ОБРІЗАННЯ ГОСПОДНЄ

(та “святий” препуцій)

Християни з поступом цивілізації, змушені постійно чогось встидатися, ніяковіти та замовчувати. Наприклад, про обрізання Господнє, яке є євангельською подією вчинення над немовлям Ісусом юдейського обряду, що стало одним з найдавніших і найважливіших свят, яке відзначається християнами католицької і православної церков.

Ну обрізали та й богу слава, але цікавішим вийшов наслідок цього обрізання. Хто не знає, йдеться про неабияку реліквію – священний ПреПУЦій! Пуц… – це вам не якийсь каццц@пський ху… То таке по-українськи цнотливе, до жіночого роду заніжене, словечко не з трьох, а аж з п’яти букв, з м’яким знаком всередині, який не сміє постійно пом’якшувати нічого, окрім назви.

Що ж сталося з реліквією, якої тепер соромляться християни? Особливо Ватикан, який у своїх архівах зберігає чимало таємниць?

Нині завелося чимало релігійних апологетів, які маніпулюють “святим” писанням, мовляв, обрізання Ісусові взагалі не проводили. Я розумію казус, в який з цього приводу вляпалося християнство, але брехнею тут не вирулиш.

І так: євангеліст Лука завершує розповідь про народження Ісуса повідомленням про те, що сталося з Ісусом за Законом Ізраїлю на восьмий і на сороковий день.

За Законом жінка після народження хлопчика сім днів є нечистою. Хлопчика на восьмий день слід обрізати, а жінка потім ще 33 дні має залишатися вдома з огляду на очищення. (Лев. 12:1-4). В кінці очищення вона мусить принести жертву за гріх. Біднякам дозволялося дати жертву скромну – пару горлиць , чи пару голубенят.

Марія так і вчинила – принесла скромну жертву бідних (Лк. 2:24).

На 40-й день припадає принесення ще однієї прописаної законом (торою) жертви за «відкуплення», але вже у вимірі грошовому. Ціна відкуплення кожного первородного хлопчика, який є безумовною власністю бога яхве, на той час становила 5 шекелів і мусила бути сплачена священикові, якою бідною не була б сім’я новонародженого. Ці кошти мусила пожертвувати і сім’я Марії.

То ж богородиця-не-богородиця, а все одно согрішила хай і зі “святим” духом. Тому, будь ласка, очищайся і жертвуй, як велить отець небесний, який тебе, засватану дівчинку-підлітка, поставив перед фактом: завагітнієш і народиш! Тебе, яка мусила з 3-х річного віку зростати зачинена в келії, без батьківської ласки і піклування, куди лише підозрілий небесний ангел доставляв тобі їжу. Отак тебе «ощасливив» попри ним же даний закон своєму “обраному” народу забивати до смерті камінням кожну жінку, яка мала з кимсь дошлюбний зв’язок, а тим паче – завагітніла.

На щастя, тут богу вистачило кебети залізти в кебету Йосипову, щоб той «підіпсовану» наречену не повернув батькам, що загрожувало їй каменуванням. А ось втрутитися в мізки царя Ірода – не вбивати таку кількість невинних немовлят у всьому Віфлеємі та околицях, богу, мабуть, було по-пуцІЮ.

Але хіба б я розпочинала цю розмову, якби з цим святом не було пов’язано хохмоявищне поклоніння “священному” препуцію? Та де! Отже, разом з християнізацією Європи, почав підвищуватися інтерес до різноманітних мощей. У гонитві за престижем, багато храмів бажали обзавестися своїми реліквіями.

Дамо спокій тут частинам окремих святих, які й до нині мають по кілька голів і безліч кінцівок. Є й нерозчленовані «мощні трюпи» Праведного Лазаря аж у трьох примірниках, і апостола Матвія – у двох. Та то таке. Особливе шанування мали всілякі предмети, пов’язані саме з Ісусом. Мощей Ісуса після вознесіння не організуєш, а ось сорочки, сандалі, волосся, зуби, нігті, піт, сльози, кров і багато іншого вигідно виставлялися на огляд в якомусь з європейських храмів.

