Ще ніколи в таку пору дід не випускав бджіл… З кожним днем війни все менше ставало харчів. І не лише для себе й родини, а й для худоби. А з худоби в діда Остапа – лише кішка Ласа, пес Вірний і бджоли. Та особливо переймався бджолами, бо у крамницях не стало цукру, а згодом не стало й крамниць: москалі розбомбили, вигребши все з полиць і складів. Грабували й людей… Не міг бджоляр дивитися, як мучаться його бджілки. Чим годувати? Цукру нíде взяти, ще й свої запаси давно закінчились. І рішився дід Остап на не чуваний досі крок: він випустив комах на волю. Під страх і ризик. Щоправда, спершу один вулик. Он уже почали барвіти перші квіточки. Звісно, вони не медоносні, але, може, хоч щось потягнуть із них його трудівниці. Аби тільки морозу не було. Бачить Остап, що не летять до вулика, отже, не змерзли. Він і з другого випустив. І ці почали летіти на клумби, де нарциси, ряст, гіацинт… І вмить густо обліпили їх.

Не минуло й години, як у ворота гучно постукали, наче довбнею, і, не чекаючи, що хтось відчинить, вибили ворота, аж вони гухнули об подвірній асфальт. Москалі!!! Вони одразу наповнили двір і вулицю дикими окриками, брудним матюччям і гидотним реготом. Насамперед встрелили пса, який зустрів їх настирливим валуванням. Усе це відбувалося якихось десять секунд. Із хати вийшов Остап, за ним вибігла тітка Маруся, але, налякана, тільки дивилась крізь гардини в ґанку.

– Дєньґі ґані, хахол! І жратву, бля..! І вадяри! – вигукнув один під дикий регіт инших. Двоє тут же, навіть не відвертаючись, випорожнили свої сечові міхурі прямо на поріг. Різко засмерділо.

– Да пабистрєй, а то прікончіть больна хочітца! – гукнув услід під ще гучніший регіт. – А заадно і тваю хахлушку, бля…

Поки йшов дід Остап буцім за грішми, думав: «Хоч одного!.. Все одно вб’ють… От коли згодиться татова мисливська рушниця. За Вірного!». Витягнув із секретного місця, перевірив, чи є патрони… Раптом чує несамовитий крик із двору. До вікна – а там, бачить, кацапи махають руками на всі боки. Ага! Це бджілки! Розумниці ви мої! Так їх, отак! Зіпсували вам повітря! Знаю, не любите ви гидкого смороду горілчаного перегару й диму. І сечі… І крику не любите… І голодними не любите бути…А у дворі – цілий бій! Хтось із орків ще махав руками навсібіч, відганяючи розгніване бджолине військо, хтось вихоплював зброю, почалася ще й стрілянина. По бджолах! Були вже й ранені, які затуляли очі й лиця, бо їх уже вцілили крилаті воїни-амазонки. І двоногі монстри, тримаючись хто за око, хто за морду чи лице, що вже почали пухнути, відступили! Накивали п’ятами, кинувшись навтьоки та лементуючи що є сили, бо маленькі вояки у жовто-чорних кожушках довго гнали непроханих зайд, які стріляли в небо: по бджолах… Отак бджоли перемогли озброєних до зубів нахабних зайд. Десятому закажуть москсвинські приходні, що українські бджоли – це страшна сила! І рівнозначна вона «Джевелінам»: протитанковим ракетним комплексам! Згодом інтернет повідомив, що трьох москалів Остапові бджовеліни таки замордували! Отак! Ще 25 опухлих втрапили в лікарні! 25!.. А в московській орді, аби якось пояснити ганебну втечу виродків і смерть трьох, народять нову пропагандистську страшилку, що в Україні не лише синички, снігурі й гуси, а навіть бджоли – бандерівці! І це справді так. Недарма ж природа наділила цих працелюбних, мирних і волелюбних, а коли треба, то й войовничих, як і самі українці, комах барвами аж двох Прапорів: жовто-блакитного, давши жовту, і червоно-чорного (Прапора боротьби), давши чорну барву!

Любов Сердунич, березень 2022

Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq

Література, яку можна замовити тут: