Ми наближаємося до одного з найцікавіших місць Біблії — до місця, яке викреслюється у коротких довідниках із «священної історії», що якнайкраще характеризує безсоромність церковників і їх хист підтасовувати догмати віри. «Святі» отці церкви на різні голоси співають, що Біблія книга «божественна», що вона була написана під безпосередню диктовку самого бога, що все написане в ній є сама істина, найдосконаліша, найвища, і що ця книга гідна найщирішого схиляння перед нею. Чому ж церковники не дають віруючим можливості знати її повністю, не вилучаючи жодного стиха? Адже ці «священні» книги треба сприймати такими, якими вони є. А якщо викреслити з них окремі місця з тієї причини, що вони суперечать деяким пунктам богословських наук, проголошених догматами віри, то чи не краще викинути всю книгу? Адже вона вже не священна, а гідна презирства. Брехня в одному якомусь місці може бути достатнім аргументом для того, щоб спростувати божественне походження всієї книги.Однак, назвавши ім’я Ноя, релігійні проповідники зразу ж приступають до історії з потопом, твердячи, що людська розпуста розгнівила бога й примусила його наслати потоп на всіх, за винятком однієї сім’ї, глава якої нібито був праведником.Це не Біблія! Вона твердить інше. У чотирьох стихах шостої глави книги Буття вказується істинна причина псування людей. Панове церковники, ви не маєте права обминати мовчанкою цей епізод з вашого «святого письма»! Якщо він ставить вас у скрутне становище, тим гірше: не треба було «святому духові» диктувати такі речі автору П’ятикнижжя. Пілюля гірка, але «святі» вчителі й отці церкви колись уже ковтали її, тепер ваша черга — ковтайте й ви!Пілюля, яку сучасні богослови намагаються не проковтнути, а виплюнути, бажаючи, щоб її ніхто не помітив, складається з перших стихів шостої глави книги Буття.«Коли люди почали розмножуватися на землі і народились у них дочки, тоді сини божі побачили, що дочки людські вродливі, і брали їх собі за дружин, хто яку вибрав. І промовив господь (бог): «Не будуть люди гордувати моїм духом довіку, тому що вони плоть, хай будуть дні їх сто двадцять літ». Були тоді на землі велетні, особливо з того часу, як стали входити сини божі до людських дочок, і вони почали народжувати їм: були вони сильні, славні з давніх давен люди» (Бут., гл. 6, ст. 1–4).Хоча книга Буття не розповіла нам історії створення ангелів, проте вже вдруге вона згадує цих найдосконаліших істот: вперше це був «херув», поставлений вартовим біля воріт Едему. Корисно у такому разі сказати кілька слів про віру в ангелів у давніх євреїв.Християни, взявши свою релігію з їхніх вірувань, просто вигадали нові догми, про які в Біблії немає й згадки. Так, цілком вигаданою, наприклад, є історія про обурення диявола Сатани і ураження його архангелом Михаїлом. Якщо досліджувати тут Біблію переважно з точки зору християнської віри, не можна нехтувати цим питанням.За вченнями християнських богословів, ще давно колись господар небес — бог, очевидно, сказав собі, що не личить йому, всемогутньому, обмежуватися створенням тільки неба й землі. Якщо він населив землю, то чому не населити й небеса? Йому свого часу набрид хаос. Але ще більше йому набридла самотність у раю. Оскільки він був майстром буквально з нічого створювати цілі купи цікавих речей і навіть одухотворених істот, то він і створив собі ангелів, які мали становити приємне товариство йому особисто. Він замовив собі також крісло з гербом для головування на небесних зборах. Що розважати бога, ангели безупинно співають. Оскільки ангели — надприродні істоти, вони, звичайно, ніколи не втомлюються і завжди бувають при голосі.Але ось один з ангелів, якого церковники нарекли Люцифером-Сатаною, облюбував для самого себе трон Всевишнього і подумав, що не зашкодило б йому зайнти крісло головуючого замість його всемогутнього творця. Ця злочинна спонука здалася привабливою деяким ангелам, яким, можливо, набридли безперервні вправи у співах, і вони приєдналися до сміливця, але переважна більшість ангелів була проти його витівки. Якийсь Михаїл, якого називали архангелом, тобто «старший ангел», вирішив захистити інтереси бога. Він узяв на себе командування небесним військом і добряче всипав Сатані. Ангела-бунтівника скинули у пекло — в якесь підземне «царство», негайно створене для нього. Туди ж звалились і його спільники, а бог знову сів на своє крісло.Такою є легенда, яку церковники зробили догматом віри для своїх тріпотливих слухачів, оскільки врешті-решт цей епізод потрібний головним чином для того, щоб наганяти страх на побожних людей: стережіться, мовляв, благочестиві вівці! Якщо ви не будете підкорятися велінням панів церковників, ви полетите навздогін поганим ангелам — прямо в пекло.У староєврейській Біблії, там, де мова йде про диявола, тобто у тих її книгах, які написані безперечно після вавілонського полону (більш як через тисячу років після смерті Мойсея), найголовніший з усіх демонів зветься Сатаною. А дияволи — це просто злі духи, подібні до бога та його прибічників. Ніякого іншого пояснення щодо них не дається. їх аж ніяк не подають бідолахами, вигнаними з небесного раю і прикутими до стін огненного пекла. Так, наприклад, у переказі про Іову злий дух Сатана гуляє по небу, походжає там, як у себе вдома, і навіть запросто встряє в суперечки з богом. Бачачи, що ці дияволи з останніх книг Біблії так добре себе почувають і не страждають від пекельних мук, критики зауважили, що це відповідає віруванням халдеїв і персів, чиї книги сягають ще глибшої давнини, ніж книги євреїв. Було зроблено висновок, що євреї під час довгого вавілонського полону запозичили дещо з вірувань народів, серед яких їм довелося жити. А втім, навіть на імені, яким євреї називали найголовнішого диявола, є печать релігії халдейської або вавілонської: «сатана» — слово не єврейське, а халдейське і означає «ненависть».Отже, бог приховав від «обраного» ним єврейського народу не тільки історію з двірською змовою кількох ангелів, а навіть і справжнє ім’я головного бунтівника.Біблія ніде не називає його Люцифером. Це ім’я йому дали християни. Але отці і вчителі церкви всіляко намагалися знайти хоча б який-небудь натяк щодо Люцифера у Старому завіті. Задля цього вони скористалися підтасовкою, що досить добре обманює віруючих, які самі Біблію не читають, а тільки слухають її у читанні й тлумаченні професіоналів. Підтасовку цю слід викрити, і ми просимо читача пробачити нам маленький, але необхідний відступ.У пророцтві Ісайї (гл. 14, ст. 12) мова йде про Люцифера з його справжнім іменем, твердять богослови і цитують початок стиха, проте фальсифікуючи його за допомогою латинського перекладу Біблії.У цій главі Ісайя, фанатично збуджений єврей, розгніваний тим, що вавілоняни так довго тримають у полоні його народ, виливає свій патріотичний гнів і пророкує цареві вавілонському, що його царство також зазнає краху і буде обернуте на порох.«…Господь змилосердиться над Іаковом, — вигукує Ісайя, — і вибере знову ізраїля, і на їхній землі їх поселить. Ти заспіваєш пісню переможну про царя Вавілону та й скажеш: як гнобитель минувся, минулося гноблення! Господь зламав кия безбожних і жезла пануючих.Як упав ти з небес, о сину зірниці, ясная зоре,І розбився об землю, гнобитель народів!Ти ж повергнутий поза гробницею своєю, мов гілка бридка, мов одяг убитих та повалених мечем, що їх опускають у камінні рови, — ти, мов потоптаний труп, не будеш поєднаний з ними в могилі; бо землі свою зруйнував, свій народ повбивав; плем’я злочинця повік не згадається!» (Ісайя, гл. 14, ст. 1, 4, 5, 12, 19, 20).Треба мати воістину незбагненне нахабство, що твердити, що тут Ісайя говорить про Люцифера-Сатану Мова йде, звичайно, про царя вавілонського — і тільки про нього; це вилив гніву, злості та погроз на адрес Навуходоносора — поневолювача єврейського народу.Тепер подивимось, яким чином «святий» Ієронім що перекладав Біблію на латинську мову, підробив текст. Користуючись тим, що Ісайя порівнює царя вавілонського з ранковою зіркою (планета Венера) на ім’я Хелел (Зоря) — у євреїв і Люцифер (Світлоносець) — у римлян, він дозволив собі так викласти латинсько мовою першу частину двадцятого стиха: «Як упав ти з небес, Люцифере, ти, що вставав уранці».Оригінал єврейського тексту, згадуючи ім’я Хелел, говорить про царя вавілонського. Цар порівнюється з ранковою зіркою — Венерою. А богослови вигукують з урочистим виглядом: «Падіння Люцифера відзначено Біблією! Про це говорить сам Ісайя».Впевнено до нахабства! Ще раз скажемо: у давніх «священних» книгах євреїв нема ніяких підстав для легенди про заколот і поразку Люцифера!Ми повертаємося до ангелів з глави шостої книги Буття і знову звертаємося до джерел, не менш священних, ніж попередні, у яких знайдемо деякі подробиці стосовно співжиття цих небожителів з гарними дівчатами людського роду.У шкільних підручниках «священної історії», складених для вжитку простих смертних, немає, звичайно, ані найменшого натяку на пригоди, викриті вищенаведеними чотирма стихами, але ці чотири стиха не викреслені з Біблії. Це ще не все: служителі релігії мають для себе, і тільки для себе, ще одну книгу, якій вони складають велику шану, проте не розповсюджуючи її широко. Це Книга Єноха[25].Єнох — ви не забули? — був патріархом, який прожив 365 років, у якого закохався бог і якого забрав до себе на небеса «у плоті й у костях», як Юпітер Ганімеда[26]. Однак, згідно з однією легендою, Єнох нібито написав книгу, яку він, на щастя, не забрав з собою в рай. Він заповідав її своєму синові Мафусалу, а Ной прихопив дорогоцінний рукопис із собою в ковчег.Правда, цієї книги Єноха довгий час ніхто не бачив. Твердять, що в «часи апостолів» (тобто 19 віків тому) вона вже була, хоча, між іншим, невідомо де. Доказ цьому знаходять у Новому завіті. Послання апостола Іуди говорить так (ст. 14–15): «Про них (грішників. — Ред.) пророкував і Єнох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось іде господь з десятками тисяч ангелів своїх, щоб СУД учинити над усіма і викрити серед них усіх безбожників…»Ну, а коли «святий апостол» цитує книгу, значить, він її знає! І впродовж кількох віків богослови запитували: що сталося з книгою Єноха? Нарешті, досить відомий мандрівник шотландець Джеме Брюс знайшов цю знамениту книгу в Абіссінії (Ефіопії). Правду кажучи, він просто натрапив на ефіопську легенду, бо врешті-решт малоймовірно, щоб міфічний Єнох писав свої історії саме ефіопською мовою. Але погляньте, як добре, власне кажучи, мати «божественне провидіння», коли займаєшся богослов’ям! Написана Єнохом мовою, що панувала до «вавілонського стовпотворіння», ця чудова книга мала щасливу долю. Незважаючи на те, що; первісна мова була так раптово і безповоротно загублена, знайшовся перекладач на староєврейську мову. Потім цей єврейський переклад, ніби відомий апостолам і отцям церкви, зник, як муха. І раптом знову: якийсь, шотландець наприкінці XVIII століття знаходить повний її список в Абіссінії. Велике вам спасибі, «божественне провидіння»! Ще раз спасибі!Брюс привіз свою знахідку в бібліотеку Оксфордського університету, на нечувану радість богословів. З’явилися переклади. У 1838 році був виданий англійський переклад ірландського архієпіскопа Річарда Лоуренса.:Книга Єноха складається з 11 глав[27]. У другій її главі й розповідається історія про любов ангелів до дівчат людського роду.«Через те, що кількість людей дуже збільшилася, були у них дуже гарні дівчата. Найпрекрасніші з ангелів покохали їх і наробили через це багато помилок. І запалилися вони, і сказали: «Підемо на землю й виберемо жінок собі між найгарніших дочок людських». Тоді Семіазас, якого бог створив князем над найблискучішими ангелами, сказав їм: «Цей намір чудовий, але я боюся, що ви не наважитеся здійснити його і доведеться мені самому породити дітей від прекрасних дочок людських»!І всі відповіли: «Клянемося здійснити намір наш, і нехай? нас проклянуть, якщо його порушимо». І з’єдналися вони клятвою. І було їх двісті спочатку. І було це за часів, коли жив Іаред, батько Єноха. І пішли вони разом, і спустилися з небес, і вийшли на гору Хермонську, гору клятв. І ось імена двадцяти найголовніших з них: Семіазас, Атаркуф, Арасієл, Хобабієл, Хорамам, Рамієл Сампсіх, Закінел, Балкієл, Азакієл, Фармар, Амаріє” Анагемас, Фаузаїл, Самієл, Сарінас, Євмієл, Тірівд: Юмієл, Сарієл. Вони, та інші, і багато інших ще взяв жінок у жони року 1170 по створенні світу. І від шлюбів цих народилися велетні»…Тут, звичайно, нема й мови про бунт проти бога: просто кілька небесних ловеласів, на чолі з князем Семіазасом, який не був ані Люцифером, ані Сатаною, подалися на пошуки амурних пригод на землю, і більше нічого.Вірно, що, коли їхній приклад почали наслідувати інші, бог, відчувши себе покинутим, почав бурчати. Але він ще довго терпів і не сердився. А щодо причини його великого гніву, який врешті-решт вибухнув, Книга Єноха і книга Буття мають розбіжності. Тут щось негаразд. Подивимось!Згідно з книгою Буття, в результаті залицяння ангелів до гарних земних жінок люди зробилися надто хтивими. Тут, на наш погляд, є чим зайнятися богослову. Справді, сказав би він, якщо гарним дівчатам гра сподобалась і вони були такі ненаситні, то ангели, як істоти надприродні, могли так само надприродною мірою задовольняти їх, а це повинно було викликати наслідування з боку простих смертних, їх суперників, яким, проте, це було не так легко. Але яке діло до цього богові, запитаємо ми? Чи не заповідав він людству плодитись і розмножуватись?Книга Єноха подає події в іншому світлі. Ангели, ставши щасливими татусями на землі, відчули інтерес до своїх дітей і виявилися надзвичайними наставниками. Вони навчили своїх дітей не тільки шліфувати коштовне каміння, а й магії та мистецтва передбачати майбутнє по небесних світилах. Вони й своїх коханок навчили великих таємниць. Наслідки зрозумілі: панночки — коханки ангелів — і їх незаконнонароджені синочки-велетні незабаром піднялися над іншими людьми. Легко сказати! Чого тільки не накоїш, якщо знаєш магію!«І заридала земля, і виповнилась криками скорботи».Зворушені такими «стражданнями» землі, четверо з ангелів співдружності попросили бога покласти край цим бідам. У цей самий час пан Азазел — ангел, одружений на земній дівчині,— посварився з Семіазасом, надавав йому стусанів і зайняв його місце ватажка небесних гульвіс. Бог послав ангела Рафаїла побити ангела Азазела, і наш Азазел був ув’язнений Рафаїлом у печері в пустелі Додоїл.І ось бог вирішив, що потоп, як не крути, необхідний. Щоб перешкодити велетням займатися магією, він вирішив утопити весь світ, у тому числі й простих людей, які тільки страждали від цих чаклунів. Але ангелів, що пішли тинятися й бенкетувати по землі, він відкликав на небеса і наказав надалі поводитися сумирно й не блудити.Очевидно, саме в цю пору ангели й стали безстатевими. Господь бог, щоб застерегти себе від можливих нових витівок з їхнього боку, мабуть, зобов’язав їх розлучитися з відповідними органами, як це робили східні царі стосовно кожного, хто займав певну посаду в їх гаремі. Зовсім даремно церковники викреслюють цей епізод зі своїх коротких довідників з «священної історії». Принаймні люди знали б, чому ангели стали євнухами.Цей бідолаха Азазел, забутий у печері, куди його кинув Рафаїл, звичайно, утопився під час всесвітньої повені. Проллємо ж сльозу над його сумною долею!Скажіть після цього, що не перст самого провидіння допоміг знайти Книгу Єноха? Вона не зникала у перших християн; апостол Іуда її цитує; деякі з отців церкви також говорили про цю книгу як про книгу досить відому. Книга Єноха була в пошані у християн до IV століття. А пізніше, зрозумівши, що «Єнох» підтверджує і добре пояснює неприємні чотири стиха шостої глави Буття, церковники вилучили її з Біблії[28].Бачачи, якими євреї уявляли собі ангелів, ми не можемо не визнати, що християнська церква внесла в цю теорію значні поправки. Проте вона все-таки визнає, що єврейський народ був обраний богом, і тому приймає його релігійні книги як «священні» і «незаперечні».Євреї розташували ангелів на ієрархічній драбині з 10 сходинок: 1) кадошим, або пресвяті, 2) офамим — швидкі, 3) оралим — дужі, 4) шасмалим — полум’яні, 5) серафим — іскри, 6) малахим — посланці, 7) елохим — божественні, 8) бен-елохим — діти божі, 9) рувим — ангели-бики, 10) Ішим — одухотворені, папа Григорій І розподілив ангелів зовсім інакше. З його «всесвятійшим» повелінням у християнстві прийнято розподіляти ангелів на три ступеня по три в кожному: перший ступінь — серафими, херувими престоли; другий ступінь — ангели сили, влади й панування; третій ступінь — ангели початку, архангели просто ангели. Звідси видно, якою значною є влада папи: мати право надавати небесні ранги — це не жарт.Християнські церковники твердять, що євреї не розуміли своїх «священних» книг і що вони до цього часу так і не розуміють своєї релігії, не знають «істинної віри». Подумати тільки, ці дурні євреї «не здогадувались», що їхній Ісайя, нападаючи на царя вавілонського, їхнього ворога, і «передрікаючи» йому день краху його могутності, мав на увазі не падіння цього царя, а давню легенду про бунт Люцифера проти бога! І що за бовдури були ці рабини, якщо вони не зуміли прочитати це поміж рядками!Та й крім цього, кажуть християнські церковники, є ще немало речей, про які євреї навіть і не підозрювали у своїй Біблії.Наприклад, «трійця»! Спробуйте переконати віруючого єврея, що він поклоняється одному богові у трьох особах. Ви даремно втратите час: він буде сміятися вам в очі. Він вам відповість, що коли б бог був триєдиний, то він би признався в цьому Мойсею, патріархам, пророкам. З Біблією в руках він твердитиме, що жодне слово в ній не натякає на існування «трійці», яку він вважає незрозумілою, і що, навпаки, «святе письмо» подає особу бога єдиною і неділимою.Бачачи це «убоге недоумство», християнський богослов поблажливо усміхається і знизує плечима. Йому, бачте, досить двох перших стихів у книзі Буття, щоб показати, що «трійця» існувала в усі часи і що це цілком ясно. Урочисто він їх процитує: «І спочатку створили елохим небо та землю. А земля була гола та порожня («тогу богу»), і темрява була над безоднею; і дух божий ширяв над водою».Такий буквальний переклад єврейського тексту.Ви не бачите тут бога-отця, бога-сина і бога-духа? Дійсно, при першому погляді їх щось не видно. Але одягніть богословські окуляри, і ви дуже легко розрізните «трійцю». Нашими окулярами, якщо ви дозволите, буде розумування Блаженного Августина у його чудовій книзі «De cantico novo» (гл. VII). Немає нічого переконливішого, ніж це його розумування. Всі богослови одностайно вважають Августина світочем богослов’я.Вислів «на початку», який є початком часів і речей, означає «бог-син». Бажаєте доказів? Відкрийте новозавітну книгу «Одкровення святого Іоанна Богослова», главу третю: Христос називається тут «початком сотворіння божого» (ст. 14). Відкрийте Євангеліє від Іоанна,! главу восьму: на запитання євреїв — «хто ти такий?» — і Ісус відповів: «від початку сущий» (ст. 25).Отже, перший стих книги Буття слід читати так: «у богові-синові, який є початок, бог-отець створив небо та землю».Ви побачили перших двох персонажів «трійці», але ви ще не бачите третього? Хвилинку терпіння! Візьміть будь ласка, знову окуляри «святого» Августина. Третій; персонаж — «бог-дух» — знаходиться у другому стиху в кінці: «дух божий ширяв над водою». Цей «дух»] ні про що не говорить вам? Цей «дух» і є бог — «святий дух».Тому переклад єврейського тексту виходить таким «У богові-синові, який є початком всіх речей, бог-отець створив небо та землю; але земля була хаосом, і темрява вкривала її, і богдух ширяв над водою».Подумати тільки, що євреї умудрилися не побачити цього у двох перших стихах їхньої ж власної Біблії Справді незвичайне засліплення!Захоплюйтесь «богом-духом», який в епоху хаосу весь час свій витрачав тільки на те, щоб ширяти понад водами. Однак мимоволі напрошується питання: чи дійсно «святий дух» є голуб?На нашу думку, це просто брехня з крильцям.
Автор Лео Таксіль. Книга Забавна біблія
Книга, яку можна замовити тут:
ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВИБРАНІ ТВОРИ. ВОЛОДИМИР ШАЯН
У зібранні вміщено вибрані праці українського етнофілософа, професора Володимира Шаяна, засновника Ордену Бога Сонця та руху відродження рідної віри українців. Його праці, замовчувані в радянській імперії, лише в незалежній Україні вперше знаходять свій шлях до українського читача. Професор Шаян був переконаний, що втративши рідну віру, народ занапастив свою душу. Він вважав метою свого життя повернути рідну духовість у народі іе середовище, щоб забезпечити вільний розвиток українського народу на основі своїх власних етнокультурних архетипів. Книга буде цікавою філософам, культурологам, релігієзнавцям, рідновірам та всім, хто шанує минуле й дбає про майбутнє України.
