Маруся Чурай




Анотація:

УДК 821.161.2-1’’16’’(092):398.8(=161.2)

Йдеться про пісенну спадщину легендарної дівчини Марусі Чурай, яка творила у стилі
українського народного мелосу у XVII ст. на Полтавщині. Названо дослідників біографії поетеси, які
визнавали її історичною особою. Описано трагічну долю Марусі Чурай, і яку відобразила Ліна Костенко у
однойменному історичному романі. Звернено увагу на чистоту і душевне виконання української народної
пісні, яка має унікальну енергетичну силу в захисті власного народу.
Ключові слова: Маруся Чурай, пісенна спадщина, трагічна доля, XVII ст., дослідники біографії,
енергетична сила української народної пісні.
Що перша поетеса України з XIII століття була КУНГУТА, світ уже знає історично і документально [3].
Вона писала українською, латинською і чеською мовами. Була дружиною короля Чехії Отокара ІІ.
Друга поетеса України XVII ст. Маруся ЧУРАЙ (1625–1653), часто називають її у формі дівочого прізвища
– ЧУРАЇВНА. Дочка козацького писаря у гетьманській канцелярії Гордія Чурая, одержала культурне
виховання. Мала прекрасний голос. Батько навіть послав її у Ляйпціґ
здобувати вищу музичну освіту. Провчилася тільки два роки, бо тата
поляки забили у Польщі, куди він поїхав за наказом гетьмана із
відповідним завданням. Більше не було кому оплачувати науки. Маючи
таку здібну доню, тато міг трохи подумати про неї та відпроситися в
гетьмана. Хіба що його жінка – полька Ядвіґа наполягала… навмисно.
Маруся змушена була приїхати домів, продовжувала писати вірші та
пісні. Закохавшись у гарного Гриця, всю творчість присвячувала йому
та своїй конкурентці Галі. Після відомої траґедії, місцевий суд дав вирок
―СМЕРТЬ!‖ Але Іван Іскра встиг доповісти гетьманові Б.
Хмельницькому, який помилував Марусю. Пригноблена й засоромлена
Маруся пішла в монастир і скоро померла від надзвичайної психічної
травми, виснаження і запалення легень. Так пишуть нині…
Все це подібне до свідомої та готової диверсії з метою знищення вже
відомої поетеси і композиторки. У розвідку – у польське вогнище
винищування козаків – можна було послати іншу людину з метою збереження надзвичайно талановитої
доньки України. Вона могла би прославити народ на весь світ, особливо після здобуття вищої музичної
освіти. Маруся Чурай писала пісні прекрасною українською літературною мовою з гарними поетичними
образами, цікавим струнким сюжетом та з оранжуванням у глибоко народному українському мелосі.
Неосвічена людина так досконало не створить пісні та ще й у стилі бойового козацького маршу
―Засвистали козаченьки‖, що надало динамічний початок розвиткові сили невмирущого козацького духу до
загальної війни України з польськими загарбниками. Збереглося всього 70 пісень Марусі Чурай, які
вплелися в народну творчість України до нинішнього дня. І не тільки побутового характеру.
Дехто каже, що більше, ніж 70 пісень. Бо поетичний талант поетеси був могутнім і свідомим. Вона писала
вірші з юних літ, а після навчання у Німеччині її поетична душа не давала спокою. Це була високо чутлива
і дуже вразлива натура, не тільки до побутово-любовної теми, але й до ідейного глибоко національного чи
політичного відчуття людського переживання і до загальної етично-філософської теми.
Марусю Чураївну визнавали історичною особою Г. Ходоровський, М. Старицький, М. Возняк, В. Л.
Модзолевський, П. В. Владимиров, який високо оцінив українську поетесу САФО, що так багато пережила.
О. Шаховський у повісті ―Маруся – малороссийская Сафо‖ // Сто русских литераторов. Т.1. – СПб., 1839. –
С. 771–840 [7], О. Шкляревський у біографічному нарисі ―Маруся Чурай, малороссийская певунья‖
(―Пчела‖, 1877. С. 711-712) [8] також визнають Марусю Чурай за історичну особу та незвичайну поетесу
України.
