Гриць Гайовий
ІЗ ЦИКЛУ „УКРАЇНСЬКІ ПСАЛЬМИ”
Відомо, що риба гниє з голови.
Як кажуть французи, таке селяві.
Скажіте, одначе, а хто нам велів
Собі обирати прогнилих голів?
Мабуть, у суспільній свідомості звих,
Оскільки мерці пожирають живих,
А ми свою душу здали й інтелект
На відкуп чужих нам релігій і сект.
І вічно шукаєм опік та егід
В рівнянні на Захід, якщо не на Схід:
Листочки гризуть колорадські жуки,
Коріння з’їдають свої ж хробаки,
А деревину поточив короїд.
Але шкідників цих чіпати не слід,
Бо буде порушення прав та свобод –
І Евросоюз нам влаштує бойкот…
От.
2
.
Ми думали, що допоможе нам Бог,
А нас, мов товар, виставляють на торг
Десь на перехреснім стихійнім товчку –
І то за ціну сміхотворно низьку,
Аби в такий спосіб розкрити нам суть:
Якщо ми продажні, то нас продають…
Тим часом в город наш, не знати відкіль,
Полізли плоскуха, пирій і кукіль,
Лопуцьки, осот, лобода і щириця,
Мокрець і мишій, кропива й повитиця –
І весь наш город бур’яном заряснів:
Чорнозем сприятливий для бур’янів!
Бо, кажуть, що спільні мотику й рискаль
Із нашої згоди присвоїв москаль,
А що залишилось – щури із контор
Погризли й здали на утиль за бугор
В надії, що жирні коти з-за бугра
З прихильністю сприймуть старання щура –
Бодай не пришиють нам апартеїд.
Але й бур’яни узаконити слід,
Надавши шляхом нескладних процедур
Їм статус почесних городніх культур.
Так радять експерти нам із-за бугра.
Ура!
3.
Аби не тріщала „законність” по швах,
Убивцю і жертву рівняють в правах,
Бо кожен, мовляв, тепер сам собі пан –
Усі мають право придбати наган,
Тож хай запанують порядки такі,
Щоб жертви знешкодили ґвалтівників:
Бабусі й онучки та мами з дітьми,
Купуйте нагани й стріляйте самі!..
Сміливо до себе пускайте заброд –
Нероб і пройдисвітів з різних широт, –
А ще забезпечте, на їхній аршин,
Гарантію прав сексуальних меншин…
Як тільки умов цих досягнемо ми,
Нас із-за бугра субсидують грішми,
В рахунок яких ще й дадуть вказівки,
Як нам зашивати на латках дірки…
Тут щось та не так – відчуваю нутром:
Затьмарення розуму? Рабський синдром?
Чи внутрішній страх перед тими, кого
Вважають великими світу сього?
Але ж і найбільший з людей, далебі,
Великим буває не сам по собі:
Трапляється, зовсім нікчемне й слабе
Стає у суспільстві великим цабе,
Пророка ж висміюють, як дивака, –
Велике не завжди помітне зблизька…
Коротше, чужі лицеміри й ханжи
Про нас не подбають, хоч як їм служи,
Натомість пред’являть нам стільки вимог,
Що здійснення їх зажене нас у льох.
Та, власне, навіщо нам Захід чи Схід?
Хіба ми самі не державний нарід?
Ми здатні прожити й без їхніх порад,
Самі розібравшись, де перед, де зад.
На те і держава, щоб лад навести,
Аби організм не заїли глисти,
Та взятись за звільнення наших ланів
Як від шкідників, так і від бур’янів.
Насамкінець раджу і вам, і собі:
Сусіда в сусідській квартирі люби.
У нашому ж домі хай він любить нас.
Та й наших богів шанувати вже час!
——————–
*Із кн. Гриць Гайовий. “Українські псальми. Сатирична хроніка політичних подій у національно-духовному висвітленні”
(Київ, “Гарт”, 1999 р.)