ЗВИЧАЇ І ОБРЯДИ ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ В ДАВНІЙ УКРАЇНІ ТА РУСІ

Етнографічні матеріали засвідчують, що в усіх місцевостях України велика увага приділялася традиційним звичаям і обрядам, пов’язаним з народженням дитини. Згідно з народними віруваннями, дотримання і виконання відповідних звичаєвих настанов і обрядів – необхідна передумова успішного народження, здоров’я і благополуччя матері, дитини та щасливої їхньої долі.

Цей комплекс обрядовості поділяють в етнографії на чотири групи: дородові звичаї і обряди; власне народини; післяродові; обрядові дії, що знаменують “приєднання” дитини до сім’ї, роду, громади.

Дородові охоплюють низку ритуальних, магічних дій і звичаїв, що виконувалися вже під час весілля і спрямовувались на забезпечення плодовитості подружжя, народження синів (розплітання коси молодої хлопчиком, влаштування першої постелі молодих на необмолочених снопах та ін.).

Період вагітності був обставлений низкою оберег, пересторог і вірувань. Старалися якнайдовше приховувати вагітність від посторонніх. Жінці, яка чекала дитину, радили уникати зустрічей з каліками, хворими, негарними на вигляд людьми і, взагалі, поганих вражень, щоб це не передалося, не вплинуло на фізичний розвиток плоду. Вона не повинна була дивитися на вогонь і померлого, бити тварин, взяти щось чуже, сердитися, сваритися, гніватися та ін. Вважалося, що поведінка матері, її психологічний стан безпосередньо впливають на здоров’я, розвиток, формування характеру і зовнішності дитини ще до її народження.

Звичай велів не відмовляти вагітній жінці, коли вона попросить щось допомогти чи позичити, намагалися задовольнити, коли їй хотілося (забаглося) щось з’їсти, випити. Рекомендації, обереги, норми поведінки вагітної, ставлення до неї інших людей ґрунтувалися переважно на народному досвіді та раціональних знаннях народної медицини, розумінні фізіологічно-психологічного стану жінки під час вагітності. Вони мали багато спільного з аналогічними звичаєвими традиціями в інших народів. Чимало з них продовжує побутувати і в наш час.

Цикл звичаїв і обрядів, якими супроводжувалося народження дитини, зберіг у народному побуті українців ще в ХІХ – початку XX ст. багато архаїчних світоглядних уявлень. Поява на світ нової людини – велике таїнство, що вимагало дотримання устійнених традицією ритуалів і звичаїв. Виконання всього комплексу пересторог, магічних дій, ритуалів вважалося основою успішного народження дитини, охорони від злого матері та немовляти. Пологи (злоги, родиво, народини) відбувалися в домашніх умовах, але без посторонніх.

Постіль породіллі намагалися відгородити “завісою” (рядном чи іншою тканиною), щоб оберегти її та немовля від поганих очей. Приймала пологи бабка-повитуха, котру заздалегідь запрошували. В різних місцевостях України її називали: баба, бабка, баба-повитуха, баба-кушарка, баба-бранка, породільна, баба-пупорізка та ін. Саме від її знання і вміння залежали значною мірою успішні роди, життя і здоров’я матері та дитини. Тому бабка-повитуха користувалася пошаною в народному середовищі.

Крім безпосередніх заходів щодо прийняття дитини, бабка-повитуха виконувала певні обрядові дії, що також додавало їй поваги: розв’язування вузлів, відмикання замків, розплітання кіс та інше – для полегшення родів, відсікання пуповини хлопчикам на сокирі, поліні, а дівчинці – на веретені, гребені, щоб прищепити їм навички до основних видів сільськогосподарської праці; закопування посліду (місця), перше купання дитини тощо. Бабці навіть надавалося право охрестити хвору, вмираючу дитину. Пуповину зав’язували конопляним прядивом – матіркою, – “щоб дитина була плодовитою”, “щоб у жінки діти велися”. Коли вже не хотіли мати дітей, то зав’язувала лляним прядивом. Зав’язуючи, бабка-повитуха примовляла: “Зав’язую щастя, здоров’я і многії літа”, “Зав’язую тобі щастя і здоров’я, і вік довгий, і розум добрий”.

Вагомим ритуалом після народження дитини була перша купіль. Вона супроводжувалася певними діями і словесними формулами, в яких зберігся відгомін давніх вірувань у магічну силу води, слова і першого (ініціального) стикання дитини з різними життєво необхідними предметами. Перша купіль розглядалася не лише як очищення, а й як охорона дитини від злих духів. До першої купелі додавали свяченої води, вкладали лікарські трави, шматок хліба чи трохи зерна, кидали срібні або золоті монети. Подекуди до першої купелі дівчаток доливали меду, молока, клали голку (Гуцульщина), хлопчикам клали свердло, щоб умів майструвати (Бойківщина). В новіший час до цих та інших предметів додалися ручка і олівець, аби дитина була розумною, добре вчилася. Коли хтось заходив до хати під час першої купелі, повинен був укинути якусь монету. Воду з першої купелі годилося вилити вранці в якийсь куток, куди ніхто не заходив.

