Святослав Щербина

Шановні Українці, далекого 964 року князь Київський Святослав Ігорович, зі своєю дружиною, пішов на в’ятичів. Долучив їх до свого війська і вирушив війною на Хозарський каганат, який дошкуляв Русичам понад два сторіччя, грабуючи їх і продаючи наших предків, як рабів на невільничих ринках. Історичних даних про цей переможний похід Святослава Хороброго залишилося дуже мало. Комусь у світі є невигідно, щоб ми знали про свою славетну минувшину.

Тож, наступного року вої Святослава Ігоровича добряче потрощили рабовласницьку державу – Хозарію. За даними дослідників на початку липня (3 липня) 965 року Русичі взяли столицю каганату – Ітиль (Ітіль). Ще чимало пластів з минувшини необхідно дослідити, щоб відновити справедливість про життя славетного воїна князя Святослава, який йдучи на ворога завжди казав: “Іду на ви!”.

Нащадки кочовиків вже десятий рік топчуть нашу святу землю, убивають найкращих синів та доньок України-Руси і кожного разу брешуть: “Нас там нет”. Це і є та порівняльна відповідь про сутність двох народів. Друзі, завжди пам’ятаймо про наші славні перемоги і їх творців та єднаймося для нових звершень!

МИ СКИТИ, РУСИ, МИ ОНУКИ БОГАМ
І той народ, що вічно тут зростає
Понад Дніпром й на Хортиці святій,
У наших жилах кров козацька грає
Й прадавній дух – від Орія синів.
Ми скити, руси, ми онуки Бога,
Якого ми Дажбогом нарекли,
У нас на всіх лишень одна дорога
До перемоги, слави та краси!
Лелечі крила край оберігають,
Як Мати-Слава русичів-дідів,
І хай заброди східні пам’ятають
Чий меч ущент Хозарію розбив.
Тож, славні вої, вої Святослава,
Ставайте поруч, з нами в бій ідіть –
Зруйнуймо їх імперію двоглаву
Й примножим славу ту, що йде з століть!
Ми скити, руси, ми посланці Бога,
Нести добро – святий наш Заповіт,
В якім найперша заповідь від Нього –
Міцнити наш незламний вічний Рід!

Друзі, спробуйте проспівати ці слова в дусі військового маршу. У Вас все вийде, а потім напишіть мені. Можливо хтось із композиторів зможе написати музику до мого вірша і він стане нашим Переможним Маршем!

Святослав Щербина
Свята Хортиця, 7 липня 2015 року.

***

ВЕДИ НАС У БІЙ, СВЯТОСЛАВЕ!
Над обрієм й сонце криваве,
Десь ворон голодний кричить.–
Веди нас у бій, Святославе,
Окропимо кров’ю мечі!
Тут скрегіт заліза об лати
Над степом тривожно летить.–
Ми зможем хозарів здолати.
За мною, дружино, ідіть!
Не маймо страху, ні пощади
До всіх воріженьків Русі,
Їм голови будем стинати –
Вперед, мої друзі, усі!
Пройшло надвечір’я й вже вранці
Росою омили мечі,
Лежали на полі зухвальці,
Лиш стогін летів вдалечінь.–
Здобули святу перемогу
Над клятим зміїним кублом –
Вклонімось доземно Дажбогу,
Рушаймо, покінчим зі злом.
Всі вої, що йшли з Святославом
В двобої були, мов одне.
Я вірю, впаде і двоглава,
Коли кожен з нас це збагне!

Святослав Щербина
Свята Хортиця, 9 травня 2021 року.

Друзі, прохання до Вас поширити цей пост у ФБ, щоб більше Українців дізналося про славну перемогу наших Предків Русичів!

Література, яку можна замовити тут:

ТРИПІЛЬСЬКІ КРИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ. АВТОР: СТАНІСЛАВ ГУБЕРНАЧУК

Автор книги-фаховий філолог, розкриває походження предковічних тем українських народних пісень: культу Сонця, Космічного Ладу, походження Світу, культу Предків, поетизацію Жінки, та ін.  Порівнюючи  давні твори, записані Аріями в Відичних працях з українськими піснями, автор виявив дивовижну, неймовірну тотожність сюжетів і сенсів  Книга захоплює з перших слів довершеністю, вишуканістю, поетичністю, чим справедливо славиться Українська Мова і створений від неї Відичний Санскрит.

ШЛЯХ У НЕВИМОВНЕ. АВТОР: ВАСИЛЬ ЧУМАЧЕНКО.

Запорожці… У кого при цьому слові не калатало серце і не здіймалася тепла хвиля у грудях? Воїни, які втілювали у своїй особі все те найкраще, що було притаманне українському народу. Невтомну волю та спрагу до свободи. Непідкупну щирість та спрямованість до правди-істини, за яку гідні були стояти на смерть. Серед загартованих у нескінченних битвах запорожців були і такі, що своїм знанням життя та військової справи виділялися навіть серед них. Це були воїни-кріри або характерники, як звали їх у Запорозькому війську. Про те, що вдалося взнати про їхнє життя, і піде в нас подальша розмова.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ПЕРЕКЛАД БОРИСА ЯЦЕНКА

Велесова Книга, на відміну від Біблії, описує життя і героїчну боротьбу наших слов`янських Предків та славлення наших Рідних Богів. Вона виховує пошану до Предків, Рідної Землі та Рідної Мови. Велесова книга – сенсаційна знахідка ХХ століття. Здається неймовірним, що письмена дохристиянської України-Русі зримо входять в наше життя і свідомість, що далекі Предки звертаються до нас дещо незвичною, але все ж знайомою мовою, прагнучи передати свій досвід тривоги, надії прислухайтесь до них і ви відчуєте їхню щирість і вас зміцнить їхня сміливість, огорне їхня мудрість. І зникне безодня століть, що розділяє нас, бо ми один народ, бо найважливішою для предків була єдність. Вона перемогла інертність і сумніви, відкинула в небуття всіх ворогів, що зазіхали на нашу землю. І це є предметом нашої гордості, наша національна ідентифікація, бо утриматися на найкращих чорноземах світу міг лише народ-воїн, народ-трудівник, який завжди був готовий відірватися від ріллі і взятися за мечі.

Кількість сторінок: 330
Мова видання: українська
Рік видання: 2001
Обкладинка: тверда

КОЗАЦЬКІ БУВАЛЬЩИНИ – ПАВЛО БРАНИЦЬКИЙ

Поема Козацькі бувальщини із циклу історичних поем для дітей різного віку з метою популяризації історії України та зокрема часів козацтва.

СВЯЩЕННЕ РЕМЕСЛО МОКОШІ

СВЯЩЕННЕ РЕМЕСЛО МОКОШІ. НАУКОВЕ ВИДАННЯ – Вінниця: Видавництво-друкарня «Діло» ФОП Рогальська І.О.,  © Босий О.Г., 2011.- 212 с.Обкладинка м’яка.

Рецензенти: академік АН України, доктор історичних наук Г.А.Скрипник; доктор історичних наук В.К.Борисенко; доктор історичних наук С.С.Парсамов

Людина з прадавніх часів живе у світі ритуалів і символів. Вони до сьогодні зберегли архаїчні уявлення про модель Світу, життя і смерть, добро і зло, що є однією з основ традиційної культури українців. Автор досліджує проблему походження, міфологічного змісту та закономірностей функціонування предметних символів – продуктів ткацтва у звичаєво- обрядовій сфері українських жінок, якими здавна опікувалась Богиня Мокоша, покровителька жіночих ремесел, володарка Нитки Життя і Долі. На обширному етнографічному матеріалі розкривається специфіка магічної практики українців, зокрема народних засобів і прийомів ворожби, знахарства, гадань; пояснюється психологічний механізм традиційних магічних обрядів, які передбачають спілкування людини з «надприродним» (дух, магічна сила, мана), розкривається міфологічна семантика виробів ткацтва: рушників, поясів, ниток, магічних вузлів та ін.

БЛИСКАВИЦЯ ПЕРУНОВА

Горностаева Мирослава. Блискавиця Перунова. Трилогія. Вінниця, ФОП Данилюк В.Г., 2011 р., 424 с. М’яка обкладинка, стандартний формат. Книга нова. Можлива доставка Укрпошою або Новою Поштою.

Повість «Блискавиця Перунова» переносить нас в одинадцяте століття… Вже віддалилися у минуле трагедійні часи, коли були повержені Боги Русі, вже позабули люди давню віру та призвичаїлись до нових порядків. Слабкість перемогла силу, а неміч розуму – мудрість Предків… Але ще теплиться надія повернути силу Давніх Богів в серці столітнього волхва Далебора, який доглядає збережене святилище Перуна на острові Хорсиця. Ще зеленіє остання жива гілка тисячолітнього Прадуба… Волхву Далебору пощастило – він знайшов учня, якому може передати найбільший спадок свого життя – вагу пам’яти пращурів та вояцьке вміння. Хлопчик-сирота, якому волхв дав ім’я Вогнедар, вивчився на воїна і жерця, присвятивши своє життя Богу Перуну. Та одного дня волхв Далебор приймає рішення повернутися у стольний Київ на поклик про допомогу від князя Всеслава, що нині перебуває у в’язниці. На Київ насувається ворожа орда степовиків. Якщо допомогти киянам відбити навалу, а Всеславу стати Князем Київським – з’являється шанс воскресити Віру Предків. Разом із Далебором вирушає до Києва і його учень, який дізнається, що в Києві служить тисяцьким чоловік на прізвище Борич. Той самий зрадник, що колись привів дружинників князя Ізяслава до лісового селища язичників Боричів і здійснив криваве хрещення, під час якого загинув увесь рід Вогнедара-Сяйвіра. Що далі станеться – відають лише Боги…

СИН СОНЦЯ

Роман «Син Сонця» оповідає про ті прадавні часи, коли арії володіли Індією. Сюжет його взято з давньоіндійського епосу «Магабгарата».Названий син сути – візничого Радгея, знайдений прийомними батьками на березі Ганги, понад усе прагне стати кшатрієм-воїном. За своє вояцьке вміння, виняткову чесність і шалену відвагу він вдостоюється покровительства принца Гастінапуру Дурьйодгани, котрий не тільки визнає знайду воїном, але і надає йому князівський титул. Та настав час, коли володар Гастінапуру мусить виступити на захист своїх володінь від ображених ним кровних родичів. Князь Карна Вайкартана (так бо нині звуть молодого воїна Радгею) присягнув принцу у вічній вірності, і дотримує слова, хоча йому доводиться битися проти власних братів по матері, один з яких є славетним воїном Арджуною. Та найстрашнішим ворогом Карни, сина арійського Бога Сонця, є все ж таки не Арджуна, а Крішна, втілене темношкіре Божество дравідійської Індії…

ЕНЕЇДА. ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Козаку і чорт не брат!
Шукаємо паралелі української минувшини з античною.
Є думка, що насправді цей твір – це добре законспірована реальна українська історія!
А на рахунок земних справ:
як бачимо лопата була основним інструментом військових і в античні часи.
Класика українського гумору з улюбленими всіма найкращими малюнками Анатолія Базилевича.

Малюнки з новою кольоровою палітрою.

,