Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікова слава. Бо чоловік не походить від жінки, а жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але
жінка ради чоловіка.
Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею (1Кор.,
11: 7—10).
Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господові, — бо чоловік — голова дружини, як і Христос — голова Церкви (Еф., 5: 22—23).
Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як
самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Еф., 5: 33).
Жінки, — у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, —
нехай прикрашають себе не коштовними шатами, але добрими
вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність
(1Тим., 2: 9—10).
Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають
своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві! (1Кор.,
14: 35).
Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!
Адам бо був створений перше, а Єва потім. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ (1Тим., 2: 11—14).
В одній із проповідей Павло, як звичайний юдей-махляр, одночасно ухитряється радити усім християнам, зокрема жінкам і
незайманим дівчатам, “одружуватися” і “залишатися незаміжніми”.
Але тільки людина, наділена хистом правника, може помітити, що головна ідея проповіді головного ідеолога християнства
Павла-Савла — повне відречення від подружнього, сімейного життя:

КРАЩЕ ХРИСТИЯНАМ НЕ ОДРУЖУВАТИСЯ!

(З усіх новозаповітних послань апостола Павла)
1 …Добре було б чоловікові не дотикатися жінки.
8 Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.(неодруженими)
7 Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я (неодруженими)…
10 Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!
11 А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня

5 А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться…
25 Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як
той, хто одержав від Господа милість бути вірним.
27 Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розв’язання. Розв’язався від дружини? Не шукай дружини.
28 А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, — вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.
32 Я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господові,
33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй
дружині,
34 і він поділений. Незаміжня жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою і тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
37 А хто в серці своїм стоїть міцно,.. і це постановив він у серці своєму — берегти свою дівчину, той робить добре.
38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а
хто не віддає — робить краще(!!!) (1Кор., 7: 1—38).
Вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. Але вдів молодих не приймай,
бо вони хочуть, наперекір Христові(!!!), заміж виходити, через що мають осуд (1Тим., 5: 5, 11—12).
Звеселися, неплідна, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в
породіллі не мучилась! (Гал., 4: 27)

Все, що проповідував Павло, власне не суперечило науці Ісуса Христоса. Скоріше Павло пом’якшував ті заповіді, які у свій
час Ісус проповідував юдеям. Науку абсолютного аскетизму — науку повного відречення від спілкування з представниками жіночої
статі — Ісус проповідував не лише дванадцятьом учням-юдеям, а
й усім, хто його слухав, зокрема — чоловікам:
“А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив — із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє
спокушає тебе, — його вибери, і кинь від себе” (Матвія, 5: 28—29).
Ісус забороняє людям одружуватися вдруге:
“Хто дружину відпустить свою (розлучиться), та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка,
і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона” (Марка, 10: 11—12).
Також Ісус забороняє чоловікам одружуватися з розлученими
жінками: “Хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб”
(Матвія, 19: 9)

Часто Ісус прикривається словами: “Що Бог спарував, — людина нехай не розлучає!” (Марка, 10: 9). Але нехай не тішаться ті
християни, які є прихильниками лише одного одруження “до самої смерті”, або парного шлюбу, бо Ісус, як про нормальне,
говорив про одруження одного чоловіка з багатьма жінками. Про
яке одноженство може йти мова, коли сам Христос в притчі “Про
мудрих і нерозумних дів” розповідав про десятьох невісток для
одного молодого: “Тоді Царство небесне буде подібне до десяти
дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого”
(Матвія, 25: 1). В цій притчі він розказав про те, що п’ятеро
“мудрих” невісток, крім каганців, взяли ще й оливи для каганців.
Куди вони пішли за цим молодим? Чому вони за ним пішли і де
вони його так довго чекали?… Бо “коли забарився молодий, то всі
задрімали й поснули” (Матвія, 25: 5). На ці питання не зможуть
відповісти навіть знавці юдознавства. Але з подальшого змісту
дізнаємося, що п’ятьом невісткам не вистачило “палива”, “і як
вони пішли купувати (оливу), то прибув молодий; і готові пішли
справили весілля з ним…” (Матвія, 25: 10).
Можна довго сперечатися про “потаємний” зміст цієї прозорої і
примітивної притчі. Можна також довго виясняти, що Ісус приховав
під “каганцями” та під “оливою”-пальним, але ніхто не заперечить,
що в цій притчі все-таки йдеться про одруження одного чоловіка з
п’ятьма жінками. Розповідаючи про таке одруження, Ісус цим самим
визнав нормальним східний весільний обряд з багатьма жінками.
Коли один з книжників запитав Ісуса, кому за дружину на тому світі буде жінка, у якої в земному житті було сім чоловіків,“Ісус
же промовив: “Женяться і заміж виходять сини цього віку. А ті, що
будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж виходити” (Луки, 20: 34—35)

