УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ ОСТАФІЙ ДАШКОВИЧ – ПЕРЕМОЖЕЦЬ МОСКОВИТІВ!


У 1501 році, Остафій Дашкович на посаді кричевського намісника організовував загони, які влилися до війська українського князя Михайла Ізяславського та разом пішли воювати проти московитів. Однак 4 листопада того ж року литовсько-українське військо було розгромлене поблизу Мстиславля. Незважаючи на таку невдачу протягом 1502 – 1503 років Остафій Дашкович продовжував неодноразово здійснювати напади на окраїни Великого Московського князівства. Можливо, що саме він у 1505 році взяв участь у складній операції по організації звільнення князя України-Русі Костянтина Івановича Острозького з московського полону.
Протягом 1507 – 1508 років Остафій Дашкович сам перебував у московській неволі. Потім він був посланий московським урядом допомагати князю Михайлу Глинському у повстанні проти центральної литовської влади, але перейшов на бік польського короля. Близько 1510 року Сигізмунд І призначив його канівським намісником в Русі, а в 1514 році – ще й черкаським старостою. Згідно з документом Остафій Дашкович вже тоді виступав як «козак непоспометий».
У 1512 році канівський староста Остафій Дашкович взяв участь у поході київського воєводи Юрія Радзивіла на Новгород-Сіверський, де розбив 6-тисячне військо московитів. Разом з Андрієм Немиричем і кримським калгою Магмед-Гіреєм взимку 1514 – 1515 років він намагався повернути під владу великого литовського князя та польського короля територію української Сіверщини. У 1516 році Остафій Дашкович та Преслав Лянцкоронський, як засвідчує Хроніка Мартина Бєльського, очолили похід козаків на столицю однієї з татарських орд, що знаходились у Північному Причорномор’ї – фортецю Білгород (Ак-керман). Після знищення поселень навколо Білгороду та Очакова війська поверталися до Русі з багатою здобиччю, але поблизу озера Овидова їх наздогнали турецько-татарські загони. Миттєво зреагувавши, Остафій Дашкович дав наказ організувати похідних оборонний табір з возів у формі «великого трикутника». Після відбиття першої атаки, через зроблені проходи перейшла у наступ козацька піхота, яка і розбила вщент нападників. Як занотував автор Густинського літопису: «Козаки побили турків і татарів. Той же (Лянцкоронський), зібравши охотників кілька сот, пішов із ними аж під Білогород і там забрав множество товару, і коней, і овець татарських і турецьких, та й повернувся назад. Татари ж бо і турки, зібравшись, гналися за ними і настигли їх аж під Очаковом, біля Овидового озера, і билися з ними; та наші поразили їх і з великим добитком та в доброму здоров’ї повернулися».
Очевидно, що вдала військова операція 1516 року зробила Дашковича більш впевненим у власних силах і він вже одноособово починає керувати козацькими підрозділами. У 1517 році від імені Великого князівства Литовського Остафій провів переговори з Кримським ханством у Черкасах. Але незважаючи на мирні домовленості татари продовжували набіги до України. У 1518 році об’єднані загони Дашковича та Костянтина Острозького розгромили орди кримського хана на Волині. У тогочасних хроніках залишилося повідомлення, що українці знищили 300 нападників. Наступного року Остафій Дашкович організовує похід на володіння хана, який скаржився Сигізмунду І: «подніпровські ваші (тобто, черкаські козаки) прийшли в улуси і городи наші погромили, багатьох людей наших побили, коні й вівці отарам багато лиха вчинили».
