Для цього над водою промовляли молитви та різні замовляння — від вроків, страхів, небажаних явищ, зокрема «ходіння духів», стукання, різних голосів та інших проявів, які в народній традиції пов’язували з істотами невидимого світу.

Замовленою водою знімали наврочення з людини, худоби та господарства. При знятті різних страхів, лікуванні душевних недуг, а також нетриманні сечі, особливо у дітей, використовували ритуали з розтопленим воском та оловом, які виливали у воду.

Для розпізнавання та зняття наврочення користувалися свіжим курячим яйцем. Під час «викачування» яйце проводили по тілу людини, її одягу або навіть по фотографії, якщо самої людини не було поруч. При цьому промовляли молитви та спеціальні замовляння.

Після завершення обряду яйце розбивали у склянку з попередньо набраною водою. За його виглядом намагалися визначити, чи є наврочення і яким воно є.

Широко використовували воду й для приготування ліків із різного зілля за народними рецептами.

Вода буває різною — і кожен її вид, за традиційними уявленнями, має своє призначення.

1. ОСВЯЧЕНА ВОДА

Освяченою водою називають воду, яку святять у свято Богині Дани, Водокресу, на 12-й день після Різдва Дажбожого. Це рухома дата, яка, за поданою традицією, припадає на період від 1 до 4 січня, залежно від року.

У цей час Сонце знаходиться найближче до Землі. В астрономії цей період називається перигелієм.

За народними уявленнями, у цей час від небесних світил на всі джерела води йде особливе випромінювання. Вода, набрана в цей період, нібито містить особливу енергію, відмінну від води, взятої до або після свята люнарної Богині Дани з того самого джерела.

Вважається, що ця енергія присутня в усіх джерелах води, оскільки над водою існує Божа благодать. Духи води, за цими уявленнями, допомагають у лікуванні, а небесні світила сприяють їхній силі.

Воду, набрану в цей час, зберігали роками, вважаючи, що вона не псується за умови правильного зберігання — у чистому та закритому посуді.

Для цього використовували скляний, дерев’яний або емальований посуд. Не рекомендували капроновий або металевий посуд, який може іржавіти.

Воду набирали після співу перших півнів, але до сходу Сонця, не раніше 3 години ночі.

Якщо воду набирав народний цілитель, він користувався трьома джерелами: трьома кранами, трьома криницями, трьома річками тощо.

Під час набору води промовляли різні народні молитви та звернення — до небесних зірок, Місяця, Землі, духів Землі та самої води.

Набрану воду , перед початком різних Обрядів потрібно було освятити. Робив це цілитель, вода освячується вогнем. Вважалося, що після цього вона набуває ще більшої магічної сили — невидимої для людського ока.

За народними віруваннями, нечисті духи тремтять і відступають від освяченої води, оскільки вона має «пам’ять» і зберігає те, що було над нею промовлено під час освячення.

2. СТРІТЕНСЬКА ВОДА

Так само, як і вода, набрана на свято Богині Дани, стрітенська вода, за народними віруваннями, має велику магічну та цілющу силу, перед якою відступають нечисті сили, під час лікування різних наврочень.

При цьому використовують різні лікувальні ритуали над водою.

Воду набирають на Стрітення, так само з трьох джерел, після співу півнів. Коли йдуть брати воду, дорогою ні з ким не розмовляють і не оглядаються.

Набираючи воду, промовляють над нею замовляння, після чого несуть її до жреця для посвячення.

Посвячену воду зберігають для лікування та виливання воску.

У практиці використовують три води. Основна — непочата вода, тобто вода, яку щодня набирають для лікування. Про неї йтиметься далі.

До неї додають по одній чайній ложці:

• води набраної на свято Богині Дани
• стрітенської води.

Отриману суміш використовують для лікування.

3. ВЕРБНА ВОДА

Воду набирають за попередніми правилами на Вербну неділю, вранці, також із трьох джерел. Вербна неділя -це за тиждень до Великодня Дажбожого, свято, яке святкується в першу неділю після весняного рівнодення.

За народною традицією, дорогою не повинні гавкати собаки, переходити дорогу кіт, або потворна, чи покалічена людина

У воду кладуть вербу для освячення. Поруч ставлять свічку — ту, яка горіла на Різдво, коли родина вечеряла після прочитаних молитов і Славлень рідним Богам.

Освяченою водою користуються в господарстві — для доброго врожаю та достатку, щоб городи добре родили, а поля давали хліб.

На цій воді пророщують насіння, яке потім висівають у ґрунт.

4. ЧЕТВЕРГОВА ВОДА

Воду беруть за вже відомими правилами — із трьох джерел — та освячують у четвер, який у традиції вважається чоловічим днем.

Якщо це неможливо, воду святять на Великдень разом із великодньою водою.

Четверговій воді приписують магічну силу, яка, за традиційними уявленнями, ще недостатньо вивчена і не до кінця зрозуміла.

Її використовують для лікування різних захворювань шкіри — разом із відповідними замовляннями.

Вважається також, що вона допомагає очищати житло, двір та стайню від різної «нечисті»: гадів, жаб, мишей і щурів.

З дерев, за допомогою відповідних заклинань та замовлянь, які знають знахарі, намагалися зганяти гусінь.

За традицією, деякі знахарі неохоче діляться такими знаннями, вважаючи їх своєю таємницею, яку вони можуть забрати із собою в небуття. Але кожен справжній знахар завжди має одного, чи кількох учнів, яким передає таємні знання, з відповідною Посвятою, та Переданням.

5. ВЕЛИКОДНЯ ВОДА

За вже відомими правилами воду беруть після співу півнів, але не пізніше сходу Сонця.

Воду освячують разом із медом, маком, пшеницею, просом та іншою їжею, яку святять цього дня волхви, жреці, або навчений найстарший в роду чоловік .

Цю воду використовують при знятті різних наврочень.

Нею кроплять людей і худобу під час окурювання різним зіллям. До зілля додають також шкаралупки від яєць, освячених на Великдень.

Воду використовують для захисту від різного лиха.

6. РУСАЛЬЧИНА ВОДА

Воду обов’язково набирають за тими самими правилами — із трьох джерел.

Переходячи від одного джерела до іншого, стежать, щоб не закрякав ворон. Дорогою не повинна зустрітися людина в чорному, а під час перенесення води не повинен загавкати пес.

Якщо вдається донести воду за дотримання всіх цих умов і переступити з нею поріг дому, це вважається доброю ознакою.

Деякі народні цілителі також збирають росу рушником, який прикрашав образ Берегині — покровительки жінок та дівчат.

Водою, або росою, зібраною на трьох полях, користуються, за народними віруваннями, для того, щоб вдало й своєчасно вийти заміж.

На цій воді ворожать. Вважається, що вона зміцнює подружнє життя та запобігає зрадам.

Над нею також промовляють різні замовляння та молитви під час магічних і лікувальних ритуалів.

7. СПАСІВСЬКА ВОДА

Нам уже відомий порядок набору води для освячення.

Воду беруть уранці, на сході Сонця, на свято Спаса.

Її освячують разом із фруктами, яблуками та деяким зіллям.

За народними уявленнями, ця вода містить особливу магічну енергію, яка притягує та зміцнює подружнє життя.

За допомогою спеціальних замовлянь знахарі готують цю воду та радять нею прати постільну білизну.

Яблука розрізають, сушать на Сонці, перетирають і додають до їжі разом із замовленою сіллю.

Вважається, що це сприяє миру та спокою в родині, оскільки яблуко символізує кохання, плодючість та пізнання одне одного.

Також збирають росу з різнотрав’я на трьох луках, використовуючи різні кольорові тканини — блакитну, жовту або оранжеву та зелену.

З кожної тканини зібрану росу поміщають у окрему посудину й не змішують між собою.

Воду освячують разом із зіллям на свято Спаса.

Цій воді приписують цілющі та захисні властивості. Її краплями доповнюють воду, над якою виливають віск або олово.

Також у ній гасять вугілля , для подальшого обмивання людини з метою зняття наврочення.

Використовують її і для худоби під час окурювання зіллям.

Цю воду також використовують у весільних обрядах

.

ВОДА, ЯКА ЛІКУЄ ДУШЕВНІ НЕДУГИ І ТІЛО ВІД НАВРОЧЕНЬ

Ми познайомилися з різними видами води, яку протягом року набирають, освячують, зберігають та використовують у народних лікувальних практиках.

Її застосовують, за традиційними уявленнями, при лікуванні зглазу, псування, пристріту, страху, небажання жити, нудьги, сонливості, для вигнання «нечистих» із людини та худоби, а також із житла.

Використовують воду під час різних ритуалів і замовлянь, при виливанні воску та олова, окропленні хворої людини зіллям тощо.

Різну воду зберігають в окремих посудинах із відповідними етикетками, щоб не плутати її призначення.

Для роботи народного цілителя потрібна також робоча вода, яку набирають на сході Сонця за вже відомими правилами. Її називають непочатою водою, оскільки першою її повинна набрати людина в чисту посудину, якою раніше не користувалися.

Така вода призначена лише для лікувальних процедур.

Воду беруть із джерел, придатних для пиття: чисту, без домішок.

Якщо немає можливості набрати воду з трьох джерел — наприклад, через проживання в місті або взимку, коли джерела замерзають, — воду набирають з одного джерела: з крана у квартирі або з колодязя.

Важливо, щоб це відбувалося до сходу Сонця і щоб ніхто до цього не набирав воду.

Під час лікування до неї додають невелику кількість освяченої води — великодньої, стрітенської тощо. Вибір води залежить від того, що саме лікують і за якою методикою.

ЛІКУВАННЯ СТИХІЄЮ ВОДИ ЗА ДОПОМОГОЮ ВАНН

У народній медицині для лікування використовують водні ванни з додаванням відварів і настоянок різного зілля.

Їх застосовують, за традиційними уявленнями, при різних душевних недугах, апатії, нервовому потрясінні, а також навроченні.

Методики лікування різні.

Наприклад:

• за допомогою молитов і замовлянь, одночасно вживаючи ліки та зілля, а перед сном приймаючи ванни;
• за магічним ритуалом позбавлення від душевних недуг — за допомогою молитов і замовлянь, приймаючи ванни вранці та ввечері;
• приймаючи ванни та ліки із зіллям, над якими читали молитви й замовляння.

За наведеним рецептурним описом, вода у ванні повинна бути теплою — приблизно 45 °C. До неї додають відвар лікарських рослин, настоянки або ароматичні олії.

У ванні перебувають від 20 хвилин до пів години.

Ванни можна приймати щовечора перед сном або через день.

Кількість необхідних процедур, за текстом, визначається індивідуально.

РЕЦЕПТИ ДЛЯ ВАНН

Для приготування відвару беруть 3–5 літрів води та відповідну суміш зілля.

Кип’ятити 10–15 хвилин, настоювати 1–2 години, після чого процідити й вилити відвар у воду для ванни.

Рецепт 1

• гілки верби — 200 г;
• собача кропива — 100 г;
• шишки хмелю — 100 г;
• трава материнки звичайної — 100 г;
• пшеничні висівки — 1 кг.

Рецепт 2

• кореневище синюхи блакитної;
• трава чебрецю — 50 г;
• шишки хмелю — 50 г;
• трава шавлії — 100 г.

Рецепт 3

• трава материнки (душиці);
• трава іван-чаю — 50 г;
• малина лісова, листя та гілки — 0,5 кг;
• гілки берези — 100 г.

Рецепт 4

• бруньки тополі чорної — 50 г;
• трава споришу — 100 г;
• гілки верби звичайної — 50 г;
• корінь валеріани — 50 г.

Примітка. У тексті також наведено рецепт для внутрішнього вживання:

• листя і квіти синюхи блакитної — 1 столова ложка;
• коробочки півонії після цвітіння — 1 чайна ложка.

Заварити в 0,5 л води, кип’ятити 2–3 хвилини, настоювати 3 години та процідити. Вживати рівними порціями 4 рази на день.

Рецепт 5

• пагони ожини — 300 г;
• гілки малини — 100 г;
• пшеничні або житні висівки — 1 кг;
• ромашка — 200 г;
• корінь валеріани — 50 г.

Залити 3 л води, варити 10 хвилин. Настоювати 2 години.

Рецепт 6

• стебла із зеленими колосками жита — 1 кг;
• синюха блакитна — 50 г;
• гілки або листя з мурашника — 50 г;
• листя або пагони ліщини — 100 г;
• водяна м’ята — 100 г.

Залити 3 л води. Кип’ятити 10–15 хвилин, настоювати 2 години.

Рецепт 7

• кріп городній (трава) — 200 г;
• квіти акації — 100 г;
• суцвіття пижма — 200 г;
• грицики — 100 г.

Залити 3 л води, кип’ятити 10–15 хвилин, настоювати 2 години та процідити.

Рецепт 8

• трава любистку — 200 г;
• синюха блакитна — 50 г;
• трава вовчуга колючого (стальник колючий) — 100 г;
• фіалник звичайний — 100 г;
• шишки хмелю — 50 г.

Варити 10–15 хвилин, настоювати 2 години та процідити.

Рецепт 9

• молоді гілки сосни або смереки — 300 г;
• м’ята водяна — 50 г;
• корінь валеріани — 50 г;
• стебла зеленого вівса — 300 г.

Залити 3–5 л води, варити 10–15 хвилин, настоювати 2 години та процідити.

Примітка. У тексті наведено також рецепт для внутрішнього вживання при навроченні та нервовому потрясінні:

• трава чорнобилю (полин звичайний) — 1 столова ложка;
• синюха блакитна — 1 чайна ложка;
• 1–2 коробочки півонії після цвітіння, без насіння;
• вода — 600 мл.

Кип’ятити 3 хвилини, настоювати 1 годину. Вживати по 1 столовій ложці 4–6 разів на день. Відвар зберігати в прохолодному місці.

Рецепт 10

• гілки молодої однорічної яблуні — 100 г;
• гілки смереки або сосни — 100 г;
• мертві бджоли (підмор) — 10 г;
• трава чебрецю — 100 г;
• лушпиння цибулі — 50 г;
• душиця (материнка) — 50 г;
• вода — 3–5 л.

Кип’ятити 10–15 хвилин, настоювати 2 години.

Примітка: наведені відвари розраховані на одну ванну.

Важливе редакторське уточнення

Перед початком лікування, те, що стосується внутрішнього вживання, неодмінно проконсуольтуйтесь з сімейним лікарем. Може таке бути, що в рецепті, наприклад, є рослина, яку не можна приймати коли хвора печінка. Тому потрібно ту рослину замінити іншою, яка не принесе шкоди хворому органу. Так само, готові суміші, настаянки, відвари варто перевірити один раз, на предмет алергічного впливу на Ваш організм. Лікар підкаже, як це зробити правильно.

Надзвичайно цінна книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d1%86%d1%96%d0%bb%d1%8e%d1%89%d0%b8%d0%b9-%d1%86%d0%b2%d1%96%d1%82/

Цілющий цвіт

Книга «Цілющий Цвіт» Василя Михайловича Рудого, більше відомого в колі Рідновірів як відун Рувит, у вигляді етнографічної повісті, в великій мірі автобіографічній, розкриває нам світогляд зцілительської родини Поділля, який є продовженням у сьогоденні традицій витокової Відичної Культури наших Предків. Обряди, слави, замовляння, зцілительська практика, викладені у книзі, є безцінним скарбом нашого Прадавнього Українського Роду, яким Василь Михайлович Рудий (відун Рувит), успадкувавший ці Знання по лінії своєї родини, щедро та щиро ділиться із нами.

Історія з книги

БОГДАНА БАРНИ

“СКАРБНИЦЯ ПРАКТИЧНОГО ЗНАХАРСТВА ВІД ПРАЩУРІВ ЗАМОВЛЯННЯ, ОБЕРЕГИ, ЗІЛЛЯ” ПОСІБНИК

Коментар редакції сайту.

Насправді, той обряд, який робить піп у церкві, з точки зору магії є безтямною, чорною, облудною мерзотою. По -перше, у юдохристиянстві Бога нема, піп молиться до пройдисвітів, Яхве і Христоса, які є фальшивими пройдисвітами, вигаданими пейсатими жидами. По -друге, сам рух попа проти руху Сонця в обряді, є признаком чорного дійства, на хвороби, нещастя, голод, муки, нещасне та безрадісне життя. По-третє, чужий, жидівський егрегор з його блазнями петрами і павлами, іудами та маріями, йосипами і аврамами, сарами і лотами є чужим і ворожим для української душі.

Тому, справжній , сакральний, український Обряд Посвяти дитини роблять українські обрядодії, жреці, і волхви. Названфі батьки в Посвяті називаються куми, або божаті, дитина називається Божатко, тобто Божа дитина. Юдохристиянські попи передерли цей Обряд в українців, але спотворили , як і все, до чого торкається лапа юдохристиянського вилупка.

Якщо у Вас виникла необхідність Посвяти дитини-звертайтесь за телефоном 099 544 77 01, і Вам підкажуть, хто у Вашоиу регіоні може зробити правильний Обряд, на довге і щасливе життя, на світлу Долю, на блогополуччя і щастя Вашої дитини.

Джерело №1

Густинський літопис

Дата:
початок XVII століття.

Це найдавніше українське джерело, яке прямо говорить про Купала.

Текст (у сучасній передачі)

Купало — Бог плодів земних, якому в час жнив і перед збиранням плодів приносили подяку.

Коментар

Саме цей уривок став основою майже всіх пізніших описів Купала як Божества.

Однак потрібно пам’ятати:

Густинський літопис написаний приблизно через шістсот років після хрещення Русі.

Тому він є пізнім історичним свідченням, а не джерелом язичницької доби.

Джерело №2

«Синопсис»

1674 рік.

Також згадує

Купала

серед язичницьких Богів.

Коментар

Текст значною мірою повторює традицію Густинського літопису.

Нових історичних фактів практично не додає.

Джерело №3

Церковні повчання XV–XVII століть

У багатьох українських та білоруських повчаннях засуджується святкування

Купайла

або

Купала.

Наприклад, згадуються:

• нічні вогнища;
• стрибки через вогонь;
• плетіння вінків;
• пісні;
• танці.

Коментар

Ці тексти не називають Купала Богом.

Вони засуджують саме народне свято на Його честь

Джерело №4

Українські народні пісні

Записані:

• Павлом Чубинським;
• Володимиром Гнатюком;
• Михайлом Максимовичем;
• Борисом Грінченком;
• іншими етнографами.

Приклади

ой на Купала…

або

Купайло,

де ти зимувало?

Коментар

У піснях Купало часто постає як персоніфікований образ свята або обрядовий персонаж.

Джерело №5

Народні обряди

Етнографи XIX століття описали:

• купальські вогнища;
• пускання вінків на воду;
• пошук квітки папороті;
• купання;
• очищення вогнем;
• прикрашання деревця («Марени», «Купайлиці»).

Коментар

Усі ці обряди є безсумнівно давніми за походженням.

Археологія

На сьогодні

не знайдено:

• написів

Купало

або

Купайло;

• ідолів із таким ім’ям;
• жертовників із посвятою Купалу.

Що достовірно відомо про Купала

На підставі джерел можна стверджувати лише таке:

свято Купала існувало в Україні та інших слов’янських землях протягом багатьох століть;

церковні письменники неодноразово виступали проти цього свята;

українські етнографи записали велику кількість купальських пісень і обрядів;

найдавніша письмова згадка Купала як Божества міститься лише в Густинському літописі XVII століття;

Основні джерела

1. Густинський літопис (початок XVII ст.).
2. «Синопсис» (1674).
3. Церковні повчання XV–XVII ст. проти купальських звичаїв.
4. Етнографічні записи:
   • Павла Чубинського;
   • Михайла Максимовича;
   • Володимира Гнатюка;
   • Бориса Грінченка.

