Воїн – не просто людина зі зброєю, яка охороняє свою державу або землю. Це набір особливих моральних якостей, якими володіють лише найсильніші.
У різних країнах в часи протистоянь і воєн боролись та перемагали полки та армії. Та є в історії ті, чиї вміння, здібності та подвиги закарбували їх у світовій пам`яті як найкращих, наймогутніших майстрів воєнного мистецтва.
У цій статті йтиметься про представників окремих народів, які вважалися і вважаються найбільш вмілими воїнами усіх часів.
Козаки
Козаки були вільними воїнами, які мали своє власне державне утворення та власну військову культуру. Вміння українських воїнів віртуозно вигравати найважчі битви вражало весь світ. Їх боялись і поважали.
Кожен козак мав рушницю, алебарду і шаблю. Носили оселедці та одягали шаровари. Козаки були безстрашними і демонстрували у військових діях неабиякий розум та хитрість. Цікаво, що серед них були так звані характерники. Це воїни, які володіли надприродніми силами: “яких ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали”.
Ацтеки
Ацтеки вважаються чудовими воїнами і ми знаємо, що вони були безжальні в битвах. Як правило, вони носили одяг, прикрашений пір’ям орла, або шкурою ягуара. Вони майстерно володіли зброєю: палицями і луками. Куачікі – ар’єргард (сили, що охороняють тил) ацтекської армії. Куачікі ставали лише ті ацтеки, яким вдалося полонити сімох ворогів. В кінці своєї історії ацтеки були переможені іспанцями, у яких була більш сучасна зброя того часу. Ацтеки були великою імперією і чудовими воїнами.
Монголи
Незважаючи на те, що сучасники монголів вважали їх варварами, самі монголи такими не були – у них була одна з найбільш досконалих військових організацій того часу. Вони домінували над Європою та Азією, а також були вправними воїнами і майстрами верхової їзди на конях. Найбільшим полководцем в історії монголів є Чингісхан. Вони були добре дисципліновані і чудово стріляли з лука, навіть під час їзди на коні. Вони використовували композитний лук, який дозволяв їм пробити ворожу броню. Також вони були майстрами залякування і вміли чинити психологічний тиск на супротивника під час бойових дій. Монголи побудували одну з найбільших імперій.
Мамелюки
У Середні віки мамелюки були рабами солдатів, які прийняли іслам, і служили мусульманським халіфам і султанам династії Айюбідів. З часом вони стали потужною військовою кастою, яка перемагала хрестоносців. Коли мамелюки прийняли іслам, багато з них проходили військову підготовку в кавалерійських військах. У мамелюків існував комплекс військової та фізичної підготовки, який називався фурусія. Цей комплекс містив у собі такі цінності, як мужність і щедрість, а також військові навички: кавалерійська тактика, верхова їзда, стрільба з лука, лікування ран і т. д.
Римляни
Римська армія була найчисленнішою армією з усіх, які коли-небудь існували. Як правило, важка піхота була одягнена в броню і оснащена щитами. Вони були майстрами меча і списа і в бою грамотно користувалися своїм щитом. Римські воїни були найбагатшими воїнами, які могли собі дозволити створити найкращу зброю і обладунки. Вони були добре навчені, озброєні і їхня військова тактика допомагала впродовж довгих років завойовувати нові землі і захищати свою республіку.
Апачі
Апачі були своєрідними «американськими ніндзя». Вони могли підкрастися ззаду і перерізати горло ворогові так, що він навіть не помітить цього. Вони використовували примітивну зброю, зроблену з дерева і кісток. Також вони майстерно управлялися з кинджалами і з томагавками. Апачі тероризували південно-західну частину США і навіть військові не могли впоратися з ними. За переказами, вони знімали скальп зі своїх жертв.
Самураї
Самураї були лицарями Японії. Вони гарно володіли катаною. Це були добре озброєні солдати, одягнені в броню, які готові були віддати своє життя за свого господаря. Вони володіли найгострішим мечем у світі, який зміг би розрізати людину навпіл. У них була ще одна зброя – юмі (лук). Самураї були одними з найкращих стрільців того часу. Вони були схожі на професійних солдатів. Навчаючись в жорстоких умовах вони билися, знаючи, що захищають свою честь. Але незабаром через їх насильницькі звичок селяни піднялися проти, в результаті цього з’явилися ніндзя.