Влітку 1521 року, домовившись про спільні дії з недавнім ворогом, він разом з кримським ханом Махмет-Гіреєм здійснив похід на Москву та Казань, щоб допомогти хану зробити володарем Астраханського ханства його брата Сахіб-Гірея. Союзницькі війська перемогли московське військо на р. Ока, зруйнували Володимир і Нижній Новгород та понищили територію Великого Московського князівства з усіма поселеннями аж до самої Москви. Великий князь Василь ІІІ так був наляканий, що втік з столиці і за свідченням сучасників ховався у стодолі сіна. Під час облоги Москви, за свідченнями сучасника Сигізмунда Герберштейна трапився такий випадок: «…Намісник і інші захисники Москви визнали за краще умилостивити царя (хана) Мухамед-Гірея, приславши йому рясні дари, особливо ж мед, щоб спонукати його зняти облогу. Прийнявши дари, Мухамед-Гірей обіцяв зняти облогу і покинути країну, якщо Василь (московський князь) грамотою зобов’яжеться бути вічним данником царя, якими були його батьки і предки. Отримавши складену згідно з його бажанням грамоту, Мухамед-Гірей відвів військо до Рязані, де московітам було дозволено викуповувати і обмінювати полонених, іншу здобич він виставив на продаж. У татарському таборі перебував тоді Остафій на прізвисько Дашкович, підданий польського короля, який прийшов до Мухамед-Гірея з допоміжним військом, так як між польським королем та московським князем не було тоді ніякого перемир’я. Він весь час виставляв на продаж дещо із захопленого під стінами фортеці, маючи намір при нагоді увірватися в ворота слідом за московськими купцями і вибивши звідти варту, захопити Москву».
За здійснення московського походу 1521 року Остафій Дашкович отримав почесні подарунки з рук короля Сигізмунда І – оксамит, сукно і 50 кіл грошима. Цей похід кримського хана Махмет-Гірея та прикордонного старости України-Русі Дашковича можна вважати першим у ряду спільних українсько-татарських військових операцій XVI століття.
Наступного року Остафій Дашкович разом з київським шляхтичем Горностаєм очолював велике литовсько-українське посольство до Криму. Перебуваючи в Криму він також одночасно збирав розвідувальну інформацію, яку надсилав королеві. Одночасно український урядовець виступав посередником у дипломатичному листуванні між ханом Махмед-Гіреєм і королем Сигізмундом І. Протягом деякого часу Дашкович навіть був дипломатичним заручником у Бахчисараї – татари готувалися до походу на Астрахань й не хотіли, щоб Литовсько-Руська держава заважала їм у цьому.
Незважаючи на тимчасовий союз з Кримом, у 1523 році Остафій Дашкович знову здійснив вдалі напади на Північне Причорномор’я, зокрема – фортеці Очаків та Іслам-Кермен. Передмістя Очакова, який був центром провінції Османської імперії, було спалене козаками. Інша міцно укріплена турецько-татарська фортеця Іслам-Кермен взята штурмом і теж спалена, що засвідчило вміння козацтва не лише оборонятися та перемагати татар у степових поєдинках, але й застосовувати поширену в Південно-Східній Європі практику здобуття міст і містечок, укріплених валами, ровами, засіками та кам’яними мурами. Як засвідчував документ, війська на чолі з черкаським і канівським старостою «город Ослам (Іслам-Кермен) зламали і поруйнували й гармати побрали» та взяли у полон багато його жителів. Це стало серйозною втратою для кримських ханів і турецьких султанів, адже ця стратегічна фортеця контролювала велику територію південного українського Подніпров’я. Після цієї операції козаки Дашковича вийшли на своїх човнах у Чорне море та взяли на абордаж два кримські судна. До Черкас і Канева привели великий полон і військові трофеї, серед яких вирізнялися гармати. Через п’ять років, у 1528 році, Остафій Дашкович разом з іншим українським старостою Преславом Лянцкоронським знову знищив відновлене турками передмістя Очакова.