Науковий підсумок

На відміну від Перуна, Велеса чи Дажбога, Купало насамперед засвідчений як назва народного свята й комплексу обрядів, а не як Божество в ранніх письмових джерелах. Пізні літописи й хроніки вже подають Купала як язичницького Бога, але ці свідчення віддалені від дохристиянської доби на кілька століть. Тому сучасна наука не має єдиної відповіді, чи був Купало самостійним Божеством, чи персоніфікацією літнього обрядового циклу.

Цікаве спостереження

Історія Купала показує, що інколи свято виявляється давнішим за пояснення його походження. Давні обряди очищення вогнем і водою, вшанування літнього сонцестояння та магія родючості безсумнівно мають глибоке коріння. Проте письмові джерела не дозволяють із певністю сказати, чи стояло за ними окреме Божество на ім’я Купало. Саме тому в нашому корпусі ми розглядаємо дві речі: безперечно давнє народне свято Купала і образ Бога Купала.

МОЛЬФА СРІБНА

Найпотужніший магічний Оберіг!

Замовити можна тут: https://sribnovit.com/product/molfa/

Дає можливість почуватись людині повністю захищеною від несанкціонованого стороннього впливу. Будь–яка неправедна ворожа дія, направлена проти господаря Мольфи, повертається зловмиснику.

1. Що таке “Мольфа”?

Мольфа – це зачарований, себто одухотворений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова “мольфа” і походить слово “мольфар”. Однак, це не так. “Мольфа” – присвійне від “мольфар”, тобто річ мольфара. Нею може стати будь-яка заговорена віщуном річ, чи та, що використовується у побуті (стрічка, клапоть тканини), чи то виготовлена власноруч, наприклад – мосяжні персні, медальйони, згарди або знайдена мольфаром річ, іноді тваринного походження (зуб, перо птаха, кості тощо).

Ці мольфи виготовлені зі срібла.

2. Хто може робити Мольфу?

Робити їх мають право лише певні люди, які наділені даром Відання, в певний час і в особливому стані. Навіть точна копія Оберегу не має тієї сили і тієї дії, яку має Мольфа, яка дає Магічний захист.

3. Від чого захищає оберіг?

Оберіг захищає від стороннього злого впливу, який в народі називають навроченням, порчею, зглазом, прокляттям, від передчасної і неприродньої смерті, від зброї, від важкого психологічного стану, коли людина довго знаходиться в депресії, або агресії, а також просто необхідні для дітей.

Оберіг, який можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/molfa/

МОЛЬФА СРІБНА

Найпотужніший магічний Оберіг!

Дає можливість почуватись людині повністю захищеною від несанкціонованого стороннього впливу. Будь–яка неправедна ворожа дія, направлена проти господаря Мольфи, повертається зловмиснику.

1. Що таке “Мольфа”?

Мольфа – це зачарований, себто одухотворений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова “мольфа” і походить слово “мольфар”. Однак, це не так. “Мольфа” – присвійне від “мольфар”, тобто річ мольфара. Нею може стати будь-яка заговорена віщуном річ, чи та, що використовується у побуті (стрічка, клапоть тканини), чи то виготовлена власноруч, наприклад – мосяжні персні, медальйони, згарди або знайдена мольфаром річ, іноді тваринного походження (зуб, перо птаха, кості тощо).

Ці мольфи виготовлені зі срібла.

2. Хто може робити Мольфу?

Робити їх мають право лише певні люди, які наділені даром Відання, в певний час і в особливому стані. Навіть точна копія Оберегу не має тієї сили і тієї дії, яку має Мольфа, яка дає Магічний захист.

3. Від чого захищає оберіг?

Оберіг захищає від стороннього злого впливу, який в народі називають навроченням, порчею, зглазом, прокляттям, від передчасної і неприродньої смерті, від зброї, від важкого психологічного стану, коли людина довго знаходиться в депресії, або агресії, а також просто необхідні для дітей.

На землі все живе й неживе, все, що проростає: від маленької рослини і до великого дерева, також все, що знаходиться у землі, має власну біологічну енергію, яка так само змінюється під впливом різних фаз місяця. Знахарі всіх часів знали вплив небесних світил на зілля, яке росло і чекало свого часу, коли накопиться в рослині цілюща сила, і лише тоді його заготовляли, розуміється, з промовою. А промови були різні, бо кожен недуг для лікування має своє зілля. Через вплив місяця біологічна енергія, яка міститься в рослині, так само, як і в людському організмі, буде мінятися: підніматися вгору, розширятися, звужуватися, розноситися по всій рослині. Цілющі ферменти кожної рослини за своєю особистою генетикою, яка в ній закладена, в різних фазах місяця відкладається в рослині, як у коморі, в різних частинах: в корені, в стеблі, в листі, в квітах, у плодах. Цілюща сила може бути в тій чи іншій частині рослини. Це масла, смоли, крохмаль, білки, вітаміни, амінокислоти, йод, а також домішки металів. Всі ці елементи заряджені енергією від небесних світил, які прийняла рослина, переробила через листя, синтезувала від сонячної енергії. За рік наша земля зробить коло по своїй орбіті і разом з місяцем буде проходити через різні сузір’я, які мають вплив на все живе, в тому числі і на рослину. Під час дії різних сузір’їв рослини утворюють в собі цілющу силу: у квітках, у корені, в насінні. Знаючи цей час, знахарі визначають, коли найкраще заготовляти рослини або брати з рослини квіти, листя, корінь. Бо коли необхідне взяте вчасно, можна прекрасно лікувати, а, коли ні, то рослина не має лікувальних властивостей, має лише назву. Виходить, що те зілля, яке нам дав знахар, лікує краще, швидше, ніж те саме зілля, вирване Вами в той час, коли Ви його побачили. При лікуванні воно не допомагає, бо Ви не знали в який час його брати, а кожне зілля має свій час збору. Це добре знає знахар.

1. До полину

Записано на Полтавщині наприкінці XIX ст.

Полине, полине, Божа рослино,

не я тебе сію,

не я тебе роджу,

Бог тебе породив,

а я тебе беру

на здоров’я людям.

Джерело:
Матеріали Павла Чубинського.
Т. I.

2. До звіробою

Записано на Волині.

Святий звіробою,

Богом сіяний,

сонцем зігрітий,

росою напоєний,

піди до хворого,
принеси здоров’я.

3. При викопуванні кореня

Запис із Поділля.

Матінко-земле,

відпусти корінець,

не собі беру,

а на лікування.

Це один із найдавніших типів формул — звернення до Землі перед тим, як узяти рослину.

4. Перед зриванням рослини

Записано Іваном Франком.

**Добрий день тобі,
Божа травице.

Прошу тебе,
послужи чоловікові
на здоров’я.**

5. До любистку

**Любисточку,
любий брате,

дай здоров’я
тому,
кому тебе даю.**

6. До деревію

**Деревію,
тисячолисте,

тисячу ран
загоюєш,

загоюй
і цю.**

Ще цікавішими є саме давні формули

Наприклад:

**Не я беру —
Земля дає.

Не моя сила —
Божа сила.

Не моє слово —
святе слово.**

Такі короткі формули трапляються у багатьох українських записах.

Вони майже ніколи не знаходиться в одному місці. Одне записав Чубинський, інше — Франко, третє — Зеленін, четверте — Сумцов, п’яте лежить у рукописних фондах НБУВ. Саме тому ніхто досі не зібрав їх в єдину систему.

А тепер — практично.

Коли промовлялися замовляння

Найчастіше:

перед зриванням рослини;

у момент зривання;

після зривання;

під час сушіння;

під час приготування ліків.

Тобто замовляння могли супроводжувати весь процес.

Над якою рослиною

У різних записах зустрічаються:

• полин;
• звіробій;
• любисток;
• деревій;
• чебрець;
• барвінок;
• м’ята;
• рута;
• папороть (ритуально);
• тирлич;
• оман;
• материнка;
• кропива;
• калина;
• дуб;
• ліщина;
• верба.

У яку фазу Місяця

Ось тут уже починається дуже цікава закономірність.

У більшості етнографічних записів є лише загальні вказівки:

на молодику

або

на повні

або

на ущербі

Детального календаря вони майже не дають.

Але в народній медицині існує стійке правило:

корені — на спадаючому Місяці;

листя — на зростаючому;

квіти — перед повнею;

насіння — у повню або після неї.

Це правило повторюється в багатьох записах XIX–XX ст.

До чи після зривання

Обидва варіанти.

Наприклад.

Перед:

«Матінко-земле, дозволь узяти твою траву.»

Після:

«Дякую тобі, травице, за твою силу.»

Скільки разів

Дуже часто:

3

7

9

12

40

Ці числа постійно повторюються в українській традиції.

Чи говорили вголос

Залежало від обряду.

Є записи:

«промовляти пошепки»

Є:

«мовити тихим голосом»

Є:

«нікому не чути»

Особливо це стосується лікувальних замовлянь.

Якою рукою

Так.

Такі записи теж є.

Наприклад:

правою рукою

не торкаючись залізом

без ножа

лише руками

або

дерев’яним ножем

або

кістяним ножем

Час доби

Тут інформації ще більше.

Зустрічаються:

до сходу Сонця

на світанку

по росі

до першого півня

опівдні

після заходу Сонця

опівночі

Погода

Є записи:

лише у суху погоду

без дощу

без вітру

після роси

до роси

Одяг

І це є.

Наприклад:

у чистій сорочці

з непокритою головою

босоніж

натщесерце

після молитви

без сварки того дня

Традиційний алгоритм заготівлі лікарських рослин. Він охоплює:

1. час року (коли рослина найсильніша);
2. фазу Місяця;
3. час доби;
4. погодні умови;
5. стан людини (натщесерце, чистий одяг, спокійний настрій);
6. спосіб зривання (рукою чи знаряддям);
7. словесний супровід (замовляння або молитва);
8. подальше сушіння й зберігання.

Для кожної рослини ці правила могли мати свої особливості.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d1%86%d1%96%d0%bb%d1%8e%d1%89%d0%b8%d0%b9-%d1%86%d0%b2%d1%96%d1%82/

Цілющий цвіт

Книга «Цілющий Цвіт» Василя Михайловича Рудого, більше відомого в колі Рідновірів як відун Рувит, у вигляді етнографічної повісті, в великій мірі автобіографічній, розкриває нам світогляд зцілительської родини Поділля, який є продовженням у сьогоденні традицій витокової Відичної Культури наших Предків. Обряди, слави, замовляння, зцілительська практика, викладені у книзі, є безцінним скарбом нашого Прадавнього Українського Роду, яким Василь Михайлович Рудий (відун Рувит), успадкувавший ці Знання по лінії своєї родини, щедро та щиро ділиться із нами.

Побудьте з нами в нашій хаті, Благословіть цей стіл багатий,

Благословіть усю нашу родину, Запрошуємо й Вас до себе на гостину.

Разом з Вами їжу цю освячую Щирим словом ії присмачую

І речу до усіх з любов’ю:

Споживайте, любі, на здоров’я!

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/

Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко

Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.

«Велесова книга» – це народний епос, тобто збірка різноманітних творів, які були написані (чи записані) багато століть тому. Одного автора тут бути не може, оскільки усі ті історії, обряди, молитви та інші тексти записувались різними людьми і в різні часи. Якщо ви готові зануритись у прадавню історію, тоді пропонуємо читати  книгу «Велесова книга», народний епос українською мовою . Вважається, що це найперша пам’ятка української літератури, яка добре збереглась. А створена вона була ще до появи кирилиці. Велес є Богом творчості і скотарства у часи існування Київської Русі, і саме його іменем назвали цю книгу. Дослідники припускають, що написали її у 9-му столітті. Оригінальним матеріалом, на якому волхви записували тексти книги, були дерев’яні дощечки. Скільки їх могло бути тоді, невідомо, але до наших днів дійшло аж 38 штук. Це справжній скарб, який було знайдено у 1919 році на Харківщині. Сьогодні є можливість  замовити книгу «Велесова книга»   і можливість у сучасний спосіб торкнутись історії, дізнатись більше про походження слов’ян, їх побут і традиції, які існували у давнину. Це можливість краще пізнати самих себе.

Все це може відбуватися через молитви, замовляння, заклинання та різні магічні формули за допомогою ритуальних предметів, які використовуються в ритуалах при спілкуванні з істотами потойбічного світу. За допомогою магії можна впливати на ті істоти, які негативно впливають на людський організм і приносять йому шкоду.

Ця наука відкриває завісу таємниці, схованої від людини, її розуму, розповідає про життя невидимих істот та устрій потойбічного світу, оскільки небачений світ має прямий зв’язок з матеріальним світом, а також впливає на все живе і неживе. Невидимі істоти знаходяться довкола нас і всередині людини.

Цей невидимий світ є як угорі, на небесах, так і внизу, в землі. Магія вчить, що невидимий світ — це безмежний простір, у якому знаходяться різні істоти, живуть за законом Творця  не лише на небесах і підкоряються один одному знизу до верху. Їх побудова життя така, як у держави: кожен виконує свою роботу за своїм видом, розумом, здібностями. Це розумні істоти. Але, як і в матеріальному світі, в невидимому світі існують різні тварюки.

Божі творіння Всесвіту — планети, близькі та далекі зірки, галактики — мають своє життя і свою істоту. Ці істоти можуть бути матеріальні і нематеріальні. Все поділено між ними, як у видимому світі, так і у невидимому.

Ці істоти добре знають свої функції і відповідають за певну сферу знань. Як у світі темряви, так і в Божому світі в них у кожного є свої імена. Істотам, що мають вищий чин, підкоряються істоти нижчі за чином, і кожен відповідає за життя підлеглих та за все, що відбувається у тому світі. Істоти, які мають вищий чин, мають особисті підписи і печатки, які підтверджують їх особистість. Ці імена тримаються в таємниці від розумних матеріальних істот. Тримається в таємниці і магія. Тому і називається вона таємною і передається лише гідним. Це стосується різних каст і суспільства магів.

За допомогою їх імен, підписів, печаток можна викликати із невидимого світу ту особу, яка носить ім’я, підпис і печатку. Це і є магічний ключ для спілкування з потойбічним світом.

Магія вчить, як готуватися до магічного дійства, які атрибути треба мати і які вимоги до кожного предмету особисто, а також що повинен знати маг і як йому слід підготувати своє тіло і душу до проведення сеансу спілкування з потойбічним світом.

Щоб уникнути можливих негативних наслідків, викликаючий повинен знати вид, характер, поведінку істоти, яку він викликає, наскільки ця істота небезпечна для викликаючого у час спілкування і після нього. Треба чітко знати, яку інформацію ми хочемо одержати від тієї істоти, бо не на всі питання надійде відповідь, а лише на ті, які перебувають в межах компетенції даної істоти.

Магія — це велика тайна знань. Це схоже на океан, з якого витікають великі і малі річки, і кожна з них має свою особистість. За цю ріку і за життя у ній відповідає конкретна особа. Вона відповідає за русло, за чистоту води, за спокій течії — щоб, бува, річка не вийшла з берегів і не нашкодила всьому тому, що знаходиться обіч течії. Ця особа відповідає за життя тих, хто знаходиться в даній річці і живе за певними правилами і законами.

Цей приклад наведений для того, щоб зрозуміти, що ріка — це частина знань магії, яка поділяється на два напрямки: чорна магія — це життя темряви (небесне світило її — місяць), і біла магія (небесне світило — сонце). Обидві магії мають різні сфери знань і в кожному із знань є свої істоти і свій головний дух: у царстві темряви це Чорнобог, у царстві Божого світла — Білобог.

Чорна і біла магія породжують так звану сіру магію: це сукупні знання, взяті із двох магій — добра і зла. Всі три магії мають різні знання. Наприклад, є магія любові, магія господарська, магія духів, магія пророча (гадання), магія загробна (виклик душ), магія лікувальна, магія замовлянь, заклинань рослин. Як бачимо, є різні напрямки і всі вони взяті із великої магії і поділені на різні види за своїми знаннями.

Магія прийшла і збереглася від часів перших людей. Багато що пішло у небуття , а дещо залишилося і до нашого часу. Зокрема, добре відомо те, що для кори­стування магією треба знати вплив небесних світил на матеріальний світ, бо видимий і неви­димий світ залежить від руху планет і від того, що відбувається на них. Від цього руху і зале­жить особисте життя кожної людини. Зокрема, майбутня доля людини залежить від того, які промені з неба були у час її зачаття і коли немовля пройшло через материнські ворота, з’явившись на світ. Майбутня доля людини залежить ще й від того, в який час вона посвячується, хто її названі батьки, адже в кожній людині, як уже було сказано, перебувають невидимі істоти. Є вони і у названих батьків ( їх в українській традиції називають куми, або божаті. Посвячувана дитина іменується божатком, тобто Божа дитина)

Та найголовніше в людині — з яким іменем вона живе, адже вже з початку цього розділу сказано, що магія — це є слово. І від ім’янаречення і до смерті людини буде звучати слово її імені, яке буде притягувати різні істоти. Одні будуть обороняти людину, а інші — шкодити на протязі всього життя. Щоб переконатися у цьому, візьміть для прикладу з десяток своїх знайомих з однаковими іменами і прослідкуйте їх долю, яка супроводжувала їх все життя. Як це не дивно, від імені, даного при народженні, бувають і нещасливі шлюби.

При ворожбі насамперед треба знати день народження, місяць і число, а також ім’я людини. По небесних світилах можна прочитати, що буде і було в житті. Це приведено для прикладу, для пізнаня таємної науки і з галузі пророцтва.

На світлині : Сакральний Символ українських козаків -характерників

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/krir-boyove-mystetstvo-ukrayins%ca%b9kykh-kha/

КРІР. БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКИХ ХАРАКТЕРНИКІВ. АНАТОЛІЙ КОНДРАТЬЄВ, СЕРГІЙ ГОРЕЛИШЕВ

Ця книга побачила світ у 2009 році під видавництвом “Схід Захід”. Наразі пропонується її друге видання через сплеск попиту в Україні на видання літератури національного спрямування. Як сказано в анотації до книги — ця книга є посібником з психофізичної підготовки Воїна, лицаря, характерника. Розрахована на духовно підготовлену та національно спрямовану особу — Воїна-єдиноборця. Може бути корисною для підготовки солдат аеромобільних військ, ЗМОП, підрозділів антитерористичного напрямку, студентів вищих курсів спортивних, психологічних та педагогічних факультетів, спеціалістів та вчених з національно спрямованих духовних та фізичних практик, вчителів національних шкіл та університетів.

Ця книга має 21 розділ з епіграфами, в яких описується:

1. Духовна парадигма Руси-України: Від темряви до світла веди мене, Від невігластва до знань веди мене, Від смерті до безсмертя, веди мене (Відична мантра)

2. Ставлення до смерті: А загиблому на полі бою, Перуниця дає воду живу попити, і попивши її, , йде (той) до Сварги, На коні білому. І там Перуниця їх зустрічає, і веде до благ своїх, до палат своїх, і там пробудуть вони якийсь час і дістануть тіло нове (Велесова Книга. д.26)

3.Символи, знаки, карби Руси-України: Тлумачення символів є дверима, котрі відчиняються у Великуе Все, тобто — це шлях, що веде до абсолютного світла через лабіринт темних підвалів нашої індивідуальности. (Рене Генон).

4. Козацтво України: Українські Дажбожі Роди, Ви чар волі, загадка віків. Од вас мудрість черпали Народи Європейських долин і пісків (Лев Силенко).

5. Козацький одяг та магія символу: Писанки з мережками Стали обережками В них чаклунь записана Зло вбиває списами (В. Скуратівський).

6. Харчування: (Про вегетаріанство).

7. Мистецтво бути воїном: Предки наші ввійшли в історію як плем’я вояків-завойовників. Зі своєї прабатьківщини, із безмежних пущ східної Європи, вони порозходилися на всі сторони, попромощували дороги серед нетрів та драговиння, опанували великі ріки, ввірвалися у степи (Іван Тиктор).

8. Шляхи до характерницького мистецтва: Воїн є неприступним мисливцем за силою. Досягнувши успіхів у цій справі, він стає людиною Знання (Дон-Хуан Матос).

9. Бойовий транс: Справжні знання варто переживати своїм внутрішнім Я. Виходячи з того, що внутрішня сутність кожної особи є унікальною, знання не можна отримати говорячи про них (Теун Марез).

10. Про війну та воїнів: “Так говорив Заратустра” (Фрідріх Ніцше).

11. Щит Ясуня: Співпраця зі своїм внутрішнім богом — Вищим Я.

12. Козацькі Відичні практики: Комплекс козацьких відичних практик.

13. Бойові напрацювання: Крір — це Знання.

14. Знахарські практики: Про енергетичні центри характерника, ліки та мудри і як їх задіяти.

15. Схід-справа тонка, або чому європейцю не слід займатися східними єдиноборствами: Типи енергетики людини і як вони працюють.

16. Здоров’я і спорт: Про віруси усвідомлення та як їх побороти.

17. Сонячний календар свят як звичаєвий спосіб життя: Національний Звичай та характерництво.

18. Бути характерником: Характерник — це Вчений.

19. Етика характерника: Характерник — це Людина.

20. Заповіді характерника: Реконструйовані заповіді.

21. Бібліографія: Посилання на джерела.

Слово Крір, як і санскритське слово Крія у наші прамові означало дію, котра здійснюється з ПОВНИМ УСВІДОМЛЕННЯМ. Особи, котрі практикували Крійя-йогу (Крір, характерництво) осягали Єдности і цим досягали фізичного безсмертя.

Його розробила компанія OpenAI — дослідницька організація у сфері штучного інтелекту. Над моделями працювали й працюють сотні інженерів, науковців, лінгвістів і дослідників.

Якщо ж говорити про найвідоміших людей, які стояли біля витоків OpenAI, то це, зокрема:

• Сем Альтман (Sam Altman) — підприємець, нині генеральний директор OpenAI.
• Ілля Суцкевер (Ilya Sutskever) — один із провідних учених у галузі глибинного навчання, співзасновник OpenAI та один із ключових творців ранніх моделей.
• Грег Брокман (Greg Brockman) — співзасновник і один із головних архітекторів технічного розвитку OpenAI.
• Войцех Заремба (Wojciech Zaremba) — співзасновник OpenAI, дослідник машинного навчання.
• Серед співзасновників також були Джон Шульман (John Schulman) та Андрей Карпати (Andrej Karpathy), який працював у ранній команді OpenAI, хоча згодом перейшов до інших проєктів.

Саме тому, сподіватися на достовірну, правдиву історичну, релігійну, світоглядну, ідеологічну інформацію в них не варто.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%ba%d0%be%d0%b4-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8-%d1%80%d1%83%d1%81%d1%96/

Великий код України-Русі.

Це про книжки Сергія Піддубного пишуть, що «одна сенсація наздоганяє іншу». Найнеймовірніші, найдивовижніші з них – дуже чітко і аргументовано спростувують наявні у світовій історіографії погляди на відомі історичні пам’ятки далекої минувшини.

В 2020 році було перевидано унікальну книгу “Великий код України-Русі”. Її можна сміливо назвати родовідною книгою нашого народу. Вперше в історіографії докладно розглядаються давньоукраїнські основи – Боги, герої, племена, держави, мова, дохристиянська релігійна система.

До дослідження автор залучив широкий пласт літератури: праці Гомера, Гесіода, Есхіла, Геродота, Світонія, Біблію, Велесову Книгу і багато інших джерел.

Доводи та висновки автора грунтуються також на численних світлинах артефактів, пам’ятників, святилищ, на стародавніх картах тощо.

Джерело №1

«Повість временних літ»

980 рік

Джерело

«Повість временних літ»

Оригінал

И постави кумиры на холму вне двора теремнаго:

Перуна древяна…

Хърса,

Дажьбога,

Стрибога,

Симарьгла,

Мокошь.

Переклад

І поставив кумири на пагорбі:

Перуна,

Хорса,

Дажбога,

Стрибога,

Симаргла,

Мокош.

Коментар

Це найдавніша достовірна письмова згадка Стрибога.

Жодних пояснень щодо його функцій літопис не містить.

Джерело №2

«Слово о полку Ігоревім»

Оригінал

Се бо ветри,

Стрибожи внуци,

веютъ съ моря

стрелами на храбрыя плъкы Игоревы.

Переклад

Бо це вітри,

Стрибожі внуки,

віють із моря,

немов стрілами,

на хоробрі полки Ігореві.

Коментар

Це найважливіше джерело про Стрибога.

Єдиний текст, який прямо пов’язує його з вітрами.

Саме звідси походить поширений у науці висновок:

Стрибог — Бог вітрів або повітряної стихії.

Джерело №3

«Слово святого Григорія»

У деяких списках Стрибог входить до переліку язичницьких Богів.

Джерело №4

«Слово Христолюбця»

Також згадує Стрибога серед Богів, яким поклонялися язичники.

Джерело №5

Археологія

На сьогодні

не знайдено:

• написів із ім’ям Стрибога;
• ідолів із написом;
• жертовників із посвятою Стрибогу.

Археологічних пам’яток, які можна беззаперечно пов’язати саме зі Стрибогом, поки що не відомо.

Що достовірно відомо про Стрибога

З письмових джерел можна встановити лише таке:

входив до державного пантеону князя Володимира;

згадується у «Повісті временних літ»;

у «Слові о полку Ігоревім» вітри названі «Стрибожими внуками»;

після Хрещення Русі згадується у церковних повчаннях як язичницьке божество.

Основні першоджерела

1. «Повість временних літ».
2. «Слово о полку Ігоревім».
3. «Слово святого Григорія».
4. «Слово Христолюбця».

Науковий підсумок

Стрибог є одним із найзагадковіших Богів давньоруського пантеону. На відміну від Перуна чи Велеса, про нього збереглося лише кілька коротких згадок. Проте вислів «вітри — Стрибожі внуки» став ключем до розуміння його місця в слов’янській міфології. Саме на цій фразі ґрунтується більшість сучасних наукових реконструкцій його образу.

Цікаве спостереження

Після опрацювання Перуна, Велеса, Дажбога і Стрибога вже можна побачити певну закономірність. Давньоруські джерела надзвичайно лаконічні: вони майже не переказують міфів, не описують обрядів і не розповідають легенд про Богів. Найчастіше вони лише називають їхні імена або згадують їх у конкретному історичному контексті. Саме тому реконструкція слов’янської міфології є складним завданням і потребує великої обережності.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0%b5%d0%b0%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%8f-%d0%b1%d0%be%d0%b3%d1%96%d0%b2-%d0%b4%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d1%8c%d0%be%d1%97-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8/

Генеалогія Богів давньої України

«Лише народ, який пам’ятає своїх Богів,  розуміє власну історію та культуру.»

Перш ніж народилася літописна історія, народилася пам’ять.

Вона жила у священних дубах, у шумі степового вітру, у світлі Сонця, у переказах волхвів і народних піснях.

Ця книга запрошує читача до подорожі у світ давньої духовної традиції України — до образів Богів, які протягом століть були невід’ємною частиною культурної пам’яті нашого народу.

Перед вами не просто перелік імен. Це спроба зібрати воєдино відомості з різних джерел, простежити взаємозв’язки між образами Божеств, їхніми функціями, символами та місцем у традиційному світогляді.

Це книга для тих, хто прагне глибше зрозуміти духовну історію України, відкрити багатство її міфологічної спадщини та побачити її в широкому історико-культурному контексті.

Джерело №1

«Повість временних літ»

980 рік

Джерело

«Повість временних літ»

Оригінал

И постави кумиры на холму вне двора теремнаго:

Перуна древяна…

Хърса,

Дажьбога,

Стрибога,

Симарьгла,

Мокошь.

Переклад

І поставив кумири на пагорбі за теремним двором:

Перуна,

Хорса,

Дажбога,

Стрибога,

Симаргла,

Мокош.

Коментар

Це перша безсумнівна письмова згадка Дажбога.

Він входив до офіційного пантеону князя Володимира.

Більше літопис нічого про нього не повідомляє.

Джерело №2

«Слово о полку Ігоревім»

Дата:

кінець XII століття.

Оригінал

…погыбашеть жизнь Даждьбожа внука…

та

…О Руская земле!

Уже за шеломянем еси.

…въстала обида…

…Даждьбожа внука…

(У різних виданнях орфографія може дещо відрізнятися.)

Переклад

…гине доля Дажбожого внука…

або

…русичів, нащадків Дажбога…

Коментар

Це найважливіший текст про Дажбога.

Вперше народ Русі названо

«Дажбожими внуками».

Саме ця фраза стала основою для висновку багатьох дослідників, що Дажбог сприймався як прародитель або покровитель руського народу.

Джерело №3

Іпатіївський список

Усі згадки Дажбога повторюють текст «Повісті временних літ».

Нових відомостей не містить.

Джерело №4

Лаврентіївський список

Також містить пантеон Володимира.

Текст майже тотожний.

Джерело №5

«Хроніка» Іоанна Малали

(давньоруський переклад)

Тут міститься дуже цікава вставка.

Після розповіді про Геліоса перекладач додає:

…Сонце цар, син Сварога,

єже єсть Дажбог…

Переклад

Сонце-цар,

син Сварога,

тобто Дажбог.

Коментар

Це одна з найцінніших пам’яток.

Саме звідси походить твердження, що

Дажбог — син Сварога.

Дуже важливо зазначити, що це не оригінальний текст Іоанна Малали, а вставка, зроблена давньоруським перекладачем. Вона свідчить про тогочасне ототожнення біблійно-античного сюжету з місцевою язичницькою традицією.

Джерело №6

«Слово святого Григорія»

У деяких списках згадується Дажбог серед язичницьких Богів.

Джерело №7

«Слово Христолюбця»

Також у низці редакцій містить перелік язичницьких Богів, серед яких названо Дажбога.

Джерело №8

Археологія

На сьогодні

не знайдено жодного напису

«Дажбог».

Також

не знайдено ідола

із написом

«Дажбог».

Усі археологічні реконструкції залишаються гіпотетичними.

Що достовірно відомо про Дажбога

З письмових джерел можна встановити лише таке:

входив до державного пантеону князя Володимира;

згадується у «Повісті временних літ»;

у «Слові о полку Ігоревім» русичі названі «Дажбожими внуками»;

у давньоруському перекладі «Хроніки» Іоанна Малали Дажбог ототожнюється із Сонцем і названий сином Сварога.

Основні першоджерела

1. «Повість временних літ» (Лаврентіївський, Іпатіївський, Радзивіллівський списки).
2. «Слово о полку Ігоревім».
3. Давньоруський переклад «Хроніки» Іоанна Малали.
4. «Слово святого Григорія».
5. «Слово Христолюбця».

Науковий підсумок

На відміну від Перуна та Велеса, Дажбог майже не описаний у джерелах. Проте дві згадки мають виняткове значення для історії української духовної культури: його включення до державного пантеону та називання русичів «Дажбожими внуками». Саме вони становлять основу всіх подальших наукових досліджень образу Дажбога. Наступні реконструкції його функцій як сонячного Божества значною мірою спираються на ці тексти та їх порівняння з іншими слов’янськими традиціями.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0%b5%d0%b0%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%8f-%d0%b1%d0%be%d0%b3%d1%96%d0%b2-%d0%b4%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d1%8c%d0%be%d1%97-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8/

Генеалогія Богів давньої України

«Лише народ, який пам’ятає своїх Богів,  розуміє власну історію та культуру.»

Перш ніж народилася літописна історія, народилася пам’ять.

Вона жила у священних дубах, у шумі степового вітру, у світлі Сонця, у переказах волхвів і народних піснях.

Ця книга запрошує читача до подорожі у світ давньої духовної традиції України — до образів Богів, які протягом століть були невід’ємною частиною культурної пам’яті нашого народу.

Перед вами не просто перелік імен. Це спроба зібрати воєдино відомості з різних джерел, простежити взаємозв’язки між образами Божеств, їхніми функціями, символами та місцем у традиційному світогляді.

Це книга для тих, хто прагне глибше зрозуміти духовну історію України, відкрити багатство її міфологічної спадщини та побачити її в широкому історико-культурному контексті.