Дайбожичі, Сварогови онуки,
що волю й славу мали за мету,,
але терпіли сотні літ принуку
рабами зватися й молитися хресту…
Молились ми богам – чужим, жорстоким,
як милосердним, добрим і благим –
чужою мовою чужих пороків
позбути нас просили тих богів.
Раби чужинців – смерди та ізгої,
переродились ми на вахлаків,
були для всіх підстилками та гноєм,
харчами паразитів, хижаків….
А нам ніхто не йшов на допомогу,
хоч скільки б мали горя і тривог,
бо ми таки забули свого Бога
(а в кожного народу є свій бог!).
І ось, упав на знівечене руно
колись нам Богом даної землі
той зоряний полин стріли Перуна,
що був пересторогою в імлі
Дайбожичам, Свароговим онукам,
аби ми зрозуміли, хто ми є,
не йшли в раби, до чужаків на муки,
а в ріднім краї дбали про своє.
Ми знов – нарід. І будемо довіку,
допоки світ, що сотворив Сварог:
на неба тлі Дажбог золотоликий
явився нам як Предковічний Бог.
Автор: Гриць Гайовий
———-
Уперше надруковано в часописі “Старожитності”, ч.5 за 1992 р
Книга, яку можна замовити тут:
УКРАЇНСЬКІ МАГІЧНІ ЗАМОВЛЯННЯ
https://sribnovit.com/product/ukrayins%CA%B9ki-mahichni-zamovlyannya/
