Сьогодні мене, як звикле, друзі-християни вітали зі святом Петра і Павла. Дякую. Про Павла нині не буду, а про Петра мушу.
Всі хрещені знають, що Петро, це той, хто тричі відрікався від Ісуса, кого Ісус назвав сатаною, але це не завадило тому, аби Ісус обрав саме його для побудови своєї церкви та зробив своїм намісником на землі. Все за Писанням: «Бог вибрав НЕМІЧНЕ і НЕМУДРЕ світу. І НЕЗНАЧНИХ вибрав, щоб значне знівечити!» (1Кор.,1: 27—28). Ну, не любить Боженько сильне значне і мудре. Воліє знівечити і крапка! Варто, дорогі віруючі, про це пам’ятати.
Є в моєму селі, що на Івано-Франківщині, дуже давній звичай у цей день, називається – ПЕТРАНЧИТИ. Давніше, як розповідала моя мама, до цього дійства доста завзято готувалися і старі, й діти. З часом, здебільшого, лише діти. Тепер же як кому заманеться, але цей звичай не забувається.
Заздалегідь готувалося все солодке – питво, солодка випічка, цукерки. Наприклад, засипали цукром черешні, ставили їх на тиждень в бутель на сонце, а потім проціджували і називався цей напій – Петрів сос. При цьому солодкому столі було заведено особливо тішитися і веселитися. Докупи сходилися родичі й сусіди, стіл накривали під розлогим деревом.
Цікаво, чи ще десь цей звичай зберігся в Україні? Бо навіть в сусідніх з моїм селах його вже нема. Очевидно, що колись силоміць вогнем і мечем загнані в християнство люди, дізнавшись про мученицьку смерть Петра, намісника Бога на Землі, якому Ісус вручив навіть ключі від Царства Небесного, таким чином святкували його загибель. Церква, звісно, викоренила цей звичай, але в моєму селі – не змогла. Приємно, що мої давні односельчани так довго не корилися, не хотіли бути рабами божими, а їхні нащадки і досі ПЕТРАНЧАТЬ, хоча й не задумуються, чому це роблять, бо аж чотири традиційні церкви тепер в селі та чимало сектантів і боже рабство усіх гамузом давно поглинуло.
Але найголовніше запитання таки залишається: куди поділися ключі від раю, які носив при собі Петро, як перший папа? Він же, як і Ісус, мусив також передати їх якомусь із незначних і немудрих Христової церкви? Якщо хтось із незначних і немудрих папів проциндрив десь ключі, бо нині ніхто з папів ними на поясі не дзеленькає, то як раби Божі з лона Авраамового перелізуть до Раю? Га?
Ґєвулт!
Автор: Марія Дзюба.
Ліна Костенко – Перш, ніж півень запіє…
Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
…Коли вели Ісуса до мучителя,
була сльота. Петро апостол змерз.
А тут раби і слуги архирейські
Такий вогонь великий розвели!
Петро подумав: — Я лише погріюсь,
Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.
Він підійшов до ницих і бундючних,
І руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказав апостол: — Ні.
Він так сказав, і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів. Петро дивився вниз.
Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп’яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.
Він руки грів і зневажав Пілата.
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати.
І він сидів, як раб серед рабів.
Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! —
І втрете він тоді відрікся: — Ні.
Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз…
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.
Література, яку можна замовити тут.
БІБЛІЙНИЙ ГЕНОЦИД АБО “НЕ ВБИВАЙ” ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ. ПРОПОВІДНИК СВІТОЯР
СУПЕРКНИГА. СЦЕНАРІЙ КАТАСТРОФ. РУСЛАН МОРОЗОВСЬКИЙ
ЖІНОЧЕ ТІЛО У ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ. ІРИНА ІГНАТЕНКО
СВІТОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
ПЕРВІСНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Л. Л. ЗАЛІЗНЯК