Ліна Костенко написала роман у віршах ―Маруся Чурай‖ [4], визнаючи її за поважну історичну особу,
поетесу великої майстерности і великого душевного страждання, з розумінням Марусі як високо духовної
інтеліґентної особистости, вже навченої стати у своїй творчості на багато вищий щабель. На жаль, не
зуміла ізолюватися від земного тяжіння бідности й одинокости. Одне кохання її світило, зогрівало і
зробило завірюху у прагненні зберегти коханого Гриця для свої душі, для щастя у житті й творчости для
України. Несамовитий жаль і втрату принесло нам нерозуміння неоціненної і пречистої творчої
особистости М. Чураївної.
47
Михайло Стельмах написав вступне слово до книжки ―Дівчина з легенди‖ з упорядкуванням і післямовою
Л. Кауфмана [1], який не зовсім належно оцінив поетесу, як першу історичну особу – поетесу нової
української літератури разом із композиторською обробкою. ―Віють вітри, віють буйні‖ чи ―На городі верба
рясна‖ величаві українські слова і мелодії, яких сьогодні не здобути у такому мелосі, бо наші творці за
останнє століття виховані переважно байдужими до національного духу та й забули праведні постулати
української творчости. А твори Марусі Чурай були використані у наших класичних п‘єсах і навіть актуальні
донині.
Коли якісь диверсанти підпалили ―Козацький архів‖ у Полтаві, за коротку мить полум‘я охопило все
приміщення, Іван Хоменко, ризикуючи життям, відважився забігти в палаючу архівну кімнату і вхопив
оберемок паперів. Там, у тих паперах, і виявлено підтвердження існування історичної особи Марусі
ЧУРАЙ в тексті ВИРОКУ смерти Полтавського суду за отруєння Гриця. Вирок не встигли привести в дію,
бо Іван Іскра привіз ―Помилування‖ від гетьмана України Б. Хмельницького за її велику творчість на
користь рідного краю.
МАРУСЯ ЧУРАЙ дуже важко пережила ту жахливу душевну травму приниження. Одночасового
гетьманського піднесення її творчости до рівня державної ваги не вразило її стражденної душі, бо не було
місця на втіху. Пішла… Вона була в душевному шоку… І не змогла перебувати вдома. У монастирі не хотіла
їсти. Змарніла. Дорогами вже й не літняними захворіла на запалення легень. Не хотіла лікуватись. Життя
спорожніло. Не хотілося навіть і дихати. Мовчала і щиро молилась. Так і в молитвах померла зі слідами
тяжкої муки на обличчі та сльозами на очах.
Нині нарешті потрібно відсіяти полову від зерна. Є дослідження, що Маруся Чурай дійсно історична
особа і поетеса, знаменита творчість якої мала державницьку
вагомість – потрібно без усякої партизанщини ввести її в курс
вивчення української давньої літератури на всій території України.
Якби ж то українці мали спокій духовний і політичний, то
напевно збереглася б у них і пам‘ять про Марусю Чураївну, бо
вона була настільки популярна серед українського народу, як
поважний і розумний державний діяч, – народна героїня, поетеса,
композитор власних поетичних творів у давньому суто народному
мелосі, що збагатили красу нашої України з XVII століття по
нинішній день. Сам Іван Петрович Котляревський, пишучи
оперету ―Наталка Полтавка‖ для Полтавського українського
театру, у 1819 році використав пісні Марусі Чураївної ―Віють
вітри‖, ―Пісня Петра‖, ―Пісню виборного‖. Хоч надрукована була
ця оперета у 1838 і 1841 рр.
Отже, Маруся свідомо і сумлінно працювала над високим
ідеалом своєї пісенної творчости і поетичних образів у віршованій
формі. Її пісні охоче співали й співатимуть надалі по всій Україні, бо такої майстерности, як у НЕЇ у суто
українському мелосі, до нині ще мало хто перевершив.
Особливо пісні в стилі козацького маршу дуже зворушували самих козаків, бо вже мали духовне
прикриття – свою пісню, свої марші для походу після битви чи після тренувального навчання, або й на
активному відпочинку, який ніколи не минався без гарної мелодійної пісні. Маруся ЧУРАЇВНА свідомо
дбала про високу духовну культуру свого народу. Адже вона доня батька – державного діяча в секретаріяті
головної управи всієї Козацької України при гетьмані Б. Хмельницькому. І тому вона тут діяла свідомо, як
державний діяч культури того часу, а не як звичайне сільське дівчатко, яке десь навчилося вірші писати та
ще й красиву музику до них укладати. Все не так просто… Надто мале розуміння Марусі ЧУРАЇВНОЇ,
коли ми зупиняємся на одній скупій характеристиці її краси, бідности, коханні, зраді.., ганьба примітивного
судилища.., нестерпний біль від чужинецького незрозуміння, аж мусів втрутитися сам гетьман про
помилування. Чому аж гетьман? Бо він добре знав її тата Чурая Гордія, допомагав у навчанні доні ДЛЯ
ОКРАСИ ДЕРЖАВИ (!). То ж має велику вагу в пізнанні особистости Марусі ЧУРАЇВНОЇ. Жаль, що ніхто
не придає цьому належної уваги та визнання поетеси знаменитою історичною діячкою України, навіть і
в державницькому розумінні. Бо ж навіть сам гетьман заперечив вирок суду. Очевидно, він мав на це
вагому причину. Той психологічний чинник повинні дуже уважно осмислити наші літературознавці в
належній оцінці другої поетеси в історії України.
Жаль, що не знайшлося мудріших від Л. Кауфмана, що спотворив заголовок пісні ―Засвистали
козаченьки‖ на ―За світ встали козаченьки‖. А то ж було не ―за світ‖, а за Україну, за рідний край. То
відомо всім без конкретизації. Але тут є потворна помилка – поєднання аж чотирьох приголосних, чого
ніколи не було в українській народній творчості, тим більше у нашої поетеси Марусі ЧУРАЇВНОЇ. Отже,
48
диверсія Л. Кауфмана є не перша і не є вдалою, бо кричить неправдою услід за ним. Маруся – поетеса була
настільки освічена літературно, що подібних звукових ―заторів‖ не виявляємо в жодному її творі, як і в
мовленні всього українського народу. З її поетичних творів пізнаємо, що авторка досконало володіла
поетичною силою рідного слова та його плинною красою.
Століттями народ виспівує ―Засвистали козаченьки‖. Бо це був метод історичного спеціяльного свисту,
чи озвучення сурмою термінового виклику козаків на війну з ворогом. За козацьких часів іншої інформації
ще не було. Була задовго до нинішньої колонізації ―кауфманів‖ кожнісінької галузі суспільно–культурного
життя в Україні.
Всі поетичні твори Марусі ЧУРАЇВНОЇ разом із її музичним аранжуванням XVII століття потрібно би
зібрати в окреме видання для викладання студентам і популяризації на всю Україну.
Маруся ЧУРАЇВНА не лишень поетеса. Вона ще й надавала своїм віршам прекрасних мелодій у стилі
українського національного мелосу. А це якраз дуже гарно в‘язалося із пречистою українською літературною мовою і тодішньою народною загальною говіркою на всьому просторі українських земель без
ніяких -ізмів. Бо народ плекав свою рідну мову, як найбільший дар від БОГА і ніхто не наважувався
втискати в горло народові чужі слова, неначе клубок колючого дроту. Мова нашої поетеси плинна, чиста,
барвиста і легка, як політ ластівки у піднебессі, як цвіт яблуні, що приваблює своїм запахом тільки при
наближенні, як до Божественного пізнання правди.
Маруся ЧУРАЇВНА не тільки творець мелодій до своїх віршів, вона – емоційна і мудра громадянка
свого найсвятішого краю, тому й не змогла пережити, що козацька Україна не має історичного козацького
маршу – пісні-заклику до боротьби за волю й незалежність і написала прекрасний твір ―ЗАСВИСТАЛИ
КОЗАЧЕНЬКИ‖. Навіть сам гетьман України Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ дякував авторці через батька
Гордія ЧУРАЯ за прекрасну пісню-марш для козаків, щоби краще воювали і знали, за що боряться. А це
вже політична діяльність дочки України – Марусі ЧУРАЇВНОЇ. Бо в такій ситуації свідомій та дійовій
Марусі не можна було стояти осторонь.
Через 100 років після знаменитої творчости Марусі ЧУРАЇВНОЇ появляється творчість нашого великого
Григорія Савовича СКОВОРОДИ. Він був поет, письменник, філософ, музикант і навіть бандурист, автор
багатьох високонаукових трактатів з непокірними та новітніми поглядами у природі існування людини
взагалі та її ґеніяльної творчости під крилом Божественної величавої сили у священній народній мові.
З висоти нинішнього дня виринає здивування з використання у творах СКОВОРОДИ Г. С. якоїсь
москвофільської мови замість народної прекрасної української, що подала зразок у своїх творах Маруся
ЧУРАЇВНА. Високо вчений наш філософ Григорій Савович чогось на це не зважав. Не мав у свойому плані
стати провідником національної ідеї – визволення краю від гнобителя й проти примусової русифікації
навіть церковної Служби, бо він витав у повітряній індиферентності нейтральних ідей без найменшої
згадки про якусь національну боротьбу проти колонізаторів, нівечення українського слова – рідного слова
України вже в процесі дозрівання національної ідеї в боротьбі з невігласами в науці й культурі в поясненні
ідеї загального визволення України з-під ординської імперії. А 100 років тому ця ідея вже звучала у творах
нашої ПОЕТЕСИ ще перед 1650 роком.
У творах М. В. ГОГОЛЯ також є високопатріотичний твір ―ТАРАС БУЛЬБА‖… Але ж вийшов російською
мовою і малим тиражем. Для українців це було непорозумінням. Адже автор українець! Коли б книга ―Тарас
Бульба‖ вийшла у світ українською мовою, це сприяло би великому піднесенню народу в духовнонаціональному розумінні, що напевно привело би до національно-визвольного пробудження народу в
боротьбі за повну незалежність України. Без того пробудження майже триста літ стримувався розвиток
національної свідомости населення, бо й досі не знають, що для них ближче – малороси, хохли чи рускіє.
Література, що не відкриває національного питання красою мови, задушевної пісні й літературної ідеї, –
зазнає духовного затуманення і збіднення багатства включень ДНК у ґенетичній системі людини. Не дуже
багато століть минуло від написання трактатів СКОВОРОДИ Г. С., але для нинішнього читача потрібно було
перетлумачити тексти українською сучасною мовою, щоби народ правильно зрозумів душу автора під час
писання, котре повинно було би стати з першого дня появи виразним дороговказом для українських читачів.
Вони би вже тоді знали до якої мови вони приналежні, кого таврувати, кому служити, за що боротись, аби не
заподіяти якоїсь вічної незагойної рани рідному краю – Україні.
Те саме зробив і М. В. ГОГОЛЬ. Якби ж то була нагода видати надзвичайно патріотичного твору “Тарас
Бульба” українською мовою з першого разу, то відродження козацької нації відбулося б на 100 років
швидше і не було би допущено до диявольського весілля комуни з дикунським пожиранням українців
на всій території ординської імперії. Та на жаль, нашим, навіть ґеніяльним, мудрецям забракло
далекоглядности й передбачливости майбутнього свого простого рідного люду, що вже ―40 тисяч років
розмовляє пречистою своєю мовою‖ (ПОТЕБНЯ О. О. [6] ) – мовою Марусі ЧУРАЇВНОЇ. Тоді ще не було
49
свідомого глибинного аналітичного ставлення до історії України… Бо шкодила афро-азіятська орда не
тільки здобувати освіту, але й навіть вимовляти назву УКРАЇНА…
Та істинна ПРАВДА дуже повільно, але випливає з тягучого багна брехні й катування в неволі у ріках
крові, в океані сліз, у голоді й холоді непрохідних сибірських лісів аж до найтяжчої смерти, особливо з
перших днів переселення українців зненацька й з малими дітьми.
Та ―згинуть наші воріженьки, як роса на сонці‖… Хто робить кривду Україні, ще нікому не пішло на
користь…
Маруся ЧУРАЇВНА – благословенна Богом і людьми. Вона діяла свідомо, досконало знаючи історію свого
співучого народу, бо лектури було вже багато і вчителі працювали не на звірячому грудному голосі, як нині
на сміх людям усього світу всілякі прислані ―авдієвські‖ переводять усю Україну на грудний голос виконання
народних пісень, щоби слухачі відвертались і дивувались, що ж то за ―герої‖ України, котрі так страхітливо
знищили мелос народний. А ще й обіцяють створювати оперу на зразок монґольського грудного голосу… зі
сценою напевно, в ЗООПАРКУ, хай звірі впізнають себе під впливом ―командіровочной‖ антиукраїнської
злоякісної дириґентури Авдієвського А. Ю. – ворога української пісні.