І “священний” препуцій з’явився у 800 році, коли імператор Карл Великий отримав його в дар!!! від візантійської імператриці Олени. Побожний Карл одразу відправив крайню плоть в Рим, під відповідальність папи Льва III.

Щоб зміцнити віру у препуцій, католицькій церкви довелося піти на хитрість. У XIV столітті черниця Бригіта Шведська (що стала після смерті святою, а в 1999 році ще й покровителькою Європи) заявила, що було їй видіння. І в цьому видінні ангел поклав крайню плоть Христа їй на язик, від чого по всьому її тілу розлилася насолода (мабуть оргазм). Добре, що ангел лише цим обмежився, а то ангели в писанії до якої жінки не являться – та завагітніє.

Такий хід надовго зміцнив віру багатьох християн в істинність препуція. Але всьому колись приходить кінець. У 1900 році, рівно через 1100 років, після першого примірника реліквій, черговий препуцій був «знайдений» на території Франції.

Папа Римський Лев XIII не витримав відвертих глузувань, що попри віру все відвертіше проявлялися в народі, і заборонив анекдотичні хороводи навколо Препуція під страхом відлучення від церкви.

Але історія препуція втихомиритися не хотіла. У 1527 році, в ході війни Коньякської ліги, бунтівні війська Священної римської імперії, вчинили заколот, розграбували Рим, вкравши і “священний” препуцій. В результаті солдата, який привласнив плоть, посадили в тюрму, реліквію відібрали, і вона зберігалася в церкві аж до 1983 року, аж поки її знову не викрали. Де вона знову опинилася невідомо.

Втім, приводів засмучуватися немає, адже в різний час по Європі кочувало з храму в храм цілих 18 препуціїв Ісуса Христа. Всім вистачить.

Отака цікава пуцня, любі хлопчики й дівчатка, би-сте були мені здорові, на себе покладатися, та ще й мати моци на загальне благо діяти. І на жоден неясний шляк і промисел не надіятися. Бо на те він і неясний, що потребує лише віри і божеборонь знання,інтелекту, чи розуміння!

Автор: Марія Дзюба

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%be%d1%86%d1%96%d0%bd%d0%ba%d0%b0-%d0%b4%d1%83%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%bd%d0%be%d1%97-%d0%b2%d0%b0%d1%80%d1%82%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b8-%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b8%d0%b9-%d1%88/

Переоцінка духовної вартости Новий шлях життя Лев СИЛЕНКО

У 1000-ліття хрещення України-Руси звернення
до архиєреїв стада Українців
Греко-православної і Греко-католицької Церков.

Україна-Русь, Мати наша. Я до Вас звертаюся, як брат до братів. Зі святою Новою Вістю, яка осяяна Господнім благословенням, звертаюся.

1. ІСТОРІЮ ПРО ХРЕЩЕННЯ України-Руси – започаткував київський монах Нестор-літописець. Він написав, що князь Володимир дав наказ:

“Велю завтра хрестити, а хто не прибуде на ріку – багатий чи убогий, робітник чи чернь людська буде моїм ворогом”. Киянам наказано від Греків Віру приймати, а ті, що відмовлятимуться, “будуть позбавлені майна і покарані смертю”.

Монах і письменник Іларіон – приятель князя Ярослава (сина Володимирового), автор твору “Слово “Про закон і благодать”. Він, будучи добре обізнаним з кривавим хрещенням, в 1037 році (22 роки після смерті князя Володимира) написав, що Кияни були “застрашені, і не любов’ю, но страхом повелівшому хрещахуся”, хрещення було “с властію спряжено”.

2. О, БОЖЕ МІЙ! ЯКИЙ САТАНИНЬСКИЙ НАКАЗ!? Коли не станеш на коліна перед чужоземним божеством, то заберуть у тебе корову, коня, вівцю. Заберуть хлів і хатину. І покарають тебе, жінку і дітей твоїх смертю.

На рідній Землі відрікайся рідного, святого. Відрікайся від Святині отців своїх. І “со страхом і трепетом” ставай на коліна. Поклоняйся чужоземним ідолам – іконам, привезеним з Греції, на яких зображені чужі боги – люди.

Вір чужому божеству і будь його рабом.

НІ!!!