Ніндзя
Ніндзя були майстрами маскування і саботажу. Спочатку це були селяни, які намагалися придушити мародерство з боку самураїв, але в кінцевому підсумку вони стали легендарними воїнами, як вважають багато людей. Вони володіли катаною, духовою трубкою, кусірігамою. Вони відомі здатністю як тінь підкрадатися до своєї жертви. Їх дуже боялися через здатність безшумно вбивати і зникати. Ніндзя – великі майстри бойових мистецтв, що проходили довге навчання.
Вікінги
Вікінги були загрозою для всієї Європи. Найстрашніші воїни того часу. Вони тероризували Європу: робили набіги на різні території, займалися пограбуванням. Вікінги були люті в бою і використовували різноманітну зброю. Сокири, мечі, списи. Вікінги були чудовими суднобудівниками і створювали найдосконаліші кораблі своєї епохи. Флот вікінгів складався з бойових кораблів, які називалися драккар.
Також відомо, що вікінги були чудовими торговцями, а отже й принесли багато користі Європі.
Спартанці
Мати, що проводжала спартанця на війну, говорила йому: «Зі щитом чи на щиті!» Це змушує замислитися про бойову підготовку та силу духу спартанського воїна. Людям відомо, що спартанці були найкращими воїнами стародавнього світу, але як проходило їхнє життя і підготовка до бою?
З самого народження хлопчиків ретельно оглядали. Якщо він був слабким або мав який-небудь дефект, то його кидали у прірву. Якщо дитина була здоровою, то з самого дитинства його піддавали жорстоким випробуванням. Хлопчика до семи років навчав батько. Потім його забирали від батьків і віддавали у військовий табір. Там він проходив навчання за системою Агоге. Хлопчика вчили вбивати, володіти різною зброєю. Щоб майбутній воїн навчався приховувати свій біль, його били палицями і батогами. Їх життя було мистецтвом – мистецтвом бою, мистецтвом війни!
Лицарі
Лицарі були великими воїнами. Одягнені в броню, вони скакали верхи на коні. Лицар феодальної Європи був захисником для свого короля. Вони були багатими людьми і мали прекрасну військову підготовку, броню, зброю, коней. Завдяки своїй броні вони були одними з найсильніших воїнів в історії. Вони навчалися військовому мистецтву впродовж всього свого життя. Лицарі були хоробрими, чесними, відданими, великодушними, розсудливими і вільними людьми. Також лицар – це завжди прекрасний приклад як воїна, так і джентльмена.
Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq
Книги, які можна замовити тут:
КОД УКРАЇНИ-РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ
Це про книжки С. Піддубного пишуть, що одна сенсація наздоганяє іншу. Найнеймовірніші, найдивовижніші з них — вельми аргументовані спростування наявних у світовій історіографії поглядів на місце розташування тих чи інших історичних пам яток далекої минувшини. Уперше в українській історіографії автор докладно розглядає давньоукраїнські основи — Богів, героїв, племена, держави, мову, дохристиянську релігійну систему наших Предків. До дослідження залучено широкий пласт літератури: Влескнигу, праці Геродота, Гомера, Гесіода, Біблію і багато інших джерел. Доводи та висновки автора ґрунтуються також на численних світлинах артефактів, пам яток, святилищ, мапах тощо. Для широкого загалу.
ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ. ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ.
Фундаментальна «Історія запорізьких козаків» у трьох томах (СПб, 1892,1895,1897) стала підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого, розпочатої іще в студентські роки. Безпосередній намір написати цей твір виник у Яворницького 1889 p., після видання двотомної праці «Запоріжжя у залишках старовини й переказах народу». Для її створення Дмитро Іванович використав такі фундаментальні видання документів як «Архив Юго-Западной России», «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», «Памятники, изданные временной комиссией», власні збірники, численні публікації окремих пам’яток і документів. Велику увагу присвятив історик наративним джерелам, починаючи від Геродота й закінчуючи своїм сучасником, нащадком запорожців Коржем. Особливою пошаною автора користуються літописи й хроніки давньоруські, козацькі, польські. Загалом бібліографія першого тому (першого видання) налічує 170 позицій. Іншим, не менш суттєвим джерелом «Історії запорізьких козаків» були неопу-бліковані документи з російських та українських архівів, бібліотек, приватних зібрань. Широко залучив автор до свого твору й праці своїх попередників — Г. Міллера, С. Соловйова, М. Маркевича, О. Рігельмана, А. Скальковського, П. Куліша, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича й десятків інших. Велику групу джерел, які використав Д. І. Яворницький, становили матеріальні пам’ятки музейних і приватних колекцій, значний археологічний матеріал, здобутий під час численних експедицій. Величезного значення (особливо це помітно в першому томі) надавав автор фольклорно-етнографічним дослідженням регіону Запоріжжя, вивченню його топографії, топонімії, гідрографії, географії, ботаніки, зоології. Десятки разів обійшов він пішки всі землі Запорізьких вольностей, дослідив усі Січі, кілька разів ламав руки й ноги на порогах, ледь не загинув під час розкопок кургану — і все задля того, щоб відчути й збагнути героїчний дух історії, донести її до читача.