А Маруся ЧУРАЇВНА досконало підбирала мелодії змісту кожної пісні до тематики словесного тексту з
академічним знанням психології української народної творчости барокового XVII століття. Ці пісні
хрестоматійні для навчання українців і вічні за живим пульсом ґеніяльного творчого Генетичного відлуння
в національному житті України. І таким відлунням у творчій поезії і композиції мелодії на власні теми був
наш ґеніяльний Володимир ІВАСЮК. Його всі мелодії в національному мелосі, а власні тексти пісень
глибоко поетичні. Інші композитори й поети були поодинокі та в меншому творчому обсязі. А може,
невідома їхня творчість згоріла, як у Полтавському Козацькому архіві… Бо ж таких пожеж та крадіжок
було, як зірок на небі, за велінням вовчого скреготу кривавих зубів та грудного голосу за монґолоавдієвським типом потворного співу.
Творчість Марусі ЧУРАЇВНОЇ треба негайно підняти до належного національного рівня зрозуміння
цінности мелосу її творів для минулого рівня культури співу України і ще більшої величі для навчання
сучасників без ніяких байдужих і ворожих диверсійних спотворень у виконанні її творів чи будь-якої
недооцінки вагомости людяного її співу в українській літературній творчості на початку українського
БАРОКО XVII століття. Донині пісні Марусі ЧУРАЇВНОЇ помножилися в багато тисяч разів і приєдналися
до унікального скарбу української усної народної творчости для звеличення культури України на весь світ
– для ЗЕМЛІ й НЕБЕС. Ці пісні служать великим захистом для всієї української нації від ворожої
колонізації і денаціоналізації. То незнищенний ЩИТ БОЖОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНЦІВ від маніякальної
скаженини у забороні співати і створювати прекрасні українські пісні в українському мелосі без грудного
уральського реву в хорі, що диверсійно запровадив А. Авдієвський по всій Східній Україні, ще й додає: ―Це
рідкісний тип грудного голосу, що властивий тільки монґолам у виконанні народних пісень‖ (із виступу по
радіо). Крім того, грудний голос різного калібру мають усі звірі, бо їм Господь не дав дару до співу.
Колись навчали наших композиторів співати приємно своїм благословенним голосом, для створення
аври внутрішньої краси від чистоти людського співу, як вислуханого молитвенного Божественного
задоволення в душі людини. А звичайне народне виконання записують і зберігають, як сирівець для
наступної української належної обробки без ―монґоло-авдєєвського‖ потворно-звірячого вереску. Оце ж і є
ота черва-шашіль, що роз‘їдає культуру України. Тож будьмо пильні! Бо
наші вороги хочуть зробити українців нелюдами.
Цей пам‘ятник Марусі ЧУРАЇВНІЙ відкрито 14 квітня 2006 року в центрі
Полтави напроти Академічного музично-драматичного театру ім. М.
Гоголя з наполегливої ініціятиви голови міста Анатолія КУКОБИ.
Спорудили: Дмитро Коршунов і Валерій Голуб із бетону, а зверху
оковано шаром міді для довговічности. Висота – 3,5 м.
На жаль, це єдиний пам‘ятник. Бо й нині є чимало незнайків про Марусю
ЧУРАЇВНУ – найбільше трагічну героїню XVII століття, що ледве
встигла себе засвітити на всю Козацьку Україну.
