Тепер трохи про козаків, які «дуже шанували» це свято. Розкопки поля битви під Берестечком засвідчили красномовний факт. На жодному з козаків не було знайдено жодного натільного хреста, в той час як натільні хрести були на поляках, московитах та німецьких найманцях. Отже ні про яке християнство, в сучасному розумінні, не могло бути й мови.Вагомим, а головне більш офіційним доповненням до висновку про нехристиянське вірування Запорозьких Козаків можуть служити численні визначення дослідників Українського Козацтва, зокрема Д. Яворницького: “Вірність у дружбі вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за козацькими правилами, гріхом вважалося ошукати чорта, коли він потрапляв січовикам у товариші”. Польсько-шляхетський історик Семеон Окольський у своїх мемуарах ХVІІст. писав: “Козаки не допускають до війська своїх священиків і тому недостатньо думають про бога”. “Пантелеймон Куліш докоряв Запорозьким Козакам, що були вони байдужими у справах релігії. Деякі історики не помічали релігійності Запорожців або вважали її нещирою”. “Відомий київський митрополит ХVІІ ст., Петро Могила, називав Запорозьких Козаків відступниками; православний пан Адам Кисіль (київський воєвода) у тому ж столітті відгукувався про козаків, як про людей “ніякої віри – religionis nulius”; уніатський митрополит Рутський іменував їх (козаків) “людьми без релігії – sine religionis”, а думні дяки московські називали козаків – людьми, що не мали страху божого. Деякі дослідники, як П.А.Куліш, наводять приклади ворожого ставлення козаків до православних церков та вищого духовенства, недовіри до монахів, висвітлюють побутуючі між козаків марновірство та забобонність щодо шкідливого впливу для військової справи присутність священика у війську”. Як бачимо, сучасники козацької доби повністю заперечують християнське віросповідання козаків у ХІV-ХVІІ століттях.
Автор: © Сьвятослав Доленґа