Це є жертва наша мед-Сура
на дев’ятисилі й шавлії удіяна
і на сонці ставлена на три дні,
а потім крізь вовну ціджена, –
і та буде наша жертва
Богам Права, які є наші Праотці,
бо це ми походимо від Дажбога
і стали славними, славлячи Богів!
(Велесова Книга, 24-В)
Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські,
і Боги мало не десниці тримають на ралах ваших.
Заспіваймо славу Суражію,
і так мислимо до вечора,
і п’ятикратне славимо Богів на день.
Пиймо сурицю на знак благості і спільності з Богами,
які є в небі, так бо п’ють за щастя наше
СУРА (санскр. सुरा, surā) – незвичайний напій, який готували наші Предки!
Трава зелена
Є знак Божеський:
Маємо тую брати до глеків,
І усуряти її на сонма наші,
Щоб пити з Богами
У Сварозі блакитнім,
І Отцю нашому Дажбо
Жертву творячи,
А та бо на Ірії
Так уже свячена єсть.
Велесова Книга
Найкорисніша їжа, це природна їжа регіону, в якому проживає людина.Те ж саме можна сказати і про напої. Трави садові, дикі, квіти пахучі – все згодиться для приготування сури, стародавнього напою наших прадідів.
Саме, звичайно, дивне – це смак. А смаків може бути скільки завгодно. Є, де розгулятися творчій фантазії господинь.
Якщо ви покладете листя дикої полуниці, м’яти – у вас вийде один смак, а якщо малини, тархуна, яблуні – інший. А ось якщо деревію, смородини і т. п., – третій.
Можна закласти в трилітрову банку відразу всі трави, заповнивши ними приблизно на одну третину, а можна і кожну травичку окремо. Потім заливаємо джерельною водою, якщо така є, плюс 150 г меду – попередньо розчинивши в цій воді-, прикриваємо марлечкою – і на три дні з на яскраве сонечко. Відчуваєте, яка тут різниця: не в темне тепле місце, а на сонечко. Щоб сонечко залишилося в цьому напої.
Якщо дні жаркі, то листя прибираємо через два дні. Якщо навпаки, то можна залишити трохи довше.
Взимку ж на висушених травах готується. І варто просто на столі, на кухні – настоювати.
Потім листя прибираємо, а вміст переливаємо в пляшки. Суриця готова! Доброго здоров’я!
Напій безсмертя.
Автор: Галина Лозко.
Ритуальні напої — неодмінний елемент богослужіння, який виник те в індоарійські часи, був відомий у кімерійців і скіфів, залишив матеріальні пам’ятки у вигляді мистецьких творів, як. наприклад, золотий рельеф із зображенням скіфського богослужіння на честь Богині-Матері. Тут зображені турячі роги для ритуальних напоїв у руках учасників обряду, вони такі ж, як і в описах слов’янських святилищ та на статуї Збруцького Бога. В Чорній могилі на Чернігівщині знайдені самі турячі роги. Один з лих має 60 см в довжину і прикрашений золотою рельєфною пластинкою завширшки 12 см. яка зображує сюжет давньослов’янського міфа про відродження весняного сонця (за Рибаковим — міф про Кощея Безсмертного). Вірогідно, такий великий ріг, наповнений ритуальним священним напоєм, ходив по «колу» від одного учасника священнодійства до іншого. Перші краплини жертовного напою виливають на жертовник, далі п’є жрець, і передає ріг іншим богомольцям за ходом сонця. Кожен учасник обряду проголошує славу одному з Богів. Коло завершується, коли ріг знову повертається до Волхва. Так здійснюється славлення всіх Богів у Сварзі, що супроводжується також співом «Слави Великої».
Приготування священного напою було тривалим і супроводжувалося спеціальними ритуалами та співом божественних гімнів. Тексти «Рігведи» та «Авести» донесли до нас найдавніші рецепти напою соми та сури. Сома визнається напоєм Богів, а Сура — звичайним світським хмільним напоєм. На думку давніх арійців, тільки сома дає Богам і людям незвичайну силу і могутність: Богам вона дарує безсмертя» а людям продовжує життя, дає енергію, наснагу. «Ми випили Соми, ми стали безсмертними, ми досягли світла, ми знайшли Богів» — співається в одному із священних гімнів. Велесова ж книга таким Божественним напоєм вважає Суру:
П’ємо Суру питну На славу ту П’ятикратно денно, Огниці запалюємо з Дубів, А також Снопа вдягаємо І речемо хвалу за них!
Вчені, дослідуючи рецепти Соми, не прийшли до спільної думки, яка рослина є її основним компонентом. Називають верес, гірську руту, гриби (в тому числі й отруйні), молочай, коноплі тощо. Не мають одностайності й перекладачі Велес Книги: так, Борис Яденко перекладає «мед, Сура о девятисилі і щавлі удіяна», але Володимир Шаян вважав «Мед-Сура на девятисилі і шальвії удіяна». Тут шальвія — шавлія, вірогідно, назва лікарської рослини, відомої як шалфей. Існують також припущення, за якими важливим був сам спосіб приготування напою, трави ж — могли варіюватися, залежно від традицій місцевості та наявності на тих чи інших землях вказаних рослин.
Цікаві спогади Бориса Ребіндера, який висловив свої здогади, кому належали дубові дощечки Велесової Книги. Він описав маєток графів Задонських, в якому, на його думку, могли бути знайдені дощечки, а також мешканців цього маєтку, яких він знав особисто. «Та найбільш оригінальною особистістю була маги Івана Олександровича Задонського — Катерина Василівна, з дому Неклюдових. її всі звали старенькою Задонською. бо їй було вже за дев’яносто. Під час своїх приїздів до нас вона звичайно сиділа на почесному місці між моїми батьками, а я сидів навпроти, на другому кінці столу. Через це я міг добре її бачити, але не чув її слів. Вона завжди привозила з собою дві-три пляшечки з рідиною, яку готували у неї вдома і якою вона пригощала всіх, хто згоджувався її скуштувати. На жаль. її гостинність ніколи не сягала мого кінця столу. Вже протягом тридцяти років вона не пила ні чаю, ні кави, ні квасу — нічого, крім свого чарівного напою.
Казали, що коли їй виповнилось шістдесят, вона відчула себе старенькою й немічною, тоді хтось їй порадив рецепт цього напою. Він виготовлявся з сироватки, яку ставили грати, а потім кип’ятили, з цукром Подробиці виготовлення напою були її секретом. Головне, що ця чарівна мікстура виявилася ефективною і повернула їй молоді сили, бо коли я з нею познайомився, вона у свої дев’яносто два роки була моторною й енергійною (і все це, щоб у дев’яносто шість років бути вбитою!).*
Я ніколи не чув, як вона називала свій чарівний напій, та мене б не здивувало, якби вона називала його сурікою, бо у Велесовій Книзі вміщено під цією назвою рецепт напою з перебродилої сироватки. Подібне припущення, звичайно, не що інше, як екстраполяція, але погодьтесь — старенька пані була єдиною істотою на світі, хто мав можливість ознайомитись із способом приготування суріки завдяки табличкам, що зберігались в її бібліотеці. Отже, я не маю ніякого сумніву, що полковник Ізенбек знайшов свої знамениті дощечки у Великому Бурлюку, в бібліотеці родини Задонських». (Б. Ребіндер. Велесова Книга: життя та релігія слов’ян. — К-, 1993. — Переклад з французького видання 1980 р.).
В українців ритуальні напої готувалися на меду і називалися також медом ще за скіфських часів. Це є жертва наша МЕД-СУРА!
Література, яку можна замовити тут.
