Кращі народні засоби для красивого тіла!

Дай подивитись в яснії очі,
Стан твій обняти гнучкий дівочий,
Глянути в личко біле, чудове
На коси довгі, на чорні брови.
Народна пісня.

У численних описах доброзичливих іноземців та мандрівників, наш народ постає завжди охайним, висококультурним і жалісливим до нужденних та знедолених. Його помешкання, садиба, спосіб господарювання – є особливим не лише під час свят та урочистостей: родини, іменини, повноліття, весілля тощо, а й у щоденному житті та бутті. Чепурні дівчата іншими й бути не можуть. Так споконвіків заповідає звичаєве право. Особливо пильнують за своєю вродою та охайністю дівчата на виданні. У цьому віці панує величезна гама народних традицій, дій, поступків, корисних традиційних порад. Дівчата, з притаманним молодості завзяттям, вирощують льон та коноплі, тчуть, білять, шиють одяг як щоденний, так і святковий.

Прядуть, виготовляють вироби з вовни. Не забувають і за волокна з кропиви дводомної, з яких виготовляють різноманітні мішки. В них не лише зберігають численне збіжжя, сушену садовину, чи, тимчасово, городину, а й висушені лікарські рослини для купелів. Бо, за прадавніми віруваннями, кропиви дводомної не переносять і бояться , різноманітне чортів’я, так і взагалі – злі сили, особливо Мара-смерть зі своїми дочками-маренятами, що за міфопоетичними гадками праукраїнців уособлюють тринадцять тяжких недуг тіла і душі.

А з льону, конопель, вони, майстрині, за науками бабусі, прабабусі чи матері не лише шиють, а й вишивають сорочки, блузи, спідниці, скатертини, рушники, розмальовують хатні речі та предмети щоденного вжитку, які часто виступають як високі мистецькі зразки народного мистецтва.

Квітучі роки ставлять перед дівчиною на виданні багато складних проблем: одержання не такого вже й простого, як здається на перший погляд, фаху господині, майбутньої матері. Не забуваймо, що молодість вимагає особливого ставлення до власної вроди, краси, привабливості. Сюди входить і чарування лагідною мовою, голосом, замовлянням долі хлопця-нареченого у місячні весняні та літні ночі, коли не лише квітне розкішна природа, а й юнацькі серця та душі.

Молоді люди, особливо дівчата, прагнуть сподобатися майбутньому обранцю подружнього життя; зажити шани у родини та родичів, сусідів, земляків, які б сказали принагідно про їхню працю, вдачу, характер та родовід, добрий міх похвали. Чесноти дівчат поціновувались особливо. Адже вони готуються до такого складного, проблематичного і тяжкого життя. Нашому народові, народившись на найблагословеннішій та квітучій землі, завжди було тяжко, у всі часи, епохи, тисячоліття, століття і навіть дотепер.

Та молодість вимагає свого. Вона квітуча. У часовому відтинку не така вже й тривала. А, справедливіше, навіть миттєва. Природно, молоді люди старалися багато чого здобути. Найперше знань, у спадкоємному розумінні поколінь. І жити як сучасним, так і мріями про майбутнє. Та й дбати про здоров’я. Як окремого подружжя, так і родини взагалі. Дбати про близьких і далеких родичів, нащадків.

Ось тут і надходить час, коли годиться наголосити: дівчата, як квітки молодості,– національний одяг української дівчини з незапам’ятного часу і досьогодні, нагадує розбрунену запашну квітку у яскравих кольорах сонця. Чи, точніше, веселки. Цебто, омитої життєдайними водами неба, землі і благословенної святим Сонцем радості буяння всього живого на тій же землі.
І дівчата неодмінно та наполегливо прагнуть доглядати за своїм тілом, щоб воно пашіло здоров’ям, силою. Віддавало парфумами навколишньої природи і чарувало суголосно з мовою, співом, тямковитістю та чеснотами.

Користуючись нагодою, ми і приступаємо до відновлення тих засобів, якими користувався наш народ для догляду за тілом та лікуванням тих численних недуг, які надто хворобливо впливають на природний колір шкіри, її здоровий вигляд, еластичність, а то й призводять навіть до елементів потворного вигляду обличчя, шиї, рук і ніг та і всього тіла.

