Марія Дзюба
· “Хоч би ушам глухим, до німої гори, —. Говори!” (І.Франко)
«Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах…» (Вих.20:5)„…
«Господь мстивий та лютий, — Господь мстивий до тих, хто Його ненавидить, і пам’ятає про кривду Своїх ворогів.» (Кн.пр.Наума 1.2) (Матв.5.43)
«..А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує… Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!»(Матв.5.38)
«…Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу»„Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”. (Івана 17:3)
У мене, перепрошую, виникають сміливі запитання:
1. То Ісус всіх, хто його любить, насправді ненавидить? Бо за його наукою — любити тих, хто нас любить, це все одно, що уподібнюватися митникам і поганам?
2. Чи Ісус таки уподібнився митникам та поганам і насправді любить тих, хто його любить?
3. Як тоді в цих святих крайнощах матися християнам, щоб, як кажуть, «дах не поїхав»?: – Бути згідно науки Ісуса досконалими, як Отець небесний, який є єдиним (підкреслюю – ЄДИНИМ! Тобто, без Ісуса) правдивим Богом і, як цей Бог, маємо пам’ятати про кривду ворогів, бути заздрісними і люто мстити не лише ворогам, а навіть їхнім нащадкам? – Чи навпаки, що суперечить уподібненню до єдиного правдивого Бога – маємо ворогів любити і взагалі злому не противитися? Хай всякі зайди та свої паршивці побожний нарід оббирають, грабують, принижують, знищують, а він смиренно все прощає?
Впродовж життя я спостерегла, що притомні віряни бояться думок щодо цих святих суперечностей. А так, як їх з народження занурюють в релігію, а потім та релігія суцільним напливом ритуалів, загальної містичної світоглядності окільцьовує навіть повсякдення – то люди лавірують в постійній підміні понять, погоджуючись на загнану їм у голови недосконалість та гріховність, що нібито заважає істинному розумінню як Отця, так Сина і їхнього промислу загалом. Мовляв, головне вірити, що ці боженьки на небесах мешкають, на землі несповідимо промишляють, а істина відкривається лише після смерті. Гадаю, не важко бачити, кому такі святі страхопудні каламбури вигідні. Проте, свободу думки з-під полуди страху вдається видобути тільки окремим. Надія хіба на молодь. Влучно хтось прорік, що треба боятися фанатично віруючих людей, бо вони здатні на найгірше, адже впевнені – їхній Бог їм усе простить, тому постійно і вправно каються, смакуючи тіло і кров свого бога, ну й прощають навіть непростиме собі подібним і не тільки.Хоч серед нас не так уже й мало тих, що мають думки на межі єретичних, проте тамують їх у собі, щоб не опинитися в невигідному (осудному) становищі свого побожного оточення. Тому підіграють загалу. Через це, не менше ніж через фанатизм, у нас домінує повне загальне дурисвітство у вигляді як не всякого роду підлабузтва, пристосуванства, то спотвореного ставлення до світу, як до вкрай гріховного, недосконалого, тимчасового, який конче вартий знищення, що милосердний боженько от-от і вчинить. Через таку світоглядність маємо здебільшого й відповідне ставлення як до флори і фауни, так до історичних, мистецьких, культурних, наукових надбань та цінностей як національного так світового значення. В історії християнська філософія, яка насправді є цілеспрямованою ідеологією, для українців майже ніколи благом не оберталася. Недарма її успішно перейняла собі совіцька наволоч, поставивши ставку саме на блаженних гнаних і голодних, пообіцявши їм рай комунізму і рівність перед святою трійцею лєніна-маркса-енгельса, небачено пограбувавши в результаті чимало народів і залишившись досі безкарними, зате забезпечивши нащадків благами, які й нині їм торують дорогу до влади і часто до найвищої. Згубність цієї філософії усвідомлювали й наші національні світочі, зокрема – Т. Шевченко, І.Франко, Л. Українка і навіть син священика, наш славний С. Бандера під час Визвольного Руху (який і нині триває). Тому, на мою думку, треба починати змінювати бодай свідомість, хто на це розумово не без сміливості здатний. Зовнішня ж атрибутика – це лише музей історії.
Література, яка може Вас зацікавити. Замовити можна перейшовши за посиланням тієї книги, яка Вам сподобалась.
КРІР. БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКИХ ХАРАКТЕРНИКІВ. АНАТОЛІЙ КОНДРАТЬЄВ, СЕРГІЙ ГОРЕЛИШЕВ
СКАРБ НЕТЛІННИЙ. ІВАН ПРОСЯНИК
.Більше унікальних книг можна знайти завітавши в наш інтернет-магазин: https://www.sribnovit.com/shop/