Волелюб Добжанский
Калита
Друзі! 29 листопада пощастило мені бути на святкуванні Калити в одній з черкаських шкіл. І не в традиційній освітянській школі, а в особливій «ДОБРО ШКОЛІ» домашнього виховання. І святкували тут саме КАЛИТУ, а не міфічного Андрія, штучно притягнутого до нашого правічного Свята. Та ще й як святкували!!! І хоч електричне освітлення (так сьогодні, на жаль, буває частенько – війна) було відключене, свято вийшло СВІТЛИМ, ЯСКРАВИМ, РАДІСНИМ!!! Велика подяка вчителям та організаторам свята за їх неоцінену просвітницьку працю! Крім приємних позитивних емоцій Свято залишило ще й велику надію, що ПРАВДА повертається, що чужинські штучні так звані свята підуть туди, звідкіль прийшли, адже за справу відродження вже взялася МОЛОДЬ!
Тому вітаю Вас зі святом КАЛИТИ! Калитянські вечорниці починають святкувати після свята ДОЛІ (24 листопада) і закінчують практично аж перед Родздвом. Цікаво, що подібних свят (Долі та Калити) немає у жодного народу. Ось так романтично описує С.Килимник символіку Звичаєвої Калети, котра дійшла до нас з прадавніх часів: «Калита під стелею – це символ Сонця і Бога-Предка, і Бога шлюбу; мак у коржі – Зорі на небі, дітки Сонця; мак-зорі віщує безліч кіп на полі (високий урожай), гурти худоби в оборах (кошарах, пасовиську) – взагалі багатство та достаток, що його творить і подає Сонце-Дажбог!».
Що ж це за свято, яке позначене таким високим життєлюбством з глибоким філософським підтекстом. Адже зараз достеменно невідома навіть назва Свята – Калита, Калета, Калата, Колета, Король… Різноманітні трактування походження свята – тут і римські «календи» (куди їх тільки не припасовують, і «калитка» (в розумінні гаманця)… Найвірогідніше й логічно – сонячне свято Калета має походження від слова «коло». Ритуал кусання Калети, під час якого лунають жарти, сміх, первісно означав прилучення Людини до Бога, очищення, оздоровлення. Недарма серед загальних веселощів лунають вигуки, пісні, примовки, що славлять Сонце. Калитянські вечорниці – спільні веселощі, пісні, танці, ігри, розваги молоді сприяли знайомству парубків і дівчат, пошуку пари (споріднених Душ) для майбутнього подружнього життя. Як зараз не вистачає саме таких свят.
Якщо свято Долі сьогодні фактично має жіноче забарвлення, то свято Калети – вгадування чоловічої Долі, хоча гадають і дівчата. Але в останній час це переважно парубоцьке свято. Скоріше за все, у давнину ці свята дійсно мали дещо окремо жіночий та чоловічий аспект, але розділення було не таке значне – були пріоритети, але не було між ними особливої різниці. Це прийшло пізніше, з християнством, та, відповідно, – з іменами Катерини та Андрія. Сьогодні достеменно невідомо, як бути з визначенням дня святкування Калети – є відомості, що святкування відбувалося не один день. До одного дня Свято Калети звелося лише за християнства, коли його поєднали і притягнули до Андрія Первозваного. Тобто, саме під цим християнським впливом багатоденне прадавнє свято стало одноденним (повна аналогія зі Стрітенням). Але донині є незаперечним фактом, що свята Долі та Калити виключно молодіжні.
Під час цього свята хлопці мають унікальні права – люди вибачають їх за бешкети. Хлопці цим користуються сповна: там воза затягнуть на хату, там ворота у річці плавають, там плота розібрали – і кілка не знайдеш… Часом і клуню розбирали – парубоцьке право! Ясно, що була на це причина – за всіма цими діями стояла, мабуть, якась провина хазяїв. Але ще таким чином давався вихід парубоцькій силі, енергії, які протягом року ніби чекали свого часу, аби виплеснутися назовні. Недарма під час цього свята молодих хлопців приймали до парубоцьких громад.
Калета – великий корж із білого борошна. Печуть його дівчата – всі разом, скільки б їх не було – хоч десять, двадцять… Кожна повинна брати участь у готуванні Калети. Збирались удосвіта в одній із світлиць, йшли по Воду до кількох криниць, щоб до сходу Сонця замісити тісто.
Про велике значення цього свята свідчить ще й те, що під час випікання Калети обов’язково притримувались дійств, які нагадували випікання весільного короваю: примовляння, обрядові сценки, пісенні сюжети тощо.
Місять тісто усі по черзі, починаючи з найстаршої дівки і кінчаючи найменшою дівчинкою. Запікають так, щоб вгризти її було трудно. Дірка або одна посередині, або ж чотири по боках. Ззовні оздоблювалася фігурами (зубці, вертути, хвильки) чи узорами «кривого танцю». Обмащували медом, принесеним хлопцями, і обсипали маком – тільки з дівочої складки. Перед випіканням ще й поливають буряковим квасом – аби була подібна до Сонця. Калетів готували декілька – ту, що кусати, ту, що до столу на братчину (можливо з начинкою – на двох коржах), та і додому від святого столу гостинчик треба принести. Обрядовим дійством було також випікання балабушок, гадання за ними за допомогою собаки…
Неможливо не звернути увагу на значення маку і коноплі у Святі Калити. Якщо мак посідає, зазвичай, почесне місце у дуже багатьох Святах, включно з Калетою (навіть має своє особливе Свято – Маковія), то сім’я коноплі зустрічається тільки у обряді Свята Калети. Тут і пісні про нього, і конопляне молочко до пшоняної каші, і, навіть, цілий обряд засівання на заході Сонця.
Як бачимо, конопля і мак були дуже пошановані на Святах, постійно усіма вживались, але ніхто не вважав їх за опіум та наркотики і не контролював посіви, як це робиться зараз.
Надзвичайно урочисто починається заспів свята: у приміщення входить дівчина, яка на піднятих руках несе рушник. Дивлячись у небо, молитовно проказує:
Добридень тобі, Сонечко яснеє!
Ти святе, ти яснеє, прекраснеє!
Ти чисте, величне, поважне!
Ти освіщаєш гори й долини
І високії могили, –
Освіти мене, онуку Дажбожую,
Перед усім миром,
Перед панами, перед князями,
Перед усім миром українським
Добротою, красою,
Любощами і милощами,
Щоб не було ні любішої, ні милішої,
Од мене народженої, молитвеної
(назвати своє ім’я).
Як ти ясне, величне, прекрасне,
Щоб і я така була ясна, прекрасна
Перед всім миром українським
На віки віків!
Після цього рушник складає і чіпляє до вікна, промовляючи: «Милий, коханий, прийди, утрись і до мене пригорнись!»
Коли всі зібрались, дівчина вносить Калету, тримаючи над головою і, при цьому, тричі промовляє: «Сонце заходить, а Калета сходить». Зустрічає дівчину господиня з горням каші: «Калито наша, оце тобі каша, а дай нам краси і сили, щоб ми на Світі славно жили!»
В дірку у коржі просувають голубу стрічку, прив’язану до кільця у сволоку, або ж до палиці, і піднімають Калету настільки високо, щоб можна було дотягнутися, тільки підстрибнувши. Крім того, кінець стрічки дозволяє, в разі потреби, піднімати Калету ще вище. При цьому промовляються слова:
У небо, наша Калета, у небо.
А ти, Сонечко, підіймись,
Та на нас подивись:
Ми Калету чіпляємо,
На Місяць поглядаємо,
Свою Долю-Радість викликаємо!
Після цього усі присутні співають:
Ой Калита, Калита,
Із чого ж ти вилита?
– Ой я з жита сповита,
– Ой я Сонцем налита,
Для красного цвіту
По білому Світу!
Наближається головна подія на Святі, якою, безумовно, є обряд кусання Калети, що символізував собою долучення до світогляду і знань своїх Пращурів. Але це зробити зовсім не просто: біля Калети стоять вартові – головний обрядодій Свята пан Калетянський та його помічник із сажею та пензликом, які стежать за виконанням Калетянського ритуалу. Отак надзвичайно урочисто і поетично-пісенно проходить усе свято від початку і до кінця. Враховуючи і так завеликий обсяг матеріалу, не подаю опис усіх надзвичайно різноманітних дійств-обрядів свята (запрошення до святкування, «витанцьовування коня» з відповідними піснями-примовками, безпосередньо сам обряд «кусання Калети», обряди різноманітних гадань, обряди завершення свята тощо). Це потребує окремого висвітлення. Кожне наше прадавнє свято заслуговує окремого дослідження та окремої ЦІЛОЇ КНИГИ. І, повірте, там буде чому повчитися і використати в житті!