Не будемо поринати у надмірну заглибленість дерматології (наука, яка вивчає важливі життєві процеси в шкірі та її недуги), а наголосимо: дуже часто, при тому, як минає дитинство і наближається юність, виникають у хлопчаків і дівчаток, так звані юнацькі вугри та себорея – порушення функції сальних залоз. У цьому віці надто знижується бактеріостатична властивість шкіри, що сприяє розвитку вторинної мікрофлори, внаслідок нервово-ендокринних порушень та вегетативної дистонії. Себорея часто ускладнюється лупою та вульгарними вуграми. Юнацькі вугри викликають гнійно-запальні ураження сальних залоз на обличчі, спині, грудях.

Вони трапляються вельми різноманітними і уражають як епідерміс, так і дерму.

Іноді навіть призводять до утворення флегмон. Після загоювання виниклих вугрів, часто виникають нові, які залишають синювато-брудно-малинові плями та рубці, іноді значні. Запальні процеси можуть тривати роками і призводять до втрати привабливості шкіри обличчя, зокрема її кольору, ніжності та свіжого і здорового вигляду. Отже, цієї пори необхідний особливо ретельний як загальногігієнічний, так і лікувальний догляд за шкірою. Ми і наводимо нижче ті засоби, якими користується народна медицина з давніх давен.

Ці засоби ефективно діють (за сучасними фітохімічними та бактерійними дослідженнями) на патогенний стафілокок, стрептокок, бактерії синьо-зеленого гною, герпетичні віруси тощо. Вони поліпшують загальний обмін речовин, позитивно впливають на стан та діяльність центальної нервової системи, сприяють регенерації уражених ділянок шкіри, підвищують опірність організму до численних негативних чинників; лікують запальні недуги дихальних шляхів, поліпшують діяльність печінки та підшлункової залози, виступають надійною передумовою у лікуванні гострих кишкових інфекцій, лямбліозу тощо.

1. Береза бородавчаста – Betula verrucosa Ehrh. Родина березові – Betulaceae.

Гіллясте дерево поширене в Україні переважно в лісовій та лісостеповій зонах. Досягає висоти 20-25 м. Кора біла, внизу темно-сіра, з тріщинами. Листки гладенькі, черешкові, двічі гострозубчасті. Цвіте береза бородавчаста у квітні-травні.
Сировина. Для медичного застосування збирають бруньки, сік, молоді листки. Бруньки заготовляють у березні – на початку квітня, коли вони починають ледь бубнявіти; листки – у травні, коли вони ще молоді і ніжні. Сік – у березні. Бруньки сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають сировину у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У березових бруньках виявлено запашну летку олію (5-8%), яка містить бетулін, бетуленол, бетуленову кислоту а також флавоноїдні сполуки та сапоніни. Листки берези бородавчастої містять летку олію (близько 0,05%), смолисті речовини, аскорбінову кислоту (2,8%), сапоніни (близько 3,2%), флавоноїдні сполуки, тритерпенові спирти та дубильні речовини.

Дія, застосування.

Жовчогінна, сечогінна, бактерицидна та бактеріостатична.
Бруньки, листки та березовий сік широко застосовуються для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, при артеріосклерозі, недугах сечостатевої системи, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки; серцевих набряках, подагрі, гноячкових захворюваннях шкіри, септичних станах, кишкових кольках, скрофульозі, поліартритах, жовчнокам’яній та нирко-вокам’яній недугах.

Приготування настою.

Беруть столову ложку листків, заливають склянкою окропу, настоюють годину. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу.
Приготування відвару.
Беруть столову ложку бруньок, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

2. Гравілат міський – Geum urbanum L.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина 50-60 см заввишки. Стебло порожнисте, малогіллясте, пряме, шорстковолохате. Листки м’яковолокнисті. Прикореневі листки – великопірчасті, стеблові – сидячі, трироздільнолопатеві. Квітки п’ятипелюсткові, яскраво-жовті. Цвіте гравілат з червня по вересень. Поширений май-же по всій Україні. Росте у лісах, парках, під тинами, на цвинта-рях, зарослих схилах. Рослина досить тіньовитривала.
Сировина. Для лікарської мети використовують корені з кореневищами гравілату міського, які викопують рано навесні або пізно восени. Їх відділяють від землі та лісових решток, ретельно миють холодною водою, подрібнюють. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У кореневищах і коренях знайдено глікозид геїн, дубильні речовини (близько 40%), гіркоти, смоли, летку олію з надзвичайно приємним ароматом лісової заповідності, яка нагадує запах гвоздики, слиз, барвні речовини.

Дія, застосування.

