивовижні речі. Ось, скажімо, ще одна історія. Жив у древлянських краях волхв Доброгаст. Посаврив його за щось князь Ігор, чим викликав великий гнів Доброгаста. І сказав тоді Доброгаст, що небезпечно з ним це робити. А на доказ своїх слів викликав на поєдинок три десятки Ігоревих дружинників, проти яких пішов зовсім безбройний. І мов блискавка спалахнула. Худий, здавалося б, зовсім немічний Доброгаст порозкидав дружинників, кількох скалічив, а одного вбив. Зброєю йому служили руки й ноги.
А ще з давніх джерел відомо, що часто нападали кочівники на капища, де стояли кам’яні статуї богів, яким русичі постійно приносили щедрі дари. Нападники знали: там їх чекає добряча пожива. Стерегли капища беззбройні волхви. Вони вступали в поєдинок з воргом і часто перемагали, незважаючи на нерівність сил. Зовсім беззбройні або тільки з палицями в руках виходили вони проти зграї печенегів і здавалися зовсім невразливими. Ходили легенди, що їм допомагають їхні могутні боги.
Що ж, можливо, в усіх цих історіях є певне перебільшення, але, на думку дослідників давніх часів Русі, у волхвів дуже високо було поставлене бойове мистецтво, що включало ті елементи, які ми сьогодні можемо побачити, наприклад, у боротьбі самбо, ушу, карате. Кожен з волхвів проходив багатолітню виучку і справді віртуозно володів величезною кількістю таких прийомів, які потім доводилося часто застосовувати в тому сповненому несподіванок і небезпек світі. Одне слово, легенди й перекази про непереможних волхвів з’явилися не на порожньому місці.
Таємницю свого дивовижного мистецтва волхви забрали з собою. Вони рішуче виступили проти запровадження на Русі християнства. Київський князь Володимир Святославович оголосив їх поза законом. Волхви знялися з капищ і геть усі відійшли в ліси на північ від Києва. Там назавжди загубилися їхні сліди. А це легендарне бойове мистецтво вимерло на Русі.
Слабошпицький Михайло. З голосу нашої Кліо.
Оберіг, який можна замовити тут.
Література, яку можна замовити тут.
УКРАЇНСЬКІ МАГІЧНІ ЗАМОВЛЯННЯ.