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОЗАЦТВА. ЛИЦАРІ СОНЦЯ. ОЛЕКСАНДР СЕРЕДЮК.
У лицарському поклоні перед портретом українського козака, що експонується в Музеї Історії сільського господарства Волині, шанобливо схилив голову гість з далекої Японії – Шихан Масахіко Танака. Що змусило знаменитого спортсмена (чорний пояс 8-й DAN) стати на коліїю перед образом січовика?
Відповідь на це та ряд інших запитань дає книга. Хто такі козаки? Які їх звичаї і обряди? Яке було їх військове і бойове мистецтво? Йдеться не тільки про виховання й підготовку козака-воїна та відродження його в незалежній Україні, а й особливої касти – характерників. Автор аргументовано доводить, що «козак – не пияк».
Розкриваються утаємничені сторінки козаччини, чого немає у поважних узагальнюючих виданнях з історії України. Книга відрізняється розкутістю думок, оригінальністю поглядів, цікавістю викладу і стане добрим помічником не лише для учнів і студентів, викладачів-істориків, а й для широкого кола читачів, хто забажає «вичавити із себе раба».
Так як з відродженням козацтва – відродиться і Україна
ДІТЯМ ПРО КОЗАКІВ. КАЛЯНДРУК ТАРАС
Тарас Каляндрук розповів про те, чому нову книгу він вирішив писати для дітей: саме їм особливо потрібно знати нашу справжню історію, її захоплюючі й героїчні сторінки. Молодь у наш час дуже потребує хороших прикладів, їй потрібні герої для наслідування. В той же час телебачення, кіно та й віртуальний світ комп’ютерів заповнюють японські ніндзя й самураї, американські ковбої, російські спецназівці. Козаки в цьому морі якось відійшли на задній план. А в них сучасному воїнові є чому повчитися. Адже козаки були чудовими розвідниками-пластунами, блискуче володіли різноманітними бойовими прийомами, мали багатющі традиції і звичаї, втілювали в собі кращі риси нашого народу.Видання розраховане на дітей шкільного віку, батьків та всіх хто цікавиться історією та особливо історією козаків. Найважливішим для козаків в бою було вміння блискавично вирішувати, виходячи з найнесподіваніших ситуацій. А якою ж була культура українського козацтва? Шанувалися військові традиції та звичаї? Та чи існувала спеціальна психофізична підготовка козаків? Книга пропонує відповіді на ці питання та доповнює її цікавою історією про характерників та пластунів.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЗА ГЕРОДОТОМ
Читач має змогу ознайомитися з неупередженим перекладом «Історії Геродота», в якому виправлені основні неточності та свідомі перекручення фальшивих істориків, і поринути в прадавні часи Скитії, поглянувши на скитів очима очевидця тих подій.
Примітки пояснять старі назви земель, країн, народів, міст і рік. Також в них проведений аналіз походження скитів, їх культури, звичаїв, мови та писемності.
Відкривайте для себе багато нового про коріння українського народу, його славні традиції в землеробстві та військовій справі
ОПИС УКРАЇНИ. ГІЙОМ ЛЕВАССЕР ДЕ БОПЛАН
В книзі відомого мандрівника, архітектора та картографа подано безцінні відомості про тогочасну Україну, що після розпаду Київської Русі потрапила до складу Королівства Польського. Цінність поданого матеріалу значно зростає, коли сприймаєш оповідь очевидця і сучасника, який крім всього іншого був іноземцем, не зацікавленим у викривленні реалій того часу. Також важливим аргументом на користь поданого матеріалу є час написання (1648р.) і дата першої публікації книги (1652р.) т-до 1716 року, що знаменував собою час тотальної фальсифікації Московією минулого Русі.
