…Чумацький Шлях, яскравий, з розсипом зірочок-намистинок на
оксамитово-чорному Небі, з величавими сузір’ями, що
переливаючись різними відтінками світла, посилають на Землю
свою чарівну Магію. Вони вказують земним подорожнім Шлях, вони
вказують напрямок і ціль, вказують на завершення і початок, на
безмежність Всесвіту…
…Вона стояла перед цією безмежністю, пройшовши безліч життєвих
випробувань, Вона зіграла в нескінченну кількість земних ігор і
прожила багато сценаріїв, Вона намалювала тисячі людей, які були
продовженням її Суті, для навчання та досвіду і створила десятки
Світів в яких проживала різні життя одночасно, перш чим досягти
цієї точки свого Шляху – усвідомлення себе. І тепер не залишилося
нічого, окрім Неї і пустоти і в її голові залишилось тільки одне
питання: Хто Я?
…Тепер награвшись і здобувши безцінний досвід, задовольнивши
всі потреби Тіла, Душі і безсмертного Духу, поєднавши в собі всі
аспекти різних протилежностей, Їй просто хотілось безмежного
Спокою і пізнання себе своїх меж. Десь далеко під Її ногами
переливалася блакитним світлом Земля, там вирувало життя і Вона
була початком і кінцем цього процесу. Вона востаннє витягнула зі
скриньки пензлик, вилила на палітру всі свої фарби і великим
широким мазком намалювала над Землею величаву подвійну
Веселку і запитала її: Хто Я?
…Яскраво-червоний, полум’яно-помаранчевий, золотисто-жовтий,
смарагдово-зелений, небесно-блакитний, індиго-синій, лілово-
фіолетовий – вони переливались ніби дорогоцінне каміння на фоні
темних грозових хмар і приносили в Її Душу надзвичайну
довершеність і такий бажаний Спокій. Вона босоніж ступила на цю
величаву Веселку і повільно почала підніматись вгору, до найвищої
її точки, крок за кроком промовляючи: Хто Я?
…Вона йшла по веселці і спостерігала, як внизу вирує Життя, хтось
народжується в ці хвилини а хтось помирає, хтось когось кохає а
потім зраджує, хтось ненавидить і не вірить в кохання. Хтось радіє,
а хтось в ці ж хвилини ллє гіркі сльози від душевного болю. Хтось
сидить за розкішним столом і частує безліччю страв гостей, а хтось,
в цей час, радий шкоринці черствого чорного хліба. Вона
спостерігала за всім цим з різнобарвної Веселки і усвідомлювала,
що все це є Вона, Вона є тим, хто радіє і хто страждає в ці ж
хвилини. Вона – одночасно є Пустотою і Всесвітом… Хто Я?
Вона дійшла до найвищої точки Веселки і сіла на неї, немов на
місточок між Світами, опустила свої босі ступні в самісінький океан,
що розкинув свої хвилі до небокраю…Хто Я? Усвідомлення ставало
чіткішим і в Її голові почали формуватись істини, до яких Вона йшла
протягом безлічі своїх втілень:
Хто Я ? І з глибини свідомості залунало: Я – Є;
Мої груди – високі Гірські
вершини; Мій подих – нестримний Вітер;
Мої очі – бездонні Озера; Моє
волосся – реліктовий Ліс;
По моїх венах тече Вогонь;
Я є
Світло і Я – Темрява; Я –
Атом і Я – Всесвіт; Я –
Життя і Я –
Смерть;
Я – Початок і Я – Кінець;
Я – Жертва і Я – Кат;
Я – Шлях і Я – Ціль;
Я – Карма і Я – Звільнення; Я – Сила і Я –
Слабкість; Я – Звук і Я –
Тиша; Я та що
Створює і та що Руйнує;
Я та що Кохає і та що Ненавидить; Я
та що Народжує і та що Вбиває; Я – Є, Я –
Хочу, Я – Можу, Я – Відчуваю, Я – Спостерігаю, і Я – Творю, тому
що Я – Є.
Сидячи на самісінькому вершечку величної Веселки, Вона
запитувала і відповідала на запитання. Її тіло ставало прозорим і
втрачало межі, поступово розчиняючись, зливалося з цими
яскравими кольорами, це вже Її кров текла в венах кожної живої
істоти, це вже Її лімфа наповнювала кожну рослину на Землі, це
вже Її знання були записані на кожному кристалі і камені. Вона була
Всюди, але Її не було ніде: Вона світила Веселкою на Небі і
хлюпала хвилями в Океані. Там був Спокій, безмежний Спокій
забуття.
Я – Є…Ці слова повернули Її до сприйняття навколишнього Світу,
свідомість поступово поверталася формуючи спочатку тонке
енергетичне, потім ефірне і фізичне тіла. Вона знову ставала
людиною, зі всіма Її почуттями, емоціями, думками і кармічними
уроками, але в Її очах вже горів інший вогонь…Вогонь
Просвітлення…
…Вона повільно спустилася з Веселки, ступила ногами на Матінку-
Землю, відчувши Її любов і опору під ногами, піймала бажання жити
і творити цей світ. І пішла між людей, що бігли кожен в своїх
повсякденних справах, навіть не помічаючи дивну Жінку, в середині
якої переливалася всіма кольорами і відтінками подвійна Веселка,
Світло якої Вона дарувала всім, хто його міг побачити…
