*18 ЖОВТНЯ — ЗВОРОЖИНИ, ДІДОВА СУБОТА, ОСІННІ ДІДИ.
ДНІ ВШАНУВАННЯ ПРЕДКІВ.
Кожен з нас успадковує генетичні риси від предків свого роду. Сьогодні вчені кажуть що в кожному з нас зберігається генетична пам’ять тисяч років, те що язичники називають – Родова Пам’ять. Тому важливо якомога ретельніше вивчати свій рід, біографію предків та їх досвід, бо так чи інакше він втілюється у нас.
До родини у справжньому розумінні входять не тільки батько й мати, дідусі та бабусі, але й всі родичі й всі предки — «і мертві, і живі, і ненароджені», до яких звертався Т.Г. Шевченко. І це не просто поетична метафора геніального творця, а глибоке розуміння справжнього стану речей, яке вирізняє істинного рідновіра. Тому й вчить Рідна Віра шануванню предків наших. Це повинно бути основою нашого життя і нашого світогляду, бо ми є лише ланкою у довгому ланцюгу, що тягнеться з давніх давен, і в кожному з нас є частка всіх наших предків.
Наші предки – це наше коріння в буквальному та переносному значенні. Коріння, яке живить наші душі. Якщо позбавити дерево зв’язку із корінням, дерево перестає рости, розвиватись і гине. Те саме відбувається і з Родом Людським.
У третю суботу жовтня, цього року це 18 жовтня, проходить свято Осінні Діди. Від цього дня і до ВЕЛЕСОВОЇ НОЧІ, 31 жовтня – дні вшанування предків.
Відвідували могили предків та готували святковий стіл вдома.
Чоловіки наводили лад у дворі, жінки – у домівках. Все ретельно вичищали, відмивали, готували чисті рушники. Робили це все з такою метою: щоб показати душам предків, які завітають на святкову вечерю що в рідному домі все гаразд. Перед вечерею було заведено також митися усім членам родини та залишити чистої води у тодішній лазні для предків.
Святі Діди, кличемо вас!
Святі Діди, летіть до нас!
Діду, Діду, йди до обіду!
Ти поїси, і нам даси!
Після обіду кажуть:
Святі Діди,
Ви сюди прилетіли
Пили і їли,
Тепер же летіть до себе!
Слава!
Ввечері накривали стіл, треба було заповнити його смачними наїдками та питвом, все це також пропонувалось душам предків. Традиційно готували каші, млинці, яйця, та м’ясні страви. Страви мають бути гарячими “щоб була пара”. Душі вдихають пару від гарячих страв, бо то їхня їжа.
Оскільки це родинне свято – вимагалась присутність усієї родини за столом. Запалювали святковий вогонь , свічки, відчиняли вікна та двері, аби душі предків могли вільно увійти в дім. Господар урочисто запрошував душі предків до столу. Вечерю починали з каші, її брали три рази з загального посуду. Перш ніж куштувати кожну обрядову страву – клали по одній ложці у окрему тарілку та питва у окрему чарку. Ложки та вилки клали виїмкою догори, а ножі не застосовували взагалі. Так годували душі предків. За столом розповідали бувальщини з життя предків та прислухались до оточення: душі мали змогу так чи інакше подавати знаки своїй родині.
Після вечері господар проводжав словами предків, стіл зазвичай не прибирали, залишали на ніч для тих душ що можуть прийти вночі.
Традиції цього свята в різних регіонах України можуть трохи відрізнятись.
Рідновіри Рівненщини
Релігійна організація
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%bc%d0%b5%d1%87-%d0%b0%d1%80%d0%b5%d1%8f-%d0%b0%d0%b2%d1%82%d0%be%d1%80-%d1%96%d0%b2%d0%b0%d0%bd-%d0%b1%d1%96%d0%bb%d0%b8%d0%ba-%d0%bf%d0%be%d0%b4%d0%b0%d1%80%d1%83%d0%bd%d0%ba%d0%be%d0%b2/
Меч Арея. Автор: Іван Білик. Подарункове видання.
Іван Іванович Білик — відомий український письменник, автор найсенсаційніших історичних романів радянських часів «Меч Арея» (1972) і «Похорон Богів» (1986). Історія цих романів складна і не менш цікава, ніж вони самі. Відразу після видання обидві книги стали бестселерами, їх читали, передаючи з рук у руки. Усіх зачарував далекий світ наших пращурів, невідомий і загадковий, у який до Івана Білика ніхто з письменників не зважувався заглянути. Автор зумів зацікавити читачів завдяки сміливим історичним гіпотезам, власній концепції походження українців. У романі «Меч Арея» Іван Білик стверджує, що літописні «гуни» — це слов’яни й безпосередні предки українців, а їхній легендарний цар Аттіла — київський князь Гатило. Стрімкий сюжет, захоплюючі пригоди героїв, цікаве героїчне і водночас драматичне життя київського володаря Богдана Гатила, який підкорив увесь континент, втримує цікавість і приваблює нових читачів. У романі історія нашого народу подовжується на півтисячоліття вглиб віків, хоча нас переконували, що нібито предки українців з’явились на світ тільки в X сторіччі. Книга, яка стала сенсацією 1972 року, — захоплююче читання, бо має в собі тисячолітню таємницю. Вона справжній подарунок для всіх, хто цікавиться історією. Після появи історичного роману «Меч Арея» у 1972 році, з його відверто проукраїнським натяком в тлі, ні книга, ні сам письменник не могли лишитись незауваженними тоталітарно-ідеологічно-злочинною системою того часу. Книжку було заборонено та вилучено з бібліотек, примірники які не встигли розпродати — знищено. Письменника позбавили роботи й права друкуватись, а в пресі піддали злісному цькуванню. Після того книжка потрапляла до людей шляхом «з рук у руки» та була кілька разів перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Англії та інших країнах.