“Учні говорять Ісусу: “Коли справа така чоловіка із дружиною,
то не добре одружуватись”. А Ісус їм відказав: “Це слово (заповідь)
вміщають не всі, але ті, кому дано (спастися). Бо бувають скопці, що
з утроби ще материнської народилися так (не можуть народжувати);
є й скопці, що їх люди оскопили (кастрували), і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного(!!!). Хто може вмістити, — нехай вмістить” (Матвія, 19: 10—12).
Отже, там, де питання одруження чи заміжжя, а тим більше
статевого життя жінок з чоловіками не ставиться взагалі, там і
зникає питання продовження роду. Зрозуміло, що народ, який
щиро і чесно сповідуватиме це Ісусове “християнство”, дуже
швидко припинить своє існування

І щоб нарешті остаточно розвіяти сподівання християнок на
“божу милість” під час “страшного суду” і довести жінкам, які
ще й досі сповідують таке жононенависницьке християнство, що
їм для спасіння не залишено навіть найменшого шансу, розглянемо останні сторінки християнської біблії; Об’явлення Івана
Богослова.
Кожному грамотному християнину відомо, що під час “страшного суду” спасуться лише 144 тисячі євреїв чоловічої статі. Описуючи початок “страшного суду”, Богослов розповідає про п’ятьох анголів: чотири утримують чотири вітри, а п’ятий ангол, який
“мав печатку Бога Живого”, звертається до них:
“Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!” І почув я (Іван)
число попечатаних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх
племен ізраїлевих синів” (Об., 7: 1—4).
Головною умовою спасіння 144 тисячі чоловіків є повна відмова від спілкування з жінками. “І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих 144 тисяч, викуплених від землі. Це ті, хто не осквернився з
жінками(!!!), бо чисті вони” (в євангелії рос. мовою — “ибо девственники они”) (Об., 14: 3—4)

Отже, бачимо, що в число 144 тисячі не ввійшло жодної жінки. До того ж, жінки віднесені до осіб, з якими можна осквернитися. Як можна спокійно сприймати таку релігію, що так жорстоко ненавидить жінку? Адже саме жінці мусимо завдячувати за продовження людського життя на Землі! І таке негативне ставлення
до жінки спостерігаємо протягом всього Нового Заповіту.
Апостол Павло категорично обмежує права жінок-християнок,
забороняючи їм говорити в церкві і навіть повчати чоловіка. І пояснює це тим, що жінка — це слуга Сатани, яка походить від грішної Єви, що подала Адамові в Раю плід із забороненого дерева.
Звинувачення жінки в “сатанізмі” призвело до того, що жінка-християнка почала всіляко “лізти зі шкіри”, щоб довести, що
вона вже виправилася і перегнала чоловіків за рівнем духовності.
Тому бачимо церкви, переповнені жінками. Але доки буде існувати біблійне християнство, доти жінка буде відчувати на собі надуману “провину” Єви. Байдуже, що, по суті, ніякої провини не було, але біблійне християнство завжди буде до жінок невблаганне.
Чимало проповідників говорять, що Ісус своєю смертю “списав”
усі попередні людські гріхи. Але з послань Павла довідуємося, що
жінкам “гріх Єви” не був прощений навіть після смерті Ісуса, бо
Павло продовжує звинувачувати жінку в цьому гріхові.

Жінка проклята в християнстві не лише через гріх Єви, а й за
те, що здатна спокусити чоловіка своїм тілом без допомоги забороненого плоду. Статеве життя і статеве виховання були віднесені
християнськими ідеологами до антибожої діяльності і до гріха тому, що під час перебування Адама і Єви в Еденському саді вони
жодного разу там не жили статевим життям. Боротьба християнської церкви з цим “гріхом” призвела до того, що постала величезна кількість жіночих і чоловічих монастирів, де чимало гарних
представників українського народу перетворено в “живих трупів”.
Адже черниця ніколи не зможе виконати головного Божого призначення жінки на Землі — не народить дитя і не пригорне його
до материнських грудей.
У народі існує казка про Страховисько, якому люди кожного
року віддавали найкрасивішу дівчину поселення. Люди з часом
так звикли до цього, що й перестали боротися з тим Страховиськом за своїх красунь. Важко сказати, чи було в минулому таке. Та
нині роль цього “страховиська” виконуть християнські монастирі,
які забирають з народу вже і дівчат, і парубків…
Дивно, як можуть в одній іконі “богоматері” уживатися дві
протилежні релігійні ідеології: і материнство, і “непорочність” одночасно?
Але коли з’ясовуєш, що монастирське життя є найкращим
способом сповідувати християнство, то розумієш, що ікона юдейки Марії — це портрет єдиної і останньої жінки, яка через християнство потрапила на “небо” лише за те, що була матір’ю…
Чимало дослідників місцевого християнства вважають, що повага до Марії, матері Ісуса Христоса, постала лише тому, що в попередній релігії українському народові традиційно притаманне
шанобливе, поважне ставлення до жіночого начала. І Земля як жіноче начало, і Сонце як Сонячна панна, і Вода як Богиня Дана, і
Доля, і Мокоша як покровительки жіноцтва виробили в народі
особливе ставлення до Богині-Жінки.

І коли нашому народу силою насаджено християнство, то місце язичницьких Богинь заступили “мати божа” і низка різних християнських мучениць і угодниць: св. Параскева П’ятниця, св. Варвара, св. Катерина та інші. І так було в усіх народах, які мали потребу узгодити своє позитивне ставлення до жінки з християнським негативним.
Коли серед різних народів почало поширюватися християнство — тоталітарна релігія чоловіків-юдеїв, то на догоду жінкам на
“небо” були зараховані й “святі жінки”, функції яких в “царстві

небесному” чітко не означені. Тому нині так часто в церквах можна почути, як жінки-християнки моляться до “матері божої” Марії частіше, ніж до самого Ісуса Христоса і до Єгови. І чомусь забувають, що вона — не “богиня”.
Нині в Англії вже шириться фемінізований рух християнок,
які запевняють, що поширене твердження: Бог-Отець — чоловічої
статі сприймають як результат чоловічого шовінізму. А Бог (тобто
Богиня-Мати) — насправді жіночої статі. Ті, які намагаються примирити ці протилежні світоглядні твердження, радять перевидати
християнську біблію, в якій пропонують “бога” Старого Заповіту
означати середнім родом, щоб не ображати ні жінок, ні чоловіків.
Необхідно нагадати, що феміністичний рух жінок в багатьох
християнських країнах постав як протест жінок-християнок проти антижіночої біблійної політики, яку проводили чоловіки-християни, посилаючись на заповіді Нового Заповіту:
“Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх
чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві!” (1Кор., 14: 35).
“Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!”
(1Тим., 2: 11—12).

Християни-чоловіки, знайомі з цими заповідями, вважали, що
жінка не має душі, і позбавили жінок-християнок навіть права голосу під час виборів. Право вибирати і бути обраними в державні
органи своїх держав належало тільки чоловікам… До речі, на одному з християнських соборів було поставлене питання, чи є жінка людиною і чи має душу? Рішення собор прийняв позитивне, шляхом голосування епископів, але з перевагою ЛИШЕ В ОДИН ГОЛОС з усіх епископів присутніх на зібранні!
Вершиною феміністичного руху у релігійному житті християн
можна без застережень вважати ідеологію християнської течії “Біле Братство”, в якій наперекір усталеній двотисячолітній традиції
“богом” оголошено жінку — Марію-Деві-Христос (Марину Цвігун), колишню комсомолку.
“Бог — це Сутність двостатева. В чоловічій подобі Він вже
приходив до людей, — доводив сучасний “апостол Яков” із Білого
Братства, — не може він два рази приходити лише в чоловічій подобі, а мусив прийти ще в жіночій подобі, бо і жінка створена за
образом чоловіка, а чоловік — за образом Бога. А вже тоді, після
другого пришестя Бога-Жінки, буде “страшний суд”…
Цікаво те, що саме образ “божої матері” став визначальним у
формуванні постаті “необогині” Марії-Деві-Христос. І молодь, вихована на християнських догмах, без застережень визнала її “богом”.
Питання, якої статі єдиний і всемогутній, не має однозначної
відповіді. Це питання поставало протягом усієї писаної і переказаної історії людства. Дехто з дослідників вважає, що первиннішими релігіями були релігії, в яких Верховним Володарем всіх Богів є Богиня-Мати. Цю добу прийнято називати “епохою матріархату”. Але з часом Головним Богом почали вважати Бога-Отця і жіночі божественні постаті відійшли на другий план. В історичній науці цю добу назвали “епохою патріархату”. Чимало істориків вважають, що ця доба продовжується ще й нині. У цей період утворюється переважна більшість релігій, де Бог чоловічої статі займає найвище місце. Але жінки навіть в жононенависницьких релігіях продовжують поклонятися Богиням — покровителькам жінок. Нині українці повертають свої давні релігійні знання, звичаї і свята, свою філософію і Віру давніх своїх Предків у Богів і Богинь, а з ними — і повагу й шану до Жінки-Богині, Жінки-Матері, Жінки-Прародительки. Бо й досі в українському народі пам’ятають, що від Єднання Матері-Землі і Батька-Неба постало в світі Життя.

Автор Світояр.

Далі буде

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d1%85%d1%82%d0%be-%d1%94-%d1%85%d1%82%d0%be-%d0%b2-%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%b8%d1%87%d0%bd%d1%96%d0%b9-%d1%96-%d0%b1%d1%96%d0%b1%d0%bb%d1%96%d0%b9%d0%bd%d1%96%d0%b9-%d1%96%d1%81%d1%82%d0%be%d1%80/

«Хто є хто в античній і біблійній історіях»

Книжка «Хто є хто в античній і біблійній історіях» – це відповідь на проект Тімоті Сандерса і Віктора Пінчука

Книжка «Хто є хто в античній і біблійній історіях» – це відповідь на проект двох євреїв – американського історика Тімоті Сандерса і українського бізнесмена Віктора Пінчука «Українська історія: глобальна ініціатива». 16 вересня 2024 року сайт «Бабель» писав про нього:
«Одинадцятого вересня в Києві пройшла презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Вперше в листопаді 2023 року в Лондоні про нього розповіли історики Тімоті Снайдер, Сергій Плохій, Ярослав Грицак і засновник – бізнесмен Віктор Пінчук. Рік по тому в Дипломатичній академії на Михайлівській площі, за кілька кроків від памʼятника княгині Ользі, організатори проєкту представили дослідників, які візьмуть у ньому участь. Це близько 90 науковців з усього світу – історики, археологи, антропологи, психологи. Більша частина з них – українці. Протягом трьох років вони працюватимуть над 70 темами з історії України – від прадавніх часів до сьогодення. Загальну концепцію проєкту написав голова його академічної ради Тімоті Снайдер».
Що це за концепція, говорив в одному зі своїх інтерв’ю на початку того ж року сам Тімоті. У ній, по суті, українці (руси) не розглядаються як корінне населення. І Київ не українське місто:
“Тими часами вікінги, а точніше, кажучи по-сучасному, їхня рабовласницька компанія, відома як «Русь», поступово спускалися вниз по Дніпру, щоб обміняти своїх рабів-слов’ян на срібло. Зрештою, ці прибульці зробили з Києва, тодішньої хозарської фортеці, свій головний торговий пост і порт, а згодом і свою столицю”;
“У давньому Києві проживали євреї, які знали іврит і слов’янську. Жило в місті також багато носіїв інших мов, що походили з кількох різних мовних сімей”;
“Території середньовічної держави вікінгів – Київської Русі – мають належати Швеції, Данії або Норвегії, чи, можливо, Фінляндії. Тобто, створення Київської Русі було лише одним із кількох разючих прикладів державного будівництва вікінгів близько 1000 року”.
Тобто, в новій історії, яку нам хочуть написати євреї, залишиться так, як написали її і московські німці на чолі з німкенею царицею Катериною, де нам, українцям, дозволять появитися лише в 12 ст., а руси це нібито скандинави…
Натомість книжка «Хто є хто в античній і біблійній історіях» на численних джерелах і артефактах доводить, що, як писав Борис Олійник, «Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь». І саме наші праотці були засновниками багатьох родів, міст, держав в т. ч. палестинських – нині єврейських. Що, до речі, випливає також із тверджень видатних англійських істориків С. Піґґота і Ґ. Кларка про те, що Середній Схід Месопотамія і Близький Схід колонізовані людьми з України…
Серед доказів автора багато рідкісних ілюстрацій та карт.