Сподіваємось, українські дириґенти й композитори прочитають останню
книгу-заповідь сучасного майже СТОЛІТНЬОГО ПАВЛА ІВАНОВИЧА
МУРАВСЬКОГО ―ЧИСТОТА СПІВУ – ЧИСТОТА ЖИТТЯ‖. К. :
Просвіта. 2012. – 832 с. [5] і наведуть порядок в музичній культурі
України. Бо ж М. Д. ЛЕОНТОВИЧА чекіст зарізав давно… Вже й забули
його духовні заповіді збереження і виконання нашої пісні та грамотні й
привабливі основи виконання фольклорного скарбу України. Нарешті
живий найавторитетніший легендарний мистецько-педагогічний діяч
50
хорового співу XX-XXI століть, видатний хоровий дириґент і педагог сучасности, професор Національної
музичної академії України імені П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО, народний артист України, почесний академік
Національної Академії мистецтв України, лавреат Державної премії України імені Т. Г. ШЕВЧЕНКА в 1979
році, Герой України П. І. МУРАВСЬКИЙ доведе всім диверсійним ворогам української культури, як
потрібно ЧЕСНО і ЧИСТО не лишень співати, але й ЧИСТО і КРАСИВО відробляти народні гроші для
українців, а не для афро-азіятських лісів та піскових пустинних барханів. Адже книгу видали на замовлення
Державного комітету телебачення і радіомовлення України за Програмою ―Українська книга‖ в серії
―Бібліотека Шевченківського комітету‖. Отже, написано для живих українців і для ЧИСТОГО ЖИТТЯ
КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ, яке оспівувала ще Маруся ЧУРАЇВНА.
О. А. ШОКАЛО, подаючи статтю в газету ―Слово Просвіти‖, ч. 4, 24-30 січня 2013 року під одноіменним
заголовком ―Чистота співу – чистота життя‖ завершує словами Маестро: ―Чистота, краса – це наше кредо, це
ознака чистої ДУШІ [10, с. 11]. А з чистою душею треба чисто співати. Чистий спів спонукає людей до
чистого висококультурного життя. Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти життя взагалі.
Потрібно всім нам до цього прагнути‖. Вороги – зазнали поразки…
Пісня України має унікальну енерґетичну силу в захисті народу, має велику лікувально-духовну
властивість і рятує народ від деґрадації. Це є отой голос Бога в душі нації, що рятує нас на кожному кроці
від усякої ворожої сили. Хоч не всі українці усвідомлюють оцей дар від Бога як найбільшу зброю від
ворожої зневаги і поневолення. Тоді наша пісня дає нам крила, мелос і розум; підносить народ значно вище
від ворогів і світиться сліпучим сяйвом – недосяжним навіть для ворожої кулі… Ще Ф. М.
ДОСТОЄВСЬКИЙ – УКРАЇНЕЦЬ за походженням (його дідо був греко-католицький священик у
Винницькій обл.) – при одній появі отруйної хмари-привиду комунізму сказав, що той “розгул диявола”
знищить більше 100 мільйонів осіб. Нині в газеті ―Слово Просвіти‖ ч. 4, 24–30 січня 2013 р. [9, с. 11]
Олександр Андрійович ШОКАЛО у статті ―Таємниця Миколи СЯДРИСТОГО. До річниці Української
Соборності й роковин Терору‖ повідомляє, що Микола Сергійович СЯДРИСТИЙ 21 січня 2013 року
відкрив у своєму Музеї мікромініатюр у Києво-Печерському заповіднику ―Лавра‖ досі не відому виставку
“Історико-політичні витоки комуно-фашистського терору в XX столітті – в Україні зокрема”, де
виступає незалежним істориком України у поясненні правдивих причин комуністичного терору та
Голодоморів в Україні.
М. С. СЯДРИСТИЙ, як учений, ―доводить на документальній основі першоджерел, що Ленін –
замовник‖ винищення селянства голодом і терором, доручивши Сталінові довершити винищувати
українців всіляким методом. Автор статті продовжує опис витонченого поета-філософа: ―Микола
СЯДРИСТИЙ самотужки опрацював неймовірну кількість документальних свідчень комуно-фашистських
злочинів: ―перемив‖ увесь пісок із політичного пляжу й показав, що залишилось після тих нікчем…
Комуно-фашистські злочинці знищили в XX ст. 170 млн. людей. Що ж кажуть офіційні історики?
―Офіційна історія – це переважно облудні міфи, що їх створюють продажні історики, політологи, соціологи
на замовлення переможців для перетворення нації чи цілої держави в покірний натовп‖. Далі признається:
―Поезія – протиотрута від сатанинської літератури‖. ―Поезія – діямантовий ключ до людської душі‖. Нині
М. СЯДРИСТИЙ – великий селянський мудрець, поет, філософ. Його мікромініатюри невіддільні від
поезії, від пісні. Він у найменшому бачить велике і в найбільшому може побачити найменшу складову
всього вирішення. Людей з великими таємничими знаннями закликає вірити в Правду і Правда зробить вас
вільними…‖ Так виглядає зразковий подвиг великого вченого.
