Діана Стасюк
ЄВГЄНІЙ ЛЄОНОВ. Символ добра, Вінні Пух… відмовився зніматися в фільмі з талановитим українським актором. Сказав, “або він, або я”. Коли режисер запитав чому, той сказав, “не хочу єтіх рядом в кадре”. З українським актором розірвали контракт.
На другий день в ролі знімався актор з правильной фаміліей.
ЛЮДМИЛА ГУРЧЕНКО. Ікона совєтського кіно, символ стилю і елегантності. Але мало хто її знав.
1968 рік. Дом кіно. Великий банкет після прем’єри фільма. Еліта совєтського кіно, актори, режисери. Атмосфера святкова. За столиком сидять чотири заслужених українських актори і тихо розмовляють між собою українською мовою. ГУРЧЕНКО різко стукає бокалом по столу і голосно , так щоби всі чули, каже дивлячись на українців:”Можна па руські? Ілі ми в какой-то деревне?”
Один з акторів, в віці, каже :” ми тихо розмовляємо і нікому не заважаємо.” “Мешаєте, мне мешаєте! Імєєте право молчать, а не мешать своей мовай!” “Тоді ми підемо!”
Гурченко голосно говорить: “Наконец можна харашо посідеть!” Через рік Гурченко дали народну артистку. Говорили про людяність її героїнь.
СЕРГІЙ БОНДАРЧУК. З 1970 по 1975 роки зламав долі багатьом талановитим українцям. За ці роки він не взяв в свої фільми жодного українця.
Пізніше один з його асистентів говорив, що золотим правилом Бондарчука було “На главньіе ролі беру только русских! Остальное – в масовки!”
На кастинг головних ролей жодного актора з українським прізвищем. Український актор пройшов три тури, приїхав, ніч не спав, йому відмовили. Тому що він народився в Полтаві, так йому сказала людина з групи Бондарчука.
ОЛЕГ ЄФРЄМОВ, “великий режисьор”. В 1972 році на сцену Соврємєнніка взяли молоду українську актрису зі Львова… На репетиції йому не сподобався її м’який український акцент. Сказав, іти і тренуватися дома, поки не заговорить правильним русскім ізиком. Через тиждень українську актрису звільнили “по собственному желанию”.
АЛЛА ПУГАЧОВА. 1979 рік. Частина зйомок мала проходити в Києві. Зранку вона дзвонить продюсеру. “Мені тут не подобається, ні город, ні люді”. Її ледь умовили. Сказала, якщо щось буде не так, вона одразу поїде. Пугачова з викликом ігнорувала всі прохання оператора. Вона робила , щось лише після того, як ці побажання передавали через іншого оператора з рос прізвищем.
Пізніше оператор-українець згадував: “Я був 30 років в кіно, але такого приниження не відчував ніколи”. Адміністратор готелю згадувала, що Пугачова часто голосно щось кричала по телефону і говорила про ХАХЛОВ.
Через примхи і скандали примадонни зйомки продовжувались місяць,
замість запланованих двух тижнів.
ЙОСІФФ КОБЗОН . 1976 рік, Харків,Палац Спорту. Кобзон розвертається і каже вже за кулісами: “Я не пєвєц для дєрєвєнщиньі”. Через пару днів давав концерт в Москві.
ВЛАДІМІР ВЬІСОЦКІЙ. 1975 рік, театр на Таганці. Два вже відомі українські актори, тихо розмовляють між собою українською мовою.
Поруч Висоцький п’є коньяк прямо з пляшки. Проходить 10хв, Висоцький різко встає, пляшка падає на підлогу. Він так кричить, що всі перелякалися: “Чтоб я больше не сльішал єтого язьіка здесь!” “Володю, ми же не до тебе розмовляємо!” Висоцький робить два кроки і кидає його на стіну. Чоловік падає. Другий українець намагається захистити товариша, Висоцький б’є його в обличчя. Хруст, кров тече по обличчю.
Пізніше один з акторів театру на Таганці казав, що Висоцький тоді був п’яним, і п’яним він бував частенько, але такої ненависті він раніше не бачив. Побив людину ні за що. В трампункті зафіксували перелом носа, струс мозку, ушиби.
Але заяву на Висоцького український актор не написав. Йому сказали, Висоцький – кумир. Йому все можна.
НІКІТА МІХАЛКОВ. З 1978-82 роки знімав декілька фільмів. В 1981 році фільм Родня. На невелику роль затвердили молоду українську актрису. Через 30 секунд її ролі він вибігає і кричить: ” Тьі что, не умееш па русскі? Ілі там у вас мозги по-другому устроєньі?” Він кричить і згадує хахлів.
Потім був український актор, на епізодичній ролі, Михалков його принижував, кидав в обличчя актора купи паперу. Один аркуш поранив йому око.
Одна українська актриса попала з стресом в психічну лікарню.
АРМЕН ДЖИГАРХАНЯН. Дуже приємний на екрані. 1980 рік, банкет в Домі кіно. Там був присутній український режисер, який тільки-но зняв талановиту картину. Він встає і проголошує тост за українську культуру. Джигарханян різко встає, стілець з гуркітом падає назад. По червоному обличчю видно, що він вже випив чимало. Він кричить: “заткнись со сваєй культурой! Надоело!”
Підходить і б’є українського режисера порожньою пляшкою по голові. Режисер падає, а Джигарханян кулаками б’є його ще декілька разів в лице. Кров тече з розсіченої брови і з рота.
Джигарханяна відтягують, він кричить: “Чтоб я больше не сльішал про вашу проклятую культуру! Понял?”
Викликають швидку допомогу. Діагноз, струс мозку, наклали 12 швів, вибитий зуб, перебитий ніс. Відкрили справу, є 50 свідків, але через тиждень закрили, через “примирення сторін”.
Через два роки Джигарханяну дають народного.
ЮРІЙ НІКУЛІН. Так, любимець дітей, клоун, “символ добра і людяності”… СТУКАЧ!
1967 рік, 14 березня Нікулін пише листа в цк кпсс. Нікулін жаліється на засилля українців в совєтському кіно. Що “прєдставітєли єтой національности занимают очень много места в нашей культуре”. Він вимагає встановити 10% обмеження. “Оні вносят чуждьіе єлементи і портят руській ізик, снижают уровень савєтского кіно” …
Пише список фільмів, де багато українських акторів, вказує прізвища… В 1966 році українські актори грали 23% головних ролей в совєтських фільмах, в 1968 вже лише 11%. Десятки українських акторів втрачають свої ролі, рушиться їхня кар’єра.
Нікулін помер в 1997 році, народним героєм. Його ховала вся країна. “Добра” людина, актор, клоун.
Лист лежав і чекав свого часу. Він пролежав в архівах 38 років. В 2005 його було розсекречено.
Коли його опублікували , почалась буря. Експертиза довела, лист справжній.
***
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b7%d0%b0%d0%bf%d0%be%d0%b2%d1%96%d1%82-%d0%bf%d0%b5%d1%82%d1%80%d0%b0-%d1%96-%d0%b3%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b4%d0%be%d0%bc%d0%be%d1%80/
“Заповіт Петра І. Голодомор”
Автор: Микола Воротиленко
Книга розкриває призабуту і приховану українську історичну правду. Ту правду, що пролягла чорною трагічною стрічкою через долю українського народу, який боровся за справедливість та волю в нерівних умовах минулого тисячоліття. Присвячується сьогоднішньому і майбутньому поколінням, багато в чому викриваючи міфи московії.
