Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову.
У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження.
Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм.
Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються (…)
Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі.
Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше.
Бо в самій природі цієї уваги є щось
протиприродне, принизливе.
(Записки українського самашедшого)
«Слова росли із грунту, мов жито,
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова».
Література українською мовою. Ознайомитись можна тут.