“Не тратьте, куме, сили,
Спускайтеся на дно”,
Ви чули ту пригоду?
В часі розливу рік
Попав у бистру воду
Нещасний чоловік.
В глибокім вирі б’ється
І тоне вже туй-туй,
До кума, що на мості,
Кричить: “Рятуй! Рятуй!”
А кум, що на поруччя
Поважно лікті спер,
Глядить критично: “Втоне
Чи вирне ще тепер?”
Вкінці махнув рукою
І мовив лиш одно:
“Не тратьте, куме, сили,
Спускайтеся на дно”.
Гай-гай! Таких кумів нам
Не два, не три, не п’ять
В житті щодня, щохвилі
Приходиться стрічать.
Ти в горі, нужді б’єшся,
Мов риба у саку,
Працюєш, тачку тягнеш,
Мов панщину важку;
Тут сумнів мучить душу,
Що місце, то боляк, —
А він лиш критикує:
“Се зле!” і “Се не так!”
За поміч і пораду
Він має лиш одно:
“Не тратьте, куме, сили,
Спускайтеся на дно!”
І наш народ так б’ється
В матні вже много літ,
І хвилі напосілись
Його розмити слід.
А на безпечнім мості
Фальшивії брати
Стоять і ждуть — чи, може,
Щоб поміч принести?
Стоять і ждуть на хвилю,
Що брата проковтне,
Числять: тепер ще вирне,
Тепер вже, чей, пірне.
На крик його й благання
В них слово лиш одно:
“Не тратьте, куме, сили,
Спускайтеся на дно!”
Та що се? Він не тоне,
Хапаєсь берегів,
Не слухає поради
Облесних ворогів
І під ногами чує
Вже твердший, твердший грунт,
А ті на мості в репет:
“Се бунт! Се бунт! Се бунт!”
Під ними міст хитаєсь,
І хвиля прясла рве,
І з мосту крик лунає:
“Рятуйте, хто живе!
Рятуйте більшу власність!
Рятуйте панський лан!
Рятуйте трон і вівтар!
Давай обложний стан!”
А що, як Немезіда
Собі одного дня
Позволить жарт зробити
І ролі поміня?
На своїм грунті стане
Русь міцно на ногах,
А супротивна хвиля
Піде по ворогах?
І ті, що нас із виру
Спасали мило так,
Самі скуштують трохи,
Який-то в мокрім смак?
А Русь на їх благання
Їм відповість одно:
“Не тратьте, братця, сили,
Спускайтеся на дно!..”
На основній світлині промосковські прихвостні Орбан і Фіцо
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/sotvorennia-svitu-ivan-franko/
СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО
Цей твір написаний Іваном Франком наприкінці 1904 року й надрукований ним в «Новім Громадськім Голосі» в першій половині 1905 року дуже обмеженим тиражем – близько 500 примірників. В своїй праці автор насмілився дати критику на загальноприйнятий погляд на давню історію Світу, що опирається на жидівський «Ветхий завіт». У значній частині гебрейських книг Бог подається богом самих тільки жидів; він велить їм без пощади вбивати людей іншої національності і дуже гостро застерігає їх, щоб не піддавалися богам всіх інших народів. Вчитуючись пильно в ті «святі» жидівські книги, люди побачили далі між ними численні суперечності. В одній книзі про якусь річ говориться так, а в другій про ту саму річ – інакше. Де ж, власне, та Богом об’явлена правда? Поява книжечки викликала в суспільстві велике сум’яття. Попи загули, як гніздо шершнів, а старші наші «інтелігенти» вважали за відповідне дотримуватися гробової мовчанки щодо «страшної» книжечки – й за всяку ціну не пустити її в руки гімназійної молоді. Вкінці ж – попи дійшли до «спасенної» здогадки збутися «ворога» за одним махом: «тихесенько, без гомону» вони викупили весь невеликий наклад надрукованих примірників – й спалили їх… А на захист болюче покривдженого письменника ніхто не відважився підняти голос. Уцілів єдиний примірник, який Іван Франко передав як подарунок професору Сушку. Дякуючи цьому подарунку маємо щастя прочитати цю унікальну працю.