Натомість хочу привернути увагу до унікального не тільки виховного, але й пізнавального аспекту свята. Під час обряду «Кусання Калети» учасникам дійства (а такими є усі присутні без винятку) пан Калитянський ставить різноманітні світоглядні питання, які вже з дитинства-юності будять думку Людини, формують її Світобачення, долучають молодь до духовних надбань своїх Пращурів, виховують у неї почуття поваги до своєї Землі, гордості за свій народ… Для прикладу, серед питань є і такі: Де взявся Всесвіт? Що найрівніше? Що не має меж? Що найстрашніше? Що найшвидше? Хто найдужчий? Хто ми, українці? Де ми взялися? Що не знає впину? Що не можна виміряти? Куди найдовша дорога?… і ще безліч подібних запитань. Не певен, що відповіді на ці питання знає більшість випускників наших шкіл. І чи Ви знайдете будь-яку аналогію такому святу у сучасному житті.
Суперечка-іспит проходить з жартами і сміхом, бо пан Калетянський та й усі присутні намагаються розсмішити чи налякати пана Коцюбовського. Адже за правилами, кусати Калету можна лише у випадку, коли дані більш-менш правильні відповіді на запитання пана Калитянського і, головне, при цьому, пан Коцюбовський не засміявся, не присів та не оглянувся – усе це карається писанням сажею по обличчю (обов’язок помічника пана Калитянського).
За часи християнства вшанування апостола Андрія Первозваного заступило свято Калети. Чим же знаменитий цей один з кращих учнів Христоса? За легендами, він, стоячи на київських пагорбах, передрік, що над Дніпром буде велике місто (там і пам’ятний знак про це зараз стоїть). Коли складали цю легенду, то хоч би подумали над тим, що, якщо йому було кому про це говорити, то там мали уже принаймні жити люди, не кажучи вже про те, що Київ (як стверджує багато істориків і дослідників) існував як місто більше, ніж за тисячу років до того, як на його пагорбах ніби з’явився Андрій Первозваний. А перші знайдені археологами стоянки на теренах Києва датуються взагалі близько 20 тис. років тому. Як бути тут з Біблією, яка вік Землі оцінює менше 8 тис. років? Тож виникає питання: чому так приваблювало людей це місце? Чи не було воно Святе ще задовго до біблійного початку Світу? Але як пов’язати ім’я Андрія з прадавнім Святом Калети, за всієї поваги до майбутнього апостола, неможливо уявити. Мабуть комусь дуже потрібно було це зробити! Як коментувати сучасну примовку на святі: «На Андрія робиться дівицям надія» – чи, може, їх розіпнуть, як його, чи, може, він їй дасть якусь надію?
Як не згадати, що в цей час зараз у християн вже йде «пилипівський піст» – отже ні співати, ні танцювати не можна, та і їжа має бути відповідна. Хіба ж це сумісне з вечорницями та сватанням? Скільки обрядів тільки через це пішли у забуття?
Але, як бачимо, попри всі нищення та заборони, багато ще чого лишилося з прадавньої світоглядності та обрядовості Свята, що є певною запорукою того, що воно ще повернеться до нашої молоді у всій своїй красі! Дуже багато для збереження і, головне, повернення саме цього свята (і взагалі УКРАЇНСЬКОГО ЗВИЧАЮ) у повсякдення зробив Олесь Васильович Фисун, Вічная йому Слава і Пам’ять. Неперевершений Калетянський на святі Калети, потужний керівник колядницьких гуртів, сумліннтй дослідник нашої минувшини тощо пробудив до свідомого життя багато українців, які назавжди збережуть вдячність та пошану до цього вірного сина України.
На прикладі свят Долі та Калити незаперечно простежуються етапи втрати одвічних знань, спрощення та примітивізації СВІТОБАЧЕННЯ Наших Предків. На початку за Звичаєм, і це зафіксував С.Килимник, Калета ототожнювалась з Богом-Предком. Після виникнення язичницької релігії Калета виступає вже символом Сонця (Дажбога) – зазначає той самий С.Килимник. Свято Долі в цей час пертворюється уже на свято Богині Долі. За часів християнства ми бачимо подальше спрощення: тепер все зводиться до умовної святості окремих людей (за міфами чимось може і видатних) – Катерини і Андрія, які жодним чином не відображають сутності прадавніх (правічних) свят. Атеїсти ці свята інакше як презирливим словом «забобони» не називають. Новітні релігії (зокрема РУНВіра) взагалі про них не згадують, ніби й не було цих свят ніколи. Хтось називає це поступом цивілізації (еволюцією), а як на мене – навпаки. Я певен, що необхідно повернути на своє місце у КОЛІ СВЯТОСТІ (КОЛОДАРІ) одвічні Звичаєві Світоглядні свята Долі та Калети (рівно як і усі інші правічні Свята) – то є Духовний Спадок Пращурів, Заповіт цієї Землі, її ЗВИЧАЙ, Світобачення нашого Вічного Роду. А яка, друзі, Ваша думка?
