Купальський вінок є обов’язковим атрибутом купальських ігрищ. Виготовляється зі свіжої зелені та квітів до початку святкування біля багаття.

Обрядове використання купальського вінка пов’язано також з магічним осмисленням його форми, зближуючої вінок з іншими круглими і мають отвори предметами (кільцем, обручем, калачем і т. ін.). На цих ознаках вінка засновані звичаї доїти або проціджувати молоко крізь нього, пролазити і протягати що-небудь через вінок, дивитися, переливати, пити, вмиватися крізь нього

Додаткову семантику повідомляють вінка особливі властивості рослин, які послужили для них матеріалом (напр., барвінку, базиліка, троянди, герані, ожини, папороті, дубових і березових гілок і т. ін.).

Виготовлення вінка являє собою особливий ритуал, який визначає склад виконавців (зазвичай дівчата, жінки), обрядовий час і місце плетіння (напр., тік), число, розмір і форму вінка, спосіб плетіння, додаткові прикраси (нитки, стрічки, часник і т. ін.).

ОБРЯДОВА СКЛАДОВА

На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків. На вінки брали різноманітне зілля — барвінок, м’яту, руту, материнку, любисток тощо. Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки нагідки, шафран. Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошок, полину були оберегами від наврочування, щоб злі духи не змогли нашкодити здоров’ю.

Відповідність трав для вінкоплетин:

М’ята вважається оберегом дитини та її здоров’я.
Любисток — символ здоров’я, злагоди, привертає любов дівчини чи жінки. “Купати в любистку — будуть дівчата любити” — так говорить прислів’я.
Материнка — символ материнської любові та здоров’я дітей.
Волошки (васильки) — символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки- польове зілля — стало символом охорони полів та нив.
Буркун-зілля — символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
Хміль — символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму.
Червоні маки — означають красу і молодість та їх скором й нучість. Вінок з червоних квітів — символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця.
Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: “їж, дурню, бо це з маком”. Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея — символ дівочих чарів, чистоти, цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, тому що вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки — крин, що має один корінь із словом “криниця”.
Рожа-троянда — квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання — Лелі. Вона є символом доброзичливості, достатку.
Червона рожа — дівоча краса та чистота. Недарма був час, коли християнство, переслідуючи та винищуючи прадавні знання та вірування, вело нещадну боротьбу з цією квіткою, та тими, хто її не тільки шанував, але й вирощував. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи їх у вінок. Ці прекрасні квіти використовують і у весняних обрядах.
Роман-зілля лісове — викликає кохання у хлопців, а ромен-зілля — у дівчат.
Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця. Нечуй-вітер — чари для відвертання зазіхання іншої дівчини.
Братки польові чи Іван та Марія — є символом збереження кохання по крові.
Дивосил — корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я.

Зібравши дванадцять різних квіточок (оберегів), дівчата сідають біля річки і плетуть вінки. Хлопці під час плетіння не мусять бути. Кожна дівчина плете по два вінки. При цьому співають:

Піду в садочок, нарву квіточок…
Гей, гей, гей, нарву квіточок.
Нарву квіточок, сплету віночок…
Гей, гей, гей, сплету віночок,
Сплету віночок, пущу в ставочок…
Гей, гей, гей, пущу в ставочок.
Хто вінок пійме, той мене візьме…
Гей, гей, гей, той мене візьме.

Або ж:

Ой зов’ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники.
Та рано, рано, на всі празники…
А коли віночки сплетені, то решту зілля кидають у воду, а чи розтрушують по галявині, коли це в лісі, й співають:
По саду ходжу, виноград саджу
Посадивши, та й поливаю.
Ой поливши, та й нащипаю,
Нащипавши, віночка зів’ю,
Хто віночок пійме.
Той мене візьме…

Вінкоплетени — виключно дівоча і жіноча справа. Маленьким дівчаткам вінки плели старші сестри та матері. Магічною силою наділяється вінок, сплетений вагітною жінкою — він дає плодючість полям і худобі. Вінок, сплетений дівчиною — чистоту посіву. Дівчата виплітали по два віночки — один щоб одягнути на голову, а другий — для ворожіння.

На заключному етапі обряду вінок найчастіше знищують: спалюють в багатті, кидають у воду, в колодязь, закидають на дерево, відносять на цвинтар і т. ін. Частина вінків зберігалася, їх використовували потім для лікування (заварюють для пиття, миття голови, купання), захисту полів від градобою, відносили в городи проти шкідників., або спалюють їх для обкурювання людей, тварин, приміщень. В деяких областях вінки не пускали на воду, а несли додому і кидали на город, щоб росли огірки і гарбузи, або вішали в сінях біля дверей, затикали в стріхи, закидали через голови на дахи як обереги.

Також вінки зроблені на Купала вішали на вікна, двері, ворота, господарчі будівлі, криниці. Вони повинні були захистити господарів та обійстя від усього лихого, від хвороб, від нещасть. Для таких цілей використовували тую, часник, полин, лопух, осику. Щоб молоко було смачне і корисне на посуд теж одягали купальські вінки. Ними прикрашали дерева, аби останні краще плодоносили. Купальські вінки навіть засушували та зберігали на горищі, щоб потім використати зілля з них в лікувальних цілях, зробити з нього настої.

У східних і західних слов’ян ворожили по вінкам: їх кидали в річку і по руху у воді намагалися дізнатися долю; залишали вінки на добу у дворі, примічаючи, чий вінок зів’яне (тому загрожує нещастя); підкладали на ніч під подушку, щоб побачити віщий сон; закидали вінки на дерева — зачепився з першого кидка — вінок обіцяв швидке заміжжя. У південній Польщі плели з польових квітів великий вінок і вішали його на верхівку спалюваного дерева: якщо вінок падав на землю не догорівшим, це вважалося поганим знаком. Не можна вінок викидати на смітник — це вважається наругою над святощами.

Ми маємо змогу поновити та відродити забуте, вдихнути життя у звичаї Пращурів, пізнати їх культуру, побут, світогляд, бажання, прагнення. У збереженні наших древніх святощів ховаються витоки любові до своєї історії, своєї країни, свого народу, самоповаги та самоусвідомлення нації.

Автор: Алєсь Яснооk

Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq

Українські прадавні Обереги, які можна замовити тут:

МОЛЬФА СРІБНА

Найпотужніший магічний оберіг!

Дає можливість почуватись людині повністю захищеною від несанкціонованого стороннього впливу. Будь–яка неправедна ворожа дія, направлена проти господаря Мольфи, повертається зловмиснику.

1. Що таке “Мольфа”?

Мольфа – це зачарований, себто одухотворений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова “мольфа” і походить слово “мольфар”. Однак, це не так. “Мольфа” – присвійне від “мольфар”, тобто річ мольфара. Нею може стати будь-яка заговорена віщуном річ, чи та, що використовується у побуті (стрічка, клапоть тканини), чи то виготовлена власноруч, наприклад – мосяжні персні, медальйони, згарди або знайдена мольфаром річ, іноді тваринного походження (зуб, перо птаха, кості тощо).

Ці мольфи виготовлені зі срібла.

2. Хто може робити Мольфу?

Робити їх мають право лише певні люди, які наділені даром Відання, в певний час і в особливому стані. Навіть точна копія Оберегу не має тієї сили і тієї дії, яку має Мольфа, яка дає Магічний захист.

3. Від чого захищає оберіг?

Оберіг захищає від стороннього злого впливу, який в народі називають навроченням, порчею, зглазом, прокляттям, від передчасної і неприродньої смерті, від зброї, від важкого психологічного стану, коли людина довго знаходиться в депресії, або агресії, а також просто необхідні для дітей.

ЗҐАРДА СРІБНА. ЗАХИСТ РОДУ.

Ще з дохристиянських часів Зґарда вважається цінним Оберегом. Її дарували діткам на іменини і дуже бережно до неї ставилися протягом життя.

Орнаменти цієї прикраси багаті символічним змістом, у якому закладені ідеї безперервності буття, продовження роду, оберігання сімейного вогнища

Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.

Матеріал виробу – срібло.

ЗҐАРДА СРІБНА. ЗАХИСТ РОДУ.

Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.

Матеріал виробу – срібло.

ЗҐАРДА СРІБНА. СИЛА РІДНИХ БОГІВ

Вона захищає власника від будь якого недоброзичливого впливу та притягує удачу в усіх починаннях.

Матеріал виробу – срібло

Література, яку можна замовити тут:

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

МЕЧ АРЕЯ. ІВАН БІЛИК

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II

РОДЕ НАШ КРАСНИЙ. ВІДУН РУВИТ

Наші преки,які створили найпотужнішу і найцивілізованішу на Землі супердержаву Оратту ще 7-10 тисяч років тому, не відали царів,князів та інших володарів.Це була духовна держава волхвів,які управляли всім державним життям не силою зброї чи нагая,а на основі глибоких знань, починаючи з явищ природи і закінчуючи найтоншими нюансами внутрішнього світу людини. Автор цієї книги, відун Рувит, передає читачеві таємні знання, отримані ним з роду в рід

ОКО РОДУ. ВІДУН РУВИТ

Спочатку було Слово. І слово було від Бога. І звернуто воно було до Дітей Божих які утворили спільноту з іменем Слов’яни. І спільнота ця — Рід Всевишній. І він проявом Єдиного Багатоправного Бога, і поселив Бог Рід дітей своїх на річці Божій, розселив між Дунаєм і Дністром, Дніпром і Доном, утворивши першу на Землі могутню цивілізацію, засновану на засадах Добра, Правди, Справедливості. І понесли Предки наші світло Мудрих Знань в усі краї — Європу і Азію, Африку і Америку, започаткувавши там нові цивілізації. І сягнула суперцивілізація, Родом нашим заснована, зоряних висот. І позаздрили славі і величі Роду слов’янського ниці варвари і духовні агресори, хитрістю та підкупом, олжею та підступом намагалися знищити відичні Знання і замулети джерела нашої світлої духовності, накинути на волелюбний народ зашморг рабської покори, зіштовхнути його в прірву темряви і мороку. І в певній мірі це їм вдалося, але повної перемоги вони не здобули і ніколи не здобудуть, бо живуть Мудрі Знання у глибинах пам’яті народної, у його традиціях і звичаях, казках і приказках, легендах і піснях, а ще — у вищому слові і нездоланному вмінні народних зцілителів і духовних провідників — Відунів і Волхвів. І житимуть ці Знання, допоки житиме наш народ, а народ житиме, поки в серцях і душах людей житиме непохитна віра в Рідних Богів.

МІСТИФІКАЦІЯ ТИСЯЧОЛІТЬ. ВІДУН РУВИТ

Книга „Містифікація тисячоліть” розкриває витокову глибинну неспротворену Правду про основи Світотворення, розповідає справжню Історію нашого Українського Роду від початку Світу і до наших днів, маючи за джерело багатий життєвий досвід і Знання, отримані відуном Рувитом по спадковій лінії від своєї знахарської родини. Книга наповнена глибокими міркуваннями про сенс життя людини і долю України-Неньки, про протистояння Добра і Зла, Світлих Богів і Темних Сил, ареною боротьби яких стала людська Свідомість. Відун Рувит побачив Шлях Визволення, він побачив Світло, і всіма своїми силами доносить це явлене йому одкровення до нас, рідних йому Українців, пробуджуючи нашу приспану свідомість і нагадуючи Істину, що ми, українці, не раби, а діти Рідних Богів, і тому самі маємо бути творцями свого життя, господарями на Рідній Землі, як то і було заповідано нам од Сотворення Світу Богами Рідними.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ВОЛХОВНИК

“Велесова книга” — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців, єдина дерев’яна книжка, що не згоріла у вогнях інквізицій і дійшла до нашого часу.

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

Давнє вчення про Бога-Слово свідчить, що словесна магія містить потужний енергетичний запас Сили, яка зберігає народи і нації. Саме Слово творить Космос із Хаосу, а отже – постійно сотворює Світ. Це четверте видання Правослова доповнене переважно найдавнішою духовною поезією в перекладах українських мислителів з атлантичної та ведійської спадщини. Книга розкриває природне віровчення, яке існувало, починаючи від X тисячоліття до н. е. – і буде корисною для сучасної релігійно-обрядової практики в громадах рідновірів та духовної освіти. Тут з багатьох рідкісних джерел зібрані стародавні віровчення та автентичні молитви до Богів Природи та Всесвіту, які допоможуть українцям відновити втрачений зв’язок зі своїм рідним Небом.

В оформленні обкладинки використано роботи видатного українського художника рідновіра Крижанівського Віктора Володимировича (Сонцеслава)

МОЛИТВА ДО ДАЖБОГА

Відродження України неможливе без пізнання себе, історії та звичаїв свого народу, усвідомлення нерозривної єдності наших давніх Предків згідно з їх міфорелігійними традиціями.

Орієць! Саме так називаю тебе, бо живемо на святій Землі Оріани. Оріана — це першоназва старо-давньої України. Саме за орійським літочисленням ми маємо вже 7527 роки культурного життя. ОР — це Всеєдиний Дух Світла в праоріїв — його уособленням є Сонце. Праорії, тобто сонцелюби, першими приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими окультурили жито, пшеницю, просо і свої знання з рільництва та народних ремесел понесли по всьому світу. Я вірю в те, що відродження Української Рідної Віри — це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії всього людства.

Ось саме про це і моя розповідь. Щоб зрозуміти свою душу, я старався не шукати посередника між Землею і небом. Бо аж занадто між людиною і Богом перешкод у образі духовних церковних чинів. Наші Предки серед багатьох різноманітних Богів мали свій шлях до розуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода, що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром Святославовичем, в 988 році, як про це свідчить Нестор-літописець: «Велю завтра хрестити, а хто не прийде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». А ті, що відмовлятимуться «будуть позбавлені майна і покарані смертю».

Тож хай ця скромна праця моєї душі стане тим щирим містком прозріння далеких віків до сьогодення душі славних правнуків Дажбога. І хай святиться ім’я Берегині-Лади їх — МАТЕРІ!

Валерій Войтович.