Палиш, палиш мене дотла,
Мій милий чародію.
Щоб я ніколи не змогла,
Те що з тобою смію…
О, Боже, як же ж ти кохав,
Мій ясеню високий!
З якою ніжністю вливав
Мені цілющі соки!
Журбу мою міцно в’язав
Ти дужими руками.
Ніхто мене так не кохав
Ні днями , ні ночами.
Заснути б на твоїм плечі
Й не марити тобою.
Сльозу не лити уночі
З розлукою в двобою.
Ти перекрив дороги всі,
Мій лицарю казковий.
І чужі погляди косі
Затрамбував в окови.
Автор: Зоряна Мовчан.
Поетичні збірки, які можуть Вас зацікавити:
ЕЛЕГІЯ ПОГОЖОГО ЛІТА. ЄВГЕН ТОВСТУХА
БІЛИЙ ЛЕБІДЬ – ЛЕБІДЬ ЧОРНИЙ. ЛЮДМИЛА РОМЕН