Вірування в магічну силу води простежується і в народних очисних обрядах жінки-породіллі та бабки-повитухи. Вважалося, що жінка після пологів – “нечиста” і може зашкодити людям, що стикаються з нею, негативно вплинути на врожай, сімейний достаток тощо. Тому бабка-повитуха проводила обряд “очищення” породіллі та себе (зливки, очищення, зливання, проща, злиття на руки та ін.). Скрізь в Україні цей обряд відбувався зі свяченою або “непочатою” (вперше зачерпнутою вранці з криниці) водою. Бабка-повитуха скроплювала породіллю, до трьох раз давала їй надпити води або змивала зовнішньою стороною долонь її руки і лице, проказуючи молитви чи побажання. Породілля в свою чергу зливала на руки повитухи, обдаровуючи її – підносила хліб, сіль, кусок полотна, хустку або намітку тощо. Подекуди в народних обрядах збереглися обсушування дитини після першої купелі біля палаючої печі (у звичаях українців Закарпаття), запалювання свічки після народження дитини, світло якої, згідно з віруваннями, оберігало породіллю і немовля від злих сил, та ін. Упродовж кількох днів після народження дитини звичаєво устійненим в українців було відвідування породіллі заміжніми жінками з родини, сусідів, подруг із поздоровленнями й обов’язковим принесенням традиційних для такої оказії продуктів (сиру, масла, калача, каші, сирих яєць тощо). Попри доброзичливий гуманний смисл, цей звичай належить також до групи післяродових обрядових дій, які означають і прилучення дитини до ширшого родинного і позародинного колективу. Ще більше ця тенденція виражена в інших традиційних післяродових актах: виборі імені, як було поширено, надання новонародженому імені дідуся, бабусі або когось іншого з предків); У різних місцевостях України побутували й інші звичаї, які повинні були оберігати дитину, забезпечити їй щасливе життя, символізували прилучення до сім’ї та громади. Загальноприйнятим звичаєм було святкування, урочисте відзначення народження дитини, на яке запрошували родину, кумів, сусідів. Частування гостей, серед яких головними особами вважалися бабка-повитуха і куми, супроводилися примовляннями і побажаннями.

А в нашого кума весела гостина,
Най ся му ховає на радість дитина.

Пысля народин також практикували різні охоронні дії для захисту дитини та матері від шкідливого впливу злих сил і духів, “поганих очей” – вроків. У колиску клали металеві гострі предмети (ніж, ножиці, голку), вірячи в їх магічну силу. На руку дитині пов’язували червону стрічку або нитку – “від уроків”. Спеленану дитину перев’язували червоною крайкою. Через рік після народження відбувався обряд пострижин дитини – першого постригу, а на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині навіть досить урочисто, з участю кумів і з гостиною. Цей звичай мав традиційні ритуальні елементи: спочатку кум чи кума вистригали волосся над чолом, потилицею, вухом, потім достригали, ховали волосся або зберігали, пускали за водою, спалювали. На західноукраїнських землях зафіксовані лише окремі елементи обряду першого постригу. Зібрані в XIX-XX ст. етнографічні матеріали про звичаї та обряди, пов’язані з народженням дитини, доносять до нас багаті архаїчні елементи і різноманітність їх локальних варіантів. У побутуванні вони не завжди осмислювалися відповідно до первісної магічно-символічної значущості. Проте оберігалися порівняно стійко, оскільки народна традиція поєднувала їх з життєво важливою функціональністю – успішним народженням, здоров’ям матері та дитини, благополуччям і щастям новонародженого. Це основні мотиви всього комплексу народних звичаїв і обрядів, їх практично-раціональних і магічно-ілюзорних, забобонних елементів. У наш час і в цій сфері народних традицій сталися значні зміни. Забулися, злегковажилися не лише різні магічні ритуали, а й чимало раціональних моментів, які виконували охоронно-профілактичне значення, посилювали сприйняття гуманістичної сутності акту народження дитини, символізували прийняття народженого у сімейний і громадський колектив. Ті моменти традиційної родильної обрядовості, що зберігаються (відвідування породіллі, обдарування матері й дитини, перша купіль, гостина тощо) побутують здебільшого без їх колишнього ритуально-магічного забарвлення.