Заспокійлива, протизапальна, жовчогінна, відхаркувальна, протиблювотна, анестезуюча.
3 лікувальною метою препарати гравілату застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, запальних захворюваннях дихальних шляхів, зокрема ядусі, бронхоектатичній недузі, онкологічних захворюваннях печінки та підшлункової залози; при маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, нудоті та блювотах. Для полоскання горла при ангінах, стоматитах; поліпшення сну та заспокоєння нервової системи, при стресах, істерії тощо.
Вживають відвар по 2-3 столових ложки 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.

При анацидних та гіпацидних гастритах показане (обов’язкове) вживання 1-2 рази на тиждень вареної яловичої печінки (порушений так званий внутрішній фактор, який призводить до негативних зрушень у кровотворенні, зокрема до розвитку анемії).
Відвар коренів з кореневищами гравілату міського на Чернігівщині доливають в різноманітні узвари, кладуть подрібнені корені з кореневищами у діжки при солінні огірків, помідорів, яблук, груш, кавунів тощо.

Відвар дуже популярний у прадавній українській народній медицині та побуті.

Ним частують молодят, коли ті стають на рушнику, його вживають на свята Коляди, Колодія, Калити, літніх ритуалів – Зелені свята та свято Купайла. За прадавніми віруваннями, запашні напої несуть життя, а неприємні, смердючі, ті, які перетинають віддих,– смерть. Гравілатовий напій відгонить від добрих людей злих духів, відьомське поріддя, знімає (попереджує) пристріт. Ним за язичницьких часів кропили обійстя, світлиці, повітки, поля і лани для оберігання від шкідників та моровиць на худобу. Мазали дійки коровам, козам та вівцям, щоб відьомське поріддя не «висисало» молока та не шкодило вим’ю дійної худоби. Цей відвар доливали у ритуальне тісто на свята Коляди, Нового року, Калити, Колодія, Великодня тощо. Його також доливали до весільних шишок, короваїв, пирогів, вареників, коржів тощо.

Приготування відвару.

Беруть столову ложку подрібнених коренів з кореневищами рослини, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають як зазначено вище, а в тісто доливають замість води. Тісто для короваїв, пирогів, святкових урочистей, а також вареників, галушок та тортів набуває особливого запаху і надзвичайно приємного смаку.

3. Нагідки лікарські (календула) – Calendula officinalis L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Однорічна трав’яниста рослина з вельми інтенсивним та своєрідним запахом. Стебло округле, прямостояче, розгалужене, 30-70 см заввишки. Листки чергові, нижні видовженообернено-яйцеподібні, черешкові, верхні – ланцетоподібні, сидячі. Квітки золотаво-жовті, зібрані у верхівкові кошики. Поширені нагідки лікарські по всій Україні. Походить рослина з Центральної та Південної Європи.
Сировина. Для медичних потреб використовують квіткові кошики, які збирають тоді, коли язичкові квітки мають горизонтальне розміщення. Квіткові кошики сушать у теплих приміщеннях, які оптимально провітрюються. Сировину зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У квітках нагідок лікарських виявлено гірку речовину календин, смоли, летку олію, сапоніни, дубильні речовини, слиз, каротиноїди (близько 3%), інулін, органічні кис-лоти, фітостерини, ферменти, вітамін С, флавоноїди, алкалоїди, фітонциди.

Дія, застосування.

Гіпотензивна, протизапальна, бактерицидна, заспокійлива, кардіотонічна.
Препарати нагідок лікарських застосовують для лікування запальних захворювань дихальних шляхів, анацидного та гіпацидного гастритів; при хворобах печінки та жовчного міхура, для лікування екзем, фурункулів, карбункулів, з косметичною метою. Вживають по 1-3 столові ложки 2-3 рази на добу за 30хв. до їди. З косметичною метою та для лікування запальних захворювань шкіри протирають шкіру обличчя, шиї та голови 2-3 рази на тиждень, роблять примочки до уражених ділянок щоденно або через день впродовж 1-2 місяців.

Приготування настою.

Беруть столову ложку свіжих або висушених квіткових ко-шиків нагідок лікарських, заливають 200 мл окропу, настоюють 4 години і застосовують як уже зазначено.

4. Оман високий – Inula helenium L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав’яниста рослина з могутнім високим стеб-лом, яке іноді досягає 1,5-2,5 м заввишки. Листки чергові, вели-кі, завдовжки до 50 см і близько 18-25 см завширшки. Квітки жовті, зібрані у великі кошики (до 8 см у діаметрі). Корені та кореневища м’ясисті, зовні – бурувато-темні, всередині – білуваті. Мають надто своєрідний аромат.
Поширений оман високоий по всій Україні. Росте на луках, узліссях, болотистих сонячних заплавах, торфовищах. Добре піддається культурному розведенню.

Сировина. Для медичного використання заготовляють кореневища з коренями оману високого рано навесні або пізно восени. Їх ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать у теплих просторих приміщеннях, які оптимально провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Дія, застосування.

В’яжуча, жовчогінна, глистогінна, відхаркувальна, протимікробна, потогінна, секреторна. Препарати оману високого застосовують при запальних захворюваннях дихальних шляхів, жіночій неплідності та естрогенній недостатності; для регулювання менструального циклу, лікування печінки, підшлункової залози; при нефролітіазі, ревматизмі, цукровому діабеті, обмінних поліартритах, гастритах зі зниженою та нульовою кислотністю шлункового соку, атонії кишечника та сухотах.
Вживають по 1-2 столових ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди.
Для косметичної мети протирають шкіру обличчя та шиї щоденно, перед сном, впродовж 3-4 тижнів.

Приготування відвару.

Беруть столову ложку подрібнених коренів з кореневищами оману високого, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години і застосовують як уже зазначалось.

5. Тополя чорна – Populus nigra L.
Родина вербові – Salicaceae.

Високе і поширене в Україні дерево. Гілки розташовані майже перпендикулярно до стебла. Нижні – з обвислими до землі гілочками. Листки трикутні або ромбоподібні, при верхівці гострі, в основі – тупі; зверху мають темно-зелене забарвлення, знизу–блідо-зелене. Квітки дрібні, одностатеві, зібрані у суцвіття–сережки. Росте тополя чорна по берегах річок, узбіччях шляхів. Садять її в лісосмугах, ярах, на глинистих берегах для зміц-нення пагорбів та запобігання зсувів.
Сировина. Для медичного застосування заготовляють бруньки тополі чорної (у березні-квітні), коли вони ще не набубнявіли і мають інтенсивний бальзамічний запах. Збирають лише листяні бруньки. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. Бруньки тополі чорної містять флавонові та дубильні речовини, смоли, органічні кислоти, віск, саліциловий спирт, фітонциди; ферменти амілазу та оксидазу, летку запашну олію (0,5-0,7%), сесквітерпени, глікозид популін.

Дія, застосування.

Сечогінна, потогінна, антисептична, спазмолітична.
Бруньки тополі чорної знайшли широке застосування для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, сечоста-тевої системи; при опіках, гнійних ураженнях шкіри, фурунку-лах, карбункулах, флегмонах, гідраденітах, юнацьких вуграх, пародонтозі; для лікування ревматизму, обмінних поліартритів, недуги Бехтерєва, мігрені, запальних процесів у передміхуровій залозі, ерозії шийки матки.

Приготування відвару.

Беруть столову ложку бруньок, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 1-2 столові ложки 3 рази на добу за півгодини до їди.

6. Шавлія лікарська – Salvia officinalis L.
Родина губоцвіті – Lamiaceae (Labiatae).

Шавлія лікарська – багаторічна кущова рослина, яку виро-щують як аматори, так і окремі господарства. Стебел рослина має багато, вони гіллясті. Листки сіро-зелені, довгасті, з зубчас-тими краями. Квітки фіолетово-сині. Цвіте шавлія лікарська з кінця травня по липень.
Сировина. Для лікарських потреб використовують листки шавлії лікарської, які заготовляють впродовж усього літа. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У листках шавлії лікарської знайдено летку олію (близько 2,5%), алкалоїди, дубильні речовини, флавоноїди, урсолову та олеанову кислоти.

Дія, застосування.

Антисептична, протизапальна, естрогенна.
Препарати шавлії лікарської застосовують для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, цукрового діабету; як спазмолітичні засоби, для лікування ангін, поліартритів, сухот, геморою, гнійних уражень шкіри; при порушенні оваріально-менструального циклу, жіночій неплідності, естрогенній недостатності, зокрема дисменореях та аменореях, а також жіночій інфантильності.

Приготування настою.

Беруть столову ложку листків шавлії лікарської, заливають склянкою окропу, настоюють годину. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Рецептура комплексного препарату.

1. Листки берези бородавчастої 10 г
2. Корені з кореневищами гравілату міського 15 г
3. Квіткові кошики нагідок лікарських 5 г
4. Корені з кореневищами оману високого 7 г
5. Бруньки тополі чорної 10 г
6. Листки шавлії лікарської 5 г

Спосіб приготування та застосування.