У 1524 році згідно з королівським універсалом Сигізмунда І було сформовано спеціальний козацький підрозділ на чолі з річицьким старостою Сеньком Полозовичем та чорнобильським старостою Криштофом Кмітичем. У тому ж році вони здійснили вдалий похід у пониззя Дніпра, де блокували переправи кримської орди. З приводу цієї виправи Сигізмунд І писав: «Пан Семен Полозович и пан Криштоф поведаючи, иж они, яко слуги наши добрые и верные… собравши малый почот Козаков, предся тым на низ Днепром до Киева и далей до Тавани на службу нашу ходили и, там будучи, послуги нам немало своее вчинили: тых людей неприятелей всех татар, который в панстве нашом были, тыждень через Днепр не пропустили ино каждый дей день з ними битву мевали и много дей их вбили, а иншие дей сами тонули. Кгдыж они с тым малым почтом людей таковыи послуги нам, господарю, чынили, мы на то бачымы, кгды бы там тысяча або две людей наших Козаков на Днепре мешкали, снать бы и овшем была от них большая и знаменитая послуга и оборона панством нашим. А так и ото жедамы вашое милости, рад наших, рачте о том радити и мыслити. И виделося бы вашое милости там по Днепру Козаков имети на пришлое лето для осторожности и обороны панством нашим и ваша милость рачте обрати з дворян наших которого годного и доброго человека и казали бы ему скоро по Велицедни до Києва ехати и Козаков збирати, и казали бы ваша милость к тому часу сукон и пенязей на них колко сот коп послати, а тыи козаки по Днепру на перевозах разложити…». Польський король також хотів «по Дніпру на перевозах розложити» застави. У вересні того ж року на Таванській переправі козаки з Русі «тиждень через Дніпро татар не пускали і на кожний день з ними битву мали і багатьох їх били, а інші самі тонули».
Претендент на кримський трон Іслам-Гірей у 1526 році вислав до Дашковича свого посла з листом, в якому відзначалося, що він є союзником Великого князівства Литовського. Окрім того, він звертався до українського урядовця з проханням забезпечити проїзд його посла до польського короля. Однак Дашкович відправив татарина до Бахчисарая, а сам відписав Сигізмундові І, що Кримське ханство готується до нападу на Литовсько-Руську державу. Для укріплення кордонів король послав до Черкас спеціальний загін на чолі з якимось Михайлом Козаком.
Й, справді, взимку 1527 року до Русі вступило 34 тисячне кримсько-татарське військо. Князь Костянтин Острозький зібрав свої підрозділи та залучив до них козаків Остафія Дашковича. 27 січня поблизу села Ольшаниця на Київщині (за іншими даними – на річці Ольшаниця, що на Черкащині) відбулася грандіозна як на той час битва, у якій вояки Дашковича разом з підрозділами шляхтича Юрія Слуцького взяли активну участь. Згідно з твердженнями окремих джерел у цій переможній для Литовсько-Руської держави битві загинуло від 20 до 26 тисяч татар, а близько тисячі ординців було захоплено у полон. У зв’язку з цим «некоронованому королю» України-Русі князю Костянтину Острозькому влаштували тріумф у Вільні та Кракові.
Розголос про Ольшаницьку битву розійшовся всією Європою. У листопаді 1527 року півтисячі відбірних українських лучників на чолі з Остафієм Дашковичем запрошувалися для боротьби з турками до Угорщини. У травні наступного року про вербування «татарського війська» з України-Русі вже турбувався французький представник у Польщі. Восени 1528 року претендент на ханський трон Іслам-Гірей підійшов до тогочасної української столиці Черкас та просив притулку в Остафія Дашковича. Тоді ж черкаський староста разом з королівським урядником Михайлом Григоровичем та підрозділами того ж Іслам-Гіреєм воював у Північному Причорномор’ї з османськими військами.
