Пропоную ще один фрагмент з роману “Писане серце”:

Таємні вістові мають повідомити хлопцям, яким щасливо вдалося перезимувати в комірному по селах, що настає пора до збору одразу після Великодніх свят. Вірніше, після Воскресіння Христового, бо за язичницьку назву – Великдень, хрещених у церквах по голові не гладили.

Свята проповідницька лавина Божого страху і пекельних погроз не переставала розкипатися і забризкувати змордованих панщиною рабів Божих, аби їх дух ставав убогим, а самі вони – блаженними. З усіх церковних відправ і молитов, які звучали на малозрозумілій мові, проповідь душпастиря – єдине, що осягали люди:

“О, недостойні! Бог прагне любити вас, навіть таких несосвітенних грішників, з утроб яких і донині ще язичество не вивітрилося! Дякуйте Йому, падайте на лице перед Його небесною волею і славою! Господь промовляє: блаженні усі, хто убогий духом, бо їхнє Царство Небесне; блаженні засмучені, бо вони будуть утішені; блаженні лагідні, бо вони землю успадкують; блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть…”

Засмучені, яким не світило жодного кавалка успадкованої землі, сумнівалися, що через це зможуть бути втішені і заздрісно вишукували поглядами лагідних поміж себе. А ось голодним і спрагненим правди, бо й самі такими чулися, не заздрили, бо не любили нічого дармового, а воліли мати лише чесно і вільно зароблений хліб на своїй землі, що й було для них правдою.

Далі розум пастви відмовлявся вникати в перерахунок решти блаженних. Хіба вухо з якогось дива виловило “чистих серцем”. Чому вони виокремлені? Невже всі інші блаженні нечисті серцем? Невже на сю нечисть, якщо вона розбавлена смиренням і терпінням, Бог закриває очі? Незбагненний сей новітній християнський Бог, Син Господа Ізраїльського. Годять йому Божі помазанці – пани і душпастирі, аби нагнути, до нитки обібрати і сим методом земного устрою, керованого небесним промислом, намножити як-найбільші отари блаженних.

О, провидіння! І це працює! Блаженні все пильніше вдивляються у святе Розп’яття. І надалі міцно зростаються з муками і конанням, що показані на ньому. Адже їхні власні, щоденні муки, від народження аж до смерті, мало чим відрізняються від одноденних, Ісусових… Їм, правда, не втямити, як одноденних мук з гарантованим на третій день воскресінням можна так боятися, аби аж до кривавого поту від них відмолюватися-відпрошуватися у свого небесного Отця. Вони б таким мукам-одноденкам несказанно раділи і добровільно розпиналися мільйонами на мільйонах хрестів, якби вже на третій день їм світило воскресіння і царство. Але… Богу потрібні блаженні. Тому людські муки мусять бути тривалими.

Досить. Багато думати – гріх, а тим паче блаженним. Розум – від диявола. Від Бога лише душа. Пора до Воскресіння готуватися. Ще за півроку до святкування треба було затягнути пояси, аби зкорпати щось на святковий стіл. Головне, спечи паску та освятити її з яйцями, сиром та хроном, а якщо в очах півроку добряче смеркалося від голоду, то й із кільцем ковбаси та шматком сала.

Ех, а “нечистому серцю” дати волю таки доведеться. Нестримна то річ не дозволити собі трохи грішного щастя – взяти в руки писачок і виводити ним заборонену предковічну радість, закодовану у магічних символах, що давала нескінченний простір для творчості навіть на маленькому яєчку. А потім ті писанки поскладати у глибоку миску і заглядати туди усім, хто є в хаті. По черзі. Милуючись. Хто дуже боїться гріха, перед тим, як глянути, і опісля того, може перехреститися.

І Боже боронь покласти поганську писанку у кошіль з паскою та й понести до церкви для освячення! За таке богохульство можна привселюдно отримати хрестом по лобі від душпастиря. Мають бути чисті білі яйця. Одне з яких треба для ксьондза пожертвувати, положивши в бербеницю, з якою церковна прислуга обходить Божий нарід.

Але без тої радості від предковічної магічної краси – ніяк. Чому вона не може жити поруч з новітньою християнською магією, яку благословляє церква? Он, усі навколо блаженні й не дуже вже навчені рятуватися від дивної біди, яка буде чигати на людей до кінця світу. Бо ніхто не знає якого року у ніч перед Воскресінням може Бог зіслати ангела смерті, аби вигубити дітей-первенців як людини, так худобини та й беруться бігом за борошно і свячену воду.

Святі отці кажуть, що така біда вже на світі була. Тоді ангела смерті від домів Божого народу відвернула кров зарізаного ягняти, якою Бог велів їм позначити свої двері й одвірки. Нині такою ознакою має бути малювання хрестів борошном, розведеним на свяченій воді, аби Бог упізнав своїх вірних рабів та не забрав нагло життя невинної дитини в родині, або не умертвив яку худобину.

З того страху борошняними хрестиками ряботить не тільки на дверях та одвірках хиж і стаєнь, а й на стінах, воротах і навіть – цямринні. Хто заможніший, окрім паски міг викрутити з тіста ще й баранця, аби спечи і освятити на честь тих баранів, кров яких спасала колись Божих обрізанців, а тепер має спасти обрізаних у дусі усіх хрещених в разі, якби Бог зіслав ангела смерті нищити необрізаних. Бо зайве різати живих ягнят, які є одвічними годувальниками і зодягальниками гуцулів, аби вточити крові для ока Божого, яке без кривавого знаку не могло колись розпізнати свого вірного — було б тепер збідованим гуцулам прикро.

Але в жодному селі чи місті не було такого блаженного, аби смів запитати, що той ангел, якого раптом Бог може зіслати вбивати навіть в таке велике свято, має до Воскресіння? Хіба один Василь Довбуш з Печеніжина… Та всі там уже забули, коли виділи старого в церкві. Жив самітно з великим туском в очах.

Все знати не можна. Лишається надія – якщо баранів помилувано і їхню кров замінено на муку і воду, то, може, й щодо блаженних ще за їх життя щось доброго визріє в Бога. Лиш дай Боже Богу до кінця світу файного настрою! Тому, й писанками треба не дуже у вікна світити, а в мисочку і – в куточок. Найдальший

Автор: Марія Дзюба

Замовити книгу можна тут: https://sribnovit.com/product/antolohiia-khrystyianstva-halyna-lozko/

АНТОЛОГІЯ ХРИСТИЯНСТВА. ГАЛИНА ЛОЗКО

Ця книга не повторює типові підручники, а подає документальні матеріали, що сприятимуть засвоєнню й осмисленню студентами знань з релігієзнавства та культурології. Мета посібника — спонукати читачів до пошуку й вивчення джерельної бази, а саме автентичних історичних документів, указів і послань, правил і циркулярів, літературних творів, які відображають розвиток чи занепад культурних явищ в Україні та інших європейських країнах. У глобальних умовах інформаційної війни посібник буде корисним для всіх, хто цікавиться альтернативним поглядом на події двохтисячолітнього періоду маніпулювання людською свідомістю.