(Білий вірш)
Прилітав до мене Перелесник
І купав у місячнім промінні.
Темно було так, що його очі
Я ніколи, певно, не згадаю.
Тепло було так, що його руки
Я ніколи, певно, не забуду.
Ми тремтіли з ніжності й спокуси,
І тремтіли в зимнім небі зорі.
Часто билось виснажене серце,
Змовкли всі годинники у домі.
Тихо було так, що тільки шепіт
Розтинав між нами порожнечу.
Серед ночі зник мій чорний янгол,
І хоч я не присягла на вірність,
Та щоночі слухатиму тишу
І чекатиму, що залопочуть крила
Й прилетить до мене Перелесник.
2009р.
Автор Дарія Швець
Оберіг на щасливу долю.
Даждьбоже благословіння. Родовий Оберіг.
Українці є онуки Даждьбожі.
Вперше наш народ так названий в епосі, героїчній поемі 12 століття
Слово о полку Ігоревім
У поемі
Василя Пачовського (1878-1942)
«Князь Ляборець
«Князь Ляборець. Міт Срібної Землі» (1923) князь Ляборець з Ужгороду отримав від Дажбога чарівний перстень, який наділяє його багатством і таємними знаннями. Відрікшись від язичницької віри, князь втрачає благодать Дажбога і марніє разом з князівством
До образу Дажбога звертався Володимир Коломієць у збірці поезій «Правнуки Дажбожі» (1992). У вступній баладі Дажбог роздає різним народам дари, з-поміж них скромній дівчині-Україні — пісню, якою вона має уславити себе на весь світ. «Онуків Дажбожих» він наводив як символ української нації.
Кличу силу Бога Всевишнього
Богів Рідних собі в допомогу, на поміч добру!
Прийдіть, Предки Святі, душі захистіть від нечисті всякої.
Як Сонце встає – ніч відступає, так зле, недобре,
Нас не бачить і не чує, стороною минає!
Хвалимо Сварога, діда Божого,
який тому Роду Божому є началом
і всякому роду криниця вічна,
яка витікає од джерела свого
і ніколи не замерзає.
А тієї води живлячої п’ючи, живемо,
допоки не прийдемо до нього, як свої,
прибудемо до лук його райських.
Се мовив отцю Ору Сварог наш:
“Як мої творіння створив вас од перст своїх
і хай буде сказано, що ви – сини Творця.
І будьте як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш.
Того мусите слухатись, і той вам скаже,
що маєте діяти, і як мовить так і творіть.”
Себо Дажбо створив нам яйце,
що є світ-зоря яка нам сяє.
І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
аби тая удержана була.
Права бо є таємно уложена Дажбогом,
а по ній, як пряжа, тече Ява,
і та створила життя наше.
Могутня сила Твоя, Боже наш!
Дажбоже наш, силами могутніми і таємними
Ти утвердив життя народу нашого на землі багатій.
На ній ріки солодководі, на ній сонце лагідне,
на ній поля квітучі, на ній гаї співучі.
І щедро обдарував Ти внуків своїх
і волею, і любов’ю, і вродою, і силою,
щоб були вони самими собою,
творили життя своє, ідучи шляхом праведним.
І щоб жили вони вічно у вічності Твоїй, Дажбоже наш!
Слава Даждьбогу!
Слава всім рідним, українським Богам!