Беруть вагову кількість названої сировини, заливають 1,5 л води (найдоцільніше було б залити пастеризованим березовим соком), кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за півгодини до їди. Роблять примочки до шкіри обличчя та уражених вуграми і себореєю місць, щоденно, перед сном. Марлю складають у чотири шари, змочують у відварі і прикладають до уражених місць на 30-40 хв.

Рецептура спиртової композиції.

1. Листки берези бородавчастої 5 г
2. Корені з кореневищами гравілату міського 10 г
3. Квіткові кошики нагідок лікарських 7 г
4. Корені з кореневищами оману високого 10 г
5. Бруньки тополі чорної 15 г
6. Листки шавлії лікарської 7 г
7. Спирту 40° 1,5 л

Спосіб приготування та застосування.
Беруть вагову кількість названої сировини, заливають 1,5 л 40° спирту, настоюють 20-30 діб, щоденно струшуючи посудину, фільтрують. Застосовують композицію для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, сечостатевої системи, цукрового діабету, захворювань печінки та підшлункової залози, обмінних поліартритів, недуги Бехтерєва, остеохондрозу; при ревматизмі та сухотах. При запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів проводять інгаляції по 3-5 мл щоденно впродовж 1-3 місяців. При сухотах такі інгаляції проводять щомісячно по 10-15 днів впродовж року. Всередину вживають по 30-40 крапель на ложці води за півгодини до їди.

При бешисі, псоріазі, юнацьких вуграх, фурункульозі, гідраденітах, ураженнях, спричинених герпетичним вірусом, роблять примочки названою композицією 1-2 рази на добу впродовж 3-4 тижнів. При псоріазі – впродовж кількох місяців. Лікування інфантильності та естрогенної недостатності – тривале, впродовж 1-1,5 років з щоквартальними перервами на 7-10 діб.

Приготування лініменту (рідкої мазі).

Рецептура
1. Соняшникової олії 0,5 л
2. Названої спиртової композиції 0,5 л
3. Камеді (клею) абрикосової, вишневої, сливової чи черешневої 1400 г
4. Пастеризованого березового соку 500 мл
5. Розчину прополісу 10% 25 мл

Порядок приготування.

Відважують камедь, розчиняють у березовому соці (10-12 годин), доливають соняшникову олію та спиртову композицію, ретельно розмішують до одержання сметаноподібної консистенції, додають 25 мл прополісу, розмішують, витримують 24 години.

Застосування.

Лінімент використовують для лікування опіків, обморожень, свіжих та гнійних ран, гайморитів, фурункулів, карбункулів, юнацьких вугрів, себореї; оперізуючого лишая, уражень, викликаних герпетичним та генітальним вірусом. Автор успішно застосовує лінімент для лікування онкологічних захворювань заднього проходу та ерозій шийки матки, а також при простатитах. Для лікування ерозій шийки матки проводять аплікації останньої щоденно або через день впродовж 20-30 діб. Для мік-роклізм беруть одну столову ложку лініменту, розчиняють в 4-х столових ложках окропу, охолодженого до 40?С. Мікроклізми роблять 2-3 рази на тиждень впродовж 1,5-2 місяців. (Лікування онкологічних недуг прямої кишки, матки, простатитів).

Купелі.

Рецептура.
1. Листків берези бородавчастої 50 г
2. Коренів з кореневищами гравілату міського 50 г
3. Квіткових кошиків нагідок лікарських 100 г
4. Коренів з кореневищами оману високого 100 г
5. Бруньок тополі чорної 80 г
6. Листків шавлії лікарської 20 г

Спосіб приготування.

Названі вагові кількості лікарських рослин заливають 3 л води, кип’ятять 5 хв., настоюють 2 години.
Застосування.
Відвар проціджують і доливають до загальних ванн. Купелі приймають 2-3 рази на тиждень. Температура води 35-40?С. Експозиція – 20-30 хв.
Купелі доцільні при обмінних поліартритах, опіках, обмороженнях, ураженнях шкіри гноячковою мікрофлорою. При фурункулах, карбункулах, гідраденітах. Лікують купелями оперізуючі лишаї, ураження герпетичної природи, сонячну засмагу, пігментні плями після пологів, вітіліго. Для надання шкірі обличчя природної еластичності та привабливості, а також для попередження утворення зморщок, роблять примочки гарячим названим відваром 3-4 рази на тиждень перед сном.

За матеріалами книги “ФІТОЕТНОЛОГІЯ УКРАЇНЦІВ”, автор Євген Товстуха

Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq

Книги, які можуть Вас зацікавити:

“Скарб нетлінний”.