Якщо Україна ще зберегла після найважчих Голодоморів таких ґеніїв, як П. І. МУРАВСЬКОГО, М. С.
СЯДРИСТОГО і зуміла врятувати ім‘я найпершої поетеси XVII ст. Марусі ЧУРАЇВНОЇ – то це означає, що
українці, насправді є нездоланні мученики Святої України. Маруся ЧУРАЇВНА так само врятувала духовну
силу КОЗАЦЬКОЇ УКРАЇНИ, як і пізніше відважний козак вирвав з вогню її благословенне і вічне ім‘я на
чисте й високе чоло України. Не забуваймо цього ніколи – ні в біді, ні в розкошах, ні в дома, ні в дикій
чужині.
Завдяки скромній і розумній поетичній та композиторській освіті Марусі ЧУРАЇВНОЇ наша пісня й
донині робить Чуда в душах українців і дивує, лікує, звеселяє і навіть покращує ґенетичну систему на благо
поколінь того сімейства, де панує пісня в правильному і ЧИСТОМУ виконанні без звірячого крику й
несамовито дикого грудного голосу та ворожого спотворення національної мелодії, що ніяк не властиве для
української пісні. Все це робиться з метою спотворення Божественної краси українського культурного
співу. Але світова Правда залишає нам відомий закон: навмисне спричинене лихо повертається бумеранґом
до лихотворця і спотворювача Найбожественнішої української унікальної пісні [2, с. 66].
Зеленим криком плаче ліс
Із праглибин, крізь правіки
Вкраїнська пісня світ торкає!
51
Несли її діди, батьки,
А в нашім серці слід зникає…
Зеленим криком плаче ліс,
Камінні сльози ронять гори,
Дніпро скалічений зомлів,
Ридають в небі зірок хори!
Бо пісня рідної землі
У душах-склепах заніміла!
І оганьбив чужинський слід
Храм духу та окрасу тіла…
А дивовижний хор земний,
Де кожна пісня в лад єдиний
Молитвою у світ бринить,
В палати Божі вже не лине!
Бо диким звуком світ гримить:
Диявольський пекельний галас
Серця і душі тлить,
Щоб рідна пісня не озвалась… А. Гармаш-Литвин, 1995 р.
Список використаних джерел та літератури:
1.Кауфман Л. Маруся Чурай : нарис-післямова // Дівчина з легенди Маруся Чурай / упорядкув. та
післямова Леоніда Кауфмана. – Київ : Дніпро, 1974.- С. 80-104.
2.Кобилюх В. Музика Праукраїни та її відлуння у санскриті. – Тернопіль : Мандрівець, 2015. – 480 с. : іл.
3.Кобилюх В. Українка – улюблена княгиня Чехії. Перший переклад укр.. мовою молитви княгині Кунгути
(ХІІІ ст.) // Літературна Україна. – К.,2006. – 9 берез. – С. 7.
4.Костенко Л. Маруся Чурай : іст. роман у віршах. – Київ : Дніпро, 1982. – 136 с.
5.Муравський П. І. Чистота співу – чистота життя / редактор-упорядник О. А. Шокало. – К, 2012. – 832 с.
6.Потебня А. Объяснение малорусских и сродных народных песен. – Варшава, 1883. – Т.1. – 268, VIII, IVс.
7.Шаховский А. Маруся – малороссийская Сафо // Сто руських литераторов. – СПб, 1839. – Т.1. – С.771–840.
8.Шкляревский А. Маруся Чурай, малороссийская певунья // Пчела. – 1877. – № 45. – С. 711-712.
9.Шокало О. А. Таємниця Миколи Сядристого // Слово Просвіти. – К., 2013. – 24–30 січ., чис. 4. – С. 11.
10.Шокало О. А. ―Чистота співу – чистота життя‖ // Слово Просвіти. – 2013. – 24–30 січ., чис. 4. – С. 11.

Автор-Кобилюх Василь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap