Неподалік мого місця проживання розташований православний чоловічий монастир. На всі релігійні свята туди постійно тягнуться вервечки вірян, так би мовити «доторкнутися». Поневолі доводиться стикатися з тими прочанами – отак от і дивуєшся. Які ж бо ті, дійсно віруючі, обмежені і зашорені своєю релігією! Виглядають такими обездоленими і приреченими, вдягнуті бідненько, охайненько замотані платками, а в очах приреченість і покірність, все одно, що зомбі – отак прийде таке порівняння і аж пересмикує.
Замислюєшся далі й знову дивуєшся: невже ті стражденні люди і є ідеалом тієї поширеної в нас релігії? Невже ми їй в ідеалі потрібні саме такими? Невже такими нас хоче бачити Господь?
А далі переконуєшся, що таки ні! Не хоче нас бачити такими Творець! Інакше навіщо б йому було вкладати при створенні Землі і всього сущого на ній стільки своїх зусиль – явно, що не задля розваги чи знущання. Навпаки, спостерігаючи досконалість замислу всього сущого, розумієш істину мету намірів творення. А те, що виходить з під «рук» духовенства вигляд має зовсім інший. І саме вигляд тих сотворених, або, краще, «спотворених» попами змушує сумніватися в правдивості тієї релігії.
А далі в пошуках відповідей на свої питання йдеш далі. Чому до хрещення Київської Русі Русь гриміла? А тепер? Чому володіння Римської надімперії закінчувалися територією нинішньої Румунії? Чому тоді могутня Візантія платила Київській Русі данину, а на воротах Константинополя висів щит Київського князя? А тепер? Де тепер є наступниця Київської Русі Україна? Вартувало лише Володимиру духовно зрадити Батьківщину, зрадити Віру батьків і через півтора століття вже не ми, а нас почали ставити на коліна і знищувати фізично. І це триває по нинішній час.
Деякі моменти християнства іноді дивують, а іноді й просто шокують. Наприклад. Кожна релігія має свій символ. В ісламі це півмісяць, тобто світило темряви і їхній образ життя в деякій мірі добре відповідає їхньому символу відповідно. Так. Саме так! Бо все матеріальне розпочинається саме з духовного!
У нас же, в християнстві, символ взагалі хрест! Звісно, виправдовуючись, його можна трактувати по-різному. Але як не крути – на хресті був вбитий Ісус, на кладовищі над покійниками ставлять також хрест і навіть говорять іноді по-закінченню справи: «ставимо на цьому ділі хрест». Тобто як не мудруй, а символ «хрест» все одно міцно пов’язаний зі смертю. Тобто умовно позначає смерть, або кінець! Тепер дивіться, що ми робимо в церквах, або й деінде, з приводу і без. Ми хрестимось, наносимо на себе хресне знамення, тобто накладаємо на себе ще при життю, в доброму здоров’ї і ясному розумі, символ смерті. Тобто заживо програмуємо себе на смерть і на все, що з нею пов’язане – різні недуги та інші негаразди. Чого ж бо потім дивуватися?
Та хоча чому, власне, дивуватися? Коли жиди нам і добрій половині людства з Єгипту принесли християнство, а самі вірують в Юдейство! Самі вірять в первинного Бога Єгову, а нам дали вже його похідну, його сина Ісуса і сина людини Марії, вже навіть від початку, виказуючи нерівність понять, і вказуючи нам на нашу меншовартість. То чи відразу в цьому не відчувається якийсь нелад?
А коли заглянеш у ці дві релігії глибше, то й взагалі виникає думка: a чи це справа не одних рук? Тільки з різною, правда, метою? У них – «все твоє», у нас – «все віддай»! У нас – «ти раб», а у них – «ти володар»! Висновки напрошуються прямі і найневтішніші. Виходить: ми для них раби, а вони для нас володарі? Що сьогодні в світі й проглядається особливо явно і різко.
Ви подивіться і зрозумійте. Нас протягом тисячоліть не рятують, а, навпаки, затуркують і зомбують ті релігійники, «охороняючи» нас від самих нас. Ми сьогодні знаємо все про все, але нічого не знаємо про самих себе, про свою духовність! Ми – паства! Навіть слово відповідне – паства, від розуміння пасти! Але зараз не про це, зараз про те, як вони, релігійники, цілком природні, даровані людям здібності, приховують від нас, і навіть не дозволяють забобонами нам над цим замислитись! Лише іноді видають нам їх за свої чудеса зцілення тощо! І від цього лукавства вдалося врятуватися дуже небагатьом народам. Показовими є Японія, Китай. Їхні світові винаходи і світовий статус є найкрасномовнішим доказом їхньої більш чесної і правдивої релігії. Бо в них вона своя! А ми, нажаль, свою зберегти не змогли, нас обманули, а ми й повелися. А могли б же бути не гіршими!
І останній, найнебезпечніший, найзлочинніший, прояв принесеної релігії. Це в Старому Заповіті створення Землі. «Перший день, другий, третій…, побачив, що гарно і віддав людям. Володійте…». Це просто злочин! І його результати сьогодні ми бачимо всюди! Доволоділи… Не розуміючи самої суті, ліземо в найтонші матерії. Наражаючи себе експериментами, від нерозуміння, на постійну небезпеку. В цьому плані наші Предки були не те що на голову, а вищі на цілий зріст! Тільки в гармонії з Природою можна чогось досягти. Тільки вивчаючи її закони, ми зможемо зрозуміти себе, відкрити багато тих істин, які нині для нас під сімома замками. Та й взагалі лише так людство зможе вижити.
Тому нам, українцям, досить бути біомасою і тупо йти на заклання. Досить займатись мавпуванням чужих практик, бо вони не наші і не для нас. А подекуди й взагалі, не відкриваючи нам істинної суті, передають нам хибні розуміння зі збереженням при цьому чужаками власних, корисливих інтересів.
Лише самого себе не можливо обманути. Тому нам Українцям, щоб звати себе людьми, потрібно мати все своє! Від релігії – до безмежності!
Юрій ПАРХОМЕНКО, Феодосія
Книга, яку можна замовити тут:
Переоцінка духовної вартости Новий шлях життя Лев СИЛЕНКО
У 1000-ліття хрещення України-Руси звернення
до архиєреїв стада Українців
Греко-православної і Греко-католицької Церков.
Україна-Русь, Мати наша. Я до Вас звертаюся, як брат до братів. Зі святою Новою Вістю, яка осяяна Господнім благословенням, звертаюся.
1. ІСТОРІЮ ПРО ХРЕЩЕННЯ України-Руси – започаткував київський монах Нестор-літописець. Він написав, що князь Володимир дав наказ:
“Велю завтра хрестити, а хто не прибуде на ріку – багатий чи убогий, робітник чи чернь людська буде моїм ворогом”. Киянам наказано від Греків Віру приймати, а ті, що відмовлятимуться, “будуть позбавлені майна і покарані смертю”.
Монах і письменник Іларіон – приятель князя Ярослава (сина Володимирового), автор твору “Слово “Про закон і благодать”. Він, будучи добре обізнаним з кривавим хрещенням, в 1037 році (22 роки після смерті князя Володимира) написав, що Кияни були “застрашені, і не любов’ю, но страхом повелівшому хрещахуся”, хрещення було “с властію спряжено”.
2. О, БОЖЕ МІЙ! ЯКИЙ САТАНИНЬСКИЙ НАКАЗ!? Коли не станеш на коліна перед чужоземним божеством, то заберуть у тебе корову, коня, вівцю. Заберуть хлів і хатину. І покарають тебе, жінку і дітей твоїх смертю.
На рідній Землі відрікайся рідного, святого. Відрікайся від Святині отців своїх. І “со страхом і трепетом” ставай на коліна. Поклоняйся чужоземним ідолам – іконам, привезеним з Греції, на яких зображені чужі боги – люди.
Вір чужому божеству і будь його рабом.
НІ!!