6 СЕКРЕТНИХ ДІЙ ЯКІ ЗДІЙСНЮВАЛИ З НОВОНАРОДЖЕНИМИ НА РУСІ

ОБРІЗАННЯ ПУПОВИНИ

Пуповину, згідно давньоруській, акушерській традиції, потрібно відрізати на певній відстані від живота, наприклад, в деяких районах було прийнято відстань у три пальці. Існувало повір’я, що якщо пуповину у новонародженої дівчинки відрізати ближче, то, коли вона стане дорослою, вона буде вітряною. Відрізали пуповину на якомусь твердому предметі: хлопчикові на дубовій пласі, щоб був міцний, або на топорищі, щоб краще володів сокирою, або на книзі, щоб грамотним був. Дівчинці пуповину відрізали на вільховій пласі, щоб працьовитою була. Пуповину перев’язували льоном, прядивом, материнським волоссям. Потім мати ховала пуповину у дворі. Коли дитині виповнювалося 5-6 років, вона повинна була розв’язати пуповину сама, що говорило про його розумові здібності. Якщо ж дитина не змогла розв’язати пуповину до 6 років, тоді вона вважалася безнадійною.

ПОХОВАННЯ ПЛАЦЕНТИ

Вихід плаценти, розглядалось як другі пологи, при цьому дитина залишалась серед людей, а плацента поверталася в інший світ. Відбувався обряд поховання: дитяче місце обмивали, «одягали» загортали в чисту ганчірку), постачали продуктами і закопували звичайно в тому місці, де відбулися пологи. Для того щоб ще народжувалися діти, місце поховання обсипали зерном, поливали. Так , поховання забезпечувало нове народження, підтримувало безперервний обмін між предками і нащадками, нелюдьми і людьми.

ОБМИВАННЯ

Під час ритуального обмивання новонароджений відокремлювався від того світу, звідки з’явився: з нього змивали чужість, щоб потім «виліпити » людину. В Росіян обмивання відбувалося в лазні: дитину розпарювали, доводили її м’якість до межі, після чого повитуха гладила немовляті голівку, намагаючись зробити її круглішою, стискала ніздрі, щоб вони не були занадто широкими і плоскими. Після купання дитину загортали в стару, брудну сорочку батька. Адже саме старі і поношені речі уособлювали спадкоємність поколінь, передачу цінностей від старшого до молодшого. Так, під час загортання, одягання дитина прилучалась до культурної сфери, наділялась людськими ознаками.

ІМ’ЯНАРЕЧЕННЯ

Ім’я обумовлювало не тільки поведінку людини, але і її фізичний стан. Поширені уявлення про те, що якщо дитина слабка і хворіє, слід змінити його ім’я, хоча взагалі ім’я не прийнято було міняти.

ОТРИМАННЯ ДОЛІ

Важлива умова життя людини – набуття Долі – життєвої сили із загального запасу, який розподілявся між усіма людьми. З одного боку доля не тільки дається, але й береться, і людина сама коваль свого щастя. На наявність або відсутність долі у немовляти вказували багато прикмет: якщо дитина народиться обличчям вниз – скоро помре; якщо з довгим волоссям на руках, на ногах або в «сорочці» – буде щаслива; перевита пуповиною – буде воїном; дочка, схожа на батька, або син, схожий на матір, – щасливі.

ДОРОБЛЕННЯ ДИТИНИ

Народження заповнює смерть, життя нащадків продовжує життя предків. Народження – дар, благодать, але разом з тим новонароджене немовля вважалось у слов’ян небезпечним. Спочатку дитина належить чужому світу. Прийшовши у світ людей, вона потребує «дороблення», подібно матеріалу, з якого потрібно виліпити, «створити» людину. Передбачалося, що дитина народжується «сирою», тому в деяких областях всі новонароджені піддавалися «Доробленню», «Допіканню»: дитину садили на лопату і клали у піч, подібно до хліба, або імітували таке саджання. Хворих і слабких дітей “Перерожували”, «Переробляли»: мати ставала на місце, де відбувалися пологи і до трьох разів протягувала дитину через ворот своєї сорочки зверху вниз. Також хворих немовлят протягували через дупло, розщеплене дерево та інші отвори (наприклад, хомут), що символізують вхід в інший світ, куди дитина тимчасово поверталась, щоб знову народитися.

За матеріалами Спадщина предків

Література по темі. Замовити можна тут.

УКРАЇНСЬКЕ НАРОДОЗНАВСТВО. ГАЛИНА ЛОЗКО

ДИТИНА У ЗВИЧАЯХ І ВІРУВАННЯХ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. МАРКО ГРУШЕВСЬКИЙ

Обереги для дітей та дорослих.

МОЛЬФА СРІБНА

Ляльки-Мотанки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap