ЛИЦАРІ СОНЦЯ, ГОСПОДАРІ НОЧІ… ЯК ПЕРЕМАГАЛИ СЕБЕ І СТАВАЛИ ЛЕГЕНДАРНИМИ?

Чудеса героїзму, відваги і найвищого військового хисту показав козак-характерник під час бою в Берестечківській битві в червні 1651 р. три сотні героїв-добровольців взялися прикривати відхід селянсько-козацької армії Б. Хмельницького з облоги.

Всі вони смертю героїв полягли у бою, на острові Гайок біля с. Острів. Залишився лише один козак, який сам протистояв цілому загонові польських жовнірів. Прикриваючись залишками рибальського човна, будучи 14 разів пораненим, він бився, як машина. Польське командування здивувалося, що загін сходиться в одну точку, і люди наче провалюються в якусь прірву, гинуть, ніби від вибуху. І хоча найкращих вояків посилали в цю вирву, влаштовану однією людиною, результат не мінявся. Три години тривало нерівне єдиноборство.

Тоді поляки припинили бій. Король наказав передати, що дарує життя сміливцю, аби той лиш здався. Та козак відкинув пропозицію і знехтував останньою можливістю врятувати своє життя. Він чудово знав, що «рабів до раю не пускають». Лише воїн, що загинув у бою, піде у Ви-рій – рай, щоб знову перевтілитися у вільну людину. Німецький найманець-реттар, підкравшись ззаду, пробив козака списом у спину. Так загинув один з 300 героїв-добровольців. Звали того козака Данилом Нечаєм. Він – один з легендарної козацької касти характерників (а серед його нащадків один з найвідоміших мольфарів сучасності Михайло Нечай).

Характерник значно відрізнявся від інших козаків і зовнішнім виглядом, і манерою висловлюватися, і завданнями, які виконував на Січі. Стати ним міг лише той, хто оволодів мистецтвом керувати своїм життям.

Саме характерникам належить авторство декількох бойових технік, які робили козаків неперевершеними вояками на полі бою. Наводимо лише деякі фрагменти.

Перша техніка.

Стан «вихору», коли розкутість і відособленість людини досягає безсторонності. Тоді час, в якому рухався козак, ущільнювався, рухи його зовні ставали малопомітними, а через це небезпечними для навколишніх. У стан «вихору» входили на шаленому алюрі, швидко обертаючи над головою шаблі. І раптом – козак зникав. Натомість попелом проносився пекельний вихор. Просторий козацький одяг не витримував динаміки рухів. Отож виходив характерник з бою у самих лахміттях, під дружній регіт братчиків.

Друга техніка.

Застосовувалась під час розвідки. Робили характерників малопомітними на місцевості, бо вони ставали плинними, як вода, входячи у стан струмка, що тече невидимо у траві.

Третя техніка.

Використовувалася при охороні табору. Характерники вміли обмежувати і згортати простір, викривляти його. Супротивник із зовні бачив замість табору – який напевне мав бути саме в цьому місці! – непорушну стоячу водяну стіну. Знаходилися сміливці, пробували увійти в такий викривлений простір. Недостатньо підготовлені при цьому миттєво божеволіли.

Четверта техніка.

Швидше за тінь. В цій вправі юнака ставили спиною до сонця. Він виразно бачив на стіні власну тінь. Завдання полягало в тому, щоб торкнутися стіни швидше, ніж це зробить його тінь. У звичайному стані таке виконати неможливо. Той, хто переходив у змінений стан свідомості,  ставав швидшим за власну тінь. Майстерне виконання цієї вправи робило рухи майбутнього характерника надшвидкими, майже непомітними для погляду.

П’ята техніка.

Увімкнення істинного бачення й безсторонності. У глухому лісі, біля болота, де повно усякої нечисті, ставили шість стовпів по колу. Пізно увечері в одному місці між стовпами запалювали багаття. Молодий козак повинен ходити по зовнішній неосвітленій частині кола і дивитися перед собою. Пітьма, багаття, що засліплює очі, мерехтливі тіні стовпів, нічні звуки з болота, – все це змушувало контролювати ситуацію, коли звичайна робота органів чуття блокована. Спершу було моторошно, проте згодом козакові ставало все одно.

Шоста техніка.

Узгодження із внутрішньою силою. Ця практика не тільки складніша, а й небезпечна. На довгому стовбурі, встановленому горизонтально над головою козака, вішали довгі сітки з камінням, за крок одна від одної. Вночі з одного краю стовбура на короткий час запалювали вогонь, розгойдуючи водночас сітки з камінням. Рухатися треба швидко, поки вогонь горить. Лише при досягненні стану безсторонності, дії людини ставали інстинктивно точними і швидкими, що гарантувало безпеку.

За матеріалами “ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОЗАЦТВА. ЛИЦАРІ СОНЦЯ.” ОЛЕКСАНДР СЕРЕДЮК.

На цю тематику радимо прочитати також наступні книги:

ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ. ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ.

ХАРАКТЕРНИК. ВАСИЛЬ ШКЛЯР.

ЗАЛИШЕНЕЦЬ. ВАСИЛЬ ШКЛЯР

ДІТЯМ ПРО КОЗАКІВ. КАЛЯНДРУК ТАРАС

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap