Настя підсіла до мене в маршрутці, привіталась, дістала мобільний і всі десять проміжних зупинок строчила повідомлення у вайбері. А вже перед нашою озвучила голосове повідомлення: “Козел! Мудак!”, сховала телефона до сумочки і запитала, чи не знайду я для неї хвилин десять. Порадитись на тему життя.
– Настуню, – кажу, – я хронічна роззява по життю, тож навряд, чи зможу порадити щось адекватне.
– А ви спробуйте! – якось так із викликом сказала вона.
Так, Настя – завжди була дівчинкою зверхньою. Зірка в небі, пуп землі і безальтернативна староста класу. Про все це пильно і неустанно дбала мама.
Кращі: одяг, портфель, телефон. Кращі оцінки, якнайкращі стосунки із вчителями, дипломи, грамоти, відзнаки. Настя приносила до школи найкращі листівки з Різдвом, Великоднем, Днем вчителя, найкращі фігурки з пластиліну та найкрасивіші вишивки на трудове навчання. Окремим пунктом стояли шкільні ярмарки із солодкою домашньою випічкою та феєричні складно-підрядні конструкції з листя, моху і каштанів на “Свято осені”.
Настина мама, ясна річ, була головою батьківського комітету. Завдяки їй в нашому класі все було новим і найкращим, незважаючи ні на що. Вона могла прийти додому і, ставши в порозі, горлати на весь під`їзд:
– В клас треба штори-панелі-дошку-телевізора-DVD-квіти-сервіз для питної води-кулон для вчительки! Що значить: не можете? Все ж для дитини!
У всіх шкільних конкурсах перемога була за Настею, на позашкільні теж їздила вона, проте там у конкурсних журі сиділи одні козли і мудаки, з якими мама не могла домовитись…
– Ну, не розуміються люди на талантах! – казала мама. – Все ж для дитини!
Тести ЗНО теж перевіряли мудаки і козли на тріо із вірусом в комп`ютері. Тому результати ЗНО в Насті були не блискучими і перспективами навчання у ВНЗ, явно, не світили.
Все ж, мама Насті – не ликом шита. Вона зуміла напрягти тата, також добрячого мудака і козла, “затягти паска на своєму Ла-Маншському заробітку і оплатити Насті контракт за спеціальністю “Філологія”.
– Все ж для дитини!
Настя на дух не переносила письменників, поетів, тим більше оцих козлів і мудаків з грубими книжками і довгими поемами. А синтаксис і морфологію, як і орфографію з орфоепією вважала дикою фігньою, кому воно нафіг нада, щоб його вчити…
На другому курсі Настя вийшла заміж. Весілля було пишним, багатолюдним, шлюб молодим давали аж три священники, співав народний хор імені відомого композитора. Тато Насті – козел і мудак, на весілля не приїхав, але добре, що хоч трохи грошей дав, бо Настя була вже на сьомому місяці, а наречений двічі битий хлопами з маминої родини. Вдруге настільки боляче, що все вінчання одною рукою тримав руку Насті, а другою власні ребра, через що розчулена Настина свекруха весь час втирала сльози радості в церкві, а свекор ховав очі за темними окулярами. І взагалі, мама мусила дбати про все сама. Бо ж – для дитини!
Одразу після хрестин донечки Настин чоловік, козел і мудак, зник в невідомому напрямку разом зі свекром, а свекруха придбала мисливську рушницю, завела двох вівчарок і через довіреність оформила в суді синові розлучення. Скотина така, зненавиділа внука – не могла стерпіти, що той народився смаглявим і з чорними очима. Он Пушкін, кажуть, негром був – і нічого, весь світ його любить…
Настиній мамі довелося переселити бабусю до них, а її квартиру продати, щоб розрахуватися з боргами за весілля. Бо тато показав мамі на цю тему велику дулю з берегів Ла-Маншу.
Через рік Настя поновилась в універі, а на зимовій сесії вийшла заміж за аспіранта кафедри мовознавства – козла і мудака, але з квартирою. За порадою мами швидко завагітніла двійнею, чим постійно дорікала зануді-заучці чоловікові. Настина мама радила йому їхати на заробітки до Італії, щоб забезпечувати родину. Він, власне, десь так і зробив: захистив диплом на факультеті україністики і виїхав до Туреччини, звідки чесно присилав Насті аліменти, рахат-лукум та дитячий одяг.
Поки мама і бабуся ростили дітей, Настя закінчила універ. Мама, свята людина, вибила з тата гроші й влаштувала Настю вчителькою до школи. Там Настя познайомилась із двічі розлученим вчителем чогось, розлучилась сама і втретє вийшла заміж.
В школі Настя не прижилась, бо там всі учні – дебіли, вчительки – суки, а вчителі – козли і мудаки. Але народила ще одну донечку і після декрету влаштувалась працювати на ринок продавцем канцтоварів.
– Що ви думаєте? Що наші базарники – тупі і нещасні люди? А от ніфіга! Там всі з дипломами, щоб ви знали! Це країна в нас така, що людина з вищою освітою на ринку стоїть, а всякі ідіоти в школах дітей вчать. Нічого! Мама щось придумає!
Взагалі-то, навряд. Після інсульту Настина мама думати не може. А Настя не вміє. А тато – козел і мудак. І чоловік Настин, старший від неї на 17 років, теж. І всі чоловіки – козли.
– От як далі жити? – питає Настя. – Чому я така нещаслива? Мама ж мені все зробила, вона ж так старалась! І от в неї інсульт, а я не знаю, що робити. Базар – це ж не вихід, правда ж? А ви що думаєте?
А я думаю…
– Я думаю, що все починалось із тих складно-підрядних конструкцій на “Свято осені”.
– Ви про що?
Дійсно: про що це я? Все ж для дитини…
Автор: Любов Бурак.
Література, яка може Вас зацікавити:
СІМ’Я – БЕРЕГИНЯ ЗДОРОВ’Я ДИТИНИ.