Зібравшись з силами татари вирішили помститися невгамовному козацькому вождю. Навесні 1532 року багатотисячна кримська орда разом з відбірними підрозділами турецьких яничарів (1500 чол.) і артилерією, що складалася з 50 гармат, оточила тогочасну столицю козацької Русі Черкаси. Упродовж місяця намагався захопити черкаську фортецю хан Саадет-Гірей. Але всі чисельні штурми були відбиті оборонцями міста, на чолі яких стояв ніхто інший як Остафій Дашкович. Під час облоги він не тільки керував обороною міста, але й проводив переговори з Саадет-Гіреєм. Черкаський староста зумів вмовити кримського хана підписати мирну угоду з королем Сигізмундом І, а, отже, кримська орда була змушена відійти з Середнього Подніпров’я. Пізніше Дашкович на сеймі польської шляхти вихвалявся здобутими ворожими трофеями, а також ядрами від гармат, якими обстрілювали Черкаси. Тоді ж Остафій Дашкович отримав великі кошти на оборону краю з королівської скарбниці.
Наш герой вмів не лише наступати й оборонятися, але й проводити вмілу розвідку та збір інформації про дії противника. Так, наприклад, він неодноразово повідомляв Сигізмунда І про підготовку татарських військ до походу на Велике князівство Литовське та Корону Польську і пов’язував це з тимчасовим припиненням внутрішньополітичної боротьби в Кримському ханстві, де він мав своїх вивідників. Такі повідомлення надходили від черкаського і канівського старости постійно. Однак він і сам не цурався розвідувальних операцій, безпосередньо перебуваючи у стані ворога. «Він знав їх мову і часто буваючи на розвідах, лишався невпізнаним у їх таборі; його вважали за татарина і завдяки тому довідавшись про їх справи, він розбивав їх на голову, а посланців татарських, посланих до нього виставляв на страшенну ганьбу» – описували сучасники військову сміливість і хитрість непереможного українця.
У 1533 році козацький воєначальник прибув на сейм Литовсько-Руської держави, де виступив з промовою, в якій стверджував про необхідність заселення дніпровських островів задля оборони від татар. Козацького воєначальника можна назвати одним з перших вітчизняних теоретиків військової справи. Того ж року Дашкович у письмовому вигляді виклав польському королю свій проект оборони України та створення регулярної прикордонної служби. Згідно з його положеннями, біля татарських річкових переправ мали постійно вартувати козацькі підрозділи на човнах-“чайках”. Інші козаки мали патрулювати традиційні сухопутні татарські шляхи. Нижче дніпровських порогів на островах він пропонував збудувати декілька міцних фортець. Хоча польський сейм і схвалив військовий проект Дашковича, який передбачав 2-х тисячний козацький реєстр, зважаючи на відсутність коштів, не поспішав впроваджувати його в життя. Однак, як виявилося згодом, теоретичні викладки Дашковича не пропали даром – у 40 – 60-х роках XVI століття ними скористалися інші прикордонні старости й козацькі ватажки Бернард Претвич та Дмитро Вишневецький.
Восени 1533 року новий кримський хан Сахіб-Гірей переправився через Дніпро й зупинився поблизу Черкас. Черкаський староста повідомляв королівський уряд про небезпеку. У 1535 році Остафій Дашкович знову здійснив черговий похід до Московського князівства. За свідченням сучасників він очолював близько 3-тисячне козацьке військо з яким «довго і широко московські землі воював». Наприкінці того ж року полководець помер і був похований в столиці українського Полісся – місті Овручі.

Автор: доктор наук Тарас Чухліб

Література, яку можна замовити тут.

ДЕ ШУКАТИ НАШИХ ІСТОРИЧЧНИХ ТРАДИЦІЙ. ДУХ НАШОЇ ДАВНИНИ. ДМИТРО ДОНЦОВ

КНЯЗІ ТА ПОЛКОВОДЦІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ. БОГДАН СУШИНСЬКИЙ

ДІТЯМ ПРО ОПРИШКІВ. РОМАН ЯСЬКІВ.

ДІТЯМ ПРО КОЗАКІВ. КАЛЯНДРУК ТАРАС

ХАРАКТЕРНИК. ВАСИЛЬ ШКЛЯР.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap