Мала суперечку з батюшкою. Ну, як суперечку? Я йому випадково на ногу наступила біля прилавку з черешнями, а він просичав, що, мовляв, я – корова, дивитися треба під ноги.
Але, я ж чемна, я то повз вуха пропустила і обертаюся вибачитись. А батюшка на мою футболку глип – і давай хреститися так розмашисто, що в продавчині банани попадали зі шнурка. Я спершу подумала, що це в батюшки міжконфесійне несприйняття, але ж він давай кричати, що я – вбивця дітей бамбасу і ще якихось отроків ні в чому не винних. І так оце його тіпало, наче в лихоманці, ледве з ряси не вистрибнув. І все карами небесними мені грозив.
Людям навколо невтямки, що воно відбувається, а це, щоб ви розуміли той самий ясновидячий батюшка з Почаєва, до якого я колись мусила мою тьотю Іру возити. І оце ж він тьоті розказував усе, що бачить. Що смута велика буде, що діавол усіх спокушатиме, але тільки вірні православні унаслєдуют царствіє, бо ніяка гейропа їх не спокусить.
Ну, і що я маю вам сказати? Все збулося. Тьотю Іру і ще жменьку таких самих притрушених, які на людей кидалися, вислали нахер з Литви в царствіє.
А ось наша влада ніяк не може вислати батюшок. І вони блудять поміж людей та несуть всяку антиукраїнську єресь. Бо впевнені, що їм нічого за це не буде, скорше навпаки: можна себе оголосити мучениками за віру – і жалісливі, затуркані й богобоязливі українці ще більше грошиків принесуть.
Коли батюшка оце розкривався, я йому вже не випадково наступила на ногу. І сказала, що я теж ясновидяча, єслі шо. І от бачу, що прогули йому в ФСБ ставлять уже. І, що скоро, вже скоро всій цій конторі під назвою моспархату – торба. Бо віра – то не Москва і не Росія, а загалом – у Бога свої плани.
Тож маю надію побачити як вся ця булька імперська трісне.
– Ти не доживеш до того! – сказав батюшка.
– Читайте, – смиренно відповіла я, вказавши на футболку з написом “Відьми не старіють”.
Власне, від цього попа і поплавило))))
Майте добрий день, друзі!
Dzvinka Torohtushko
Книга, яку можна замовити тут:
https://sribnovit.com/product/%d1%88%d0%bb%d1%8f%d1%85-%d0%b2%d1%96%d0%b4%d1%83%d0%bd%d0%b0-%d0%bd%d0%b0%d0%b4%d1%96%d1%8f-%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%b0/
ШЛЯХ ВІДУНА. НАДІЯ ГОРА.
“Не бійся казки – бійся лиш брехні!”
Гортаючи історичні книжки і підручники з історії України, я неодноразово наштовхувалася на тезу, що козацтво “виникло у ХV столітті”. А звідки тоді у князя Святослава Хороброго козацький “оселедець”? Ніщо не “виникає” нізвідки. Усьому є завжди грунтовне пояснення. Інша річ, коли це пояснення суперечить чиїмось поглядам і уподобанням. “Шлях відуна” – це моє, дещо казкове, тлумачення, коли, за яких обставин з’явилися перші козаки. Адже казка – це не завжди брехня?!
