Так треба дощику. Так його треба.
Щоб він пройшов — жаданий гість із неба.
І він прийшов,прийшов в нічне безсоння.
Спочатку в сад, затим на підвіконня.
І вже по даху тихо – тихо стука.
В м’якеньких рукавичках тиче в вуха,
легким масажем доторка до тіла
лілово– жовтим покривалом, ліло…
вкриває. Вдвох. Медовість ритму, такту…
Він гулко стука. Моє серце — також.
Ми ноти вже мелодії одної,
мелодії надії та любові.
На денці серця , дощику, цілунок.
Твій поцілунок, може, мій рятунок.
Купаюсь в пригорщах твоєї доброти.
Як добре, що прийшов на землю ти.
Як добре. Тебе не вистачало.
Світ порожнів. Постукай ще, бо мало.
Такий жаданий, такий ніжний — ти!
Я є. Я буду. А ти йди,іди..
Іди !…
Надія Даценко