Володимир Шаян:
Історія людства є у своїй найглибшій сутності є історією розвитку думки і віри.
Що таке віра народу?
У вірі народу знаходять свій вияв найвищі розвоєві ідеали народу. Формуючи свою віру, нарід формує своє відношення до Бога, до світу, до людей, до себе самого.
Віра народу є виразом його духовного розвитку. В її вияві складає нарід іспит із того, як високо піднявся він у розумінні Бога і Світу.
У вірі закріплює нарід свій образ Бога, тобто спосіб, як він його розуміє і бачить.
На певному ступені розвитку бачать народи Бога (чи теж Богів) антропоморфологічно, себто уявляють собі його, як наділеного цілою низкою людських прикмет.
Нарід із нахилами до жорстокостей , з прагненням підбивати, винищувати та упокорювати інші народи, буде уявляти собі Бога , як жорстокого тирана, як людину наділену “абсолютною” владою.
Впавши такому тирану до ніг, зовсім не можна бути певним до його ласки. Він може копнути тебе ногою. Бог у такому уявленні гнівається, піниться зі злості “розливає чашу свойого гніву”, жалує своїх вчинків, складає договори з народом, відпочиває змучений, тощо. Своє прагнення грабунку і морду та винищування інших народів, такий нарід проголосить, як накази свого Бога.
Цей “Бог” наказує йому вирізати мечем усіх мужчин із кожного здобутого міста і дозволяє насилувати взяті до неволі жінок.
Словом свойого злого диявола, втіленого в своїй душі, такий нарід піднесе на Божий престол і буде почитати його як “Бога”.
Його віра буде виразом його спроможності або неспроможності зрозуміти Бога.
Інші народи уявляють собі своїх Богів, як найкращих, ідеальних людей, наділених знову ж таки прикметами їх національного характеру. У своїх Богах плекають вони ідеали своєї людскості.
Їх Бог це найкращий Чоловік, якого годні собі уявити. Це їх ідеал людини, втілення національного розвоєвого ідеалу.
В такому змислі можна сказати, що народи творять собі Богів на образ свій і подобу, себто в своєму образі Бога дають вираз своїм найвищим уявленням про свої власні розвоєві ідеали.
Словом віра народу дає нам уявлення про його ДУХОВНЕ життя. Вона є його виявом і рівночасно найвищим завершенням.
По вірі народу дає можна пізнати найглибше душу і характер народу.
Не треба нічого доброго сподіватися від народу, якого віра наказує йому вирізувати мечем усіх мешканців міста і таким чином здобувати цілий світ. Було б смішно вижидати від таких різунів спасення, – це значить нагадувати риб, що повірили в
“спасительство” чаплі.
У вірі проявляються теж найвищі всесвітні завдання народу, його місія, наскільки він собі її усвідомлює і розуміє.
Віра це найвища цінність народу.
Нарід, який не слухає своїх пророків гине.
Нарід, який покидає свою віру, покидає свою душу, свої ідеали. Іде на службу чужим Богам. Там може бути тільки рабом або прислужником.
Такий нарід зрікається своєї духової самостійності. Визнає себе меншовартісним. І це почуття меншовартості перед чужою культурою і чужим духом буде його прокляттям.
Такий нарід може загинути на бездоріжжях своїх блукань, на яких він карається, покинувши свою віру.
( Витяг Лондон – Онтаріо 1972р., перевидано м.Луцьк 2004р., стр.10,11,12).