Що ж то за напасть така, на Україну -Русь? Не встигли ще звільнитися від москальського дурману, в жидівсько- християнській упаковці, як встромляємо свої нерозумні голови в нове-старе візантійське іудохристиянське ярмо. Історія нічому не навчить того, хто її не знає. Давайте заглянемо в нашу минувшину і спробуємо її усвідомити, з точки зору релігійних стосунків України-Русі та Візантії. Щоб зрозуміти алгоритм тих давніх подій і в сучасному часі прийняти правильне рішення що робити. А висновок лежить на поверхні. В Україні не має бути ЖОДНОЇ релігійної організації,церкви, секти, пархату, конфесії, центри яких знаходяться за межами нашої держави. Україна має свою прадавню релігійну традицію, рідну віру нашого народу, яку ми і маємо вивчати, сповідувати, та культивувати. Чужа віра, як мачуха. А хіба нормальна людина любить більше чужу жінку, ніж рідну матір?
(Від редакції сайту Коло Волхвів)
. ВІРА В БАГАТЬОХ БОГІВ ЧИ віра в Єдиного Бога, яка Народові накидається мечем і вогнем, є Вірою насильницькою. І Народ, на таку Віру навернений, щасливим ніколи не буде.
Чи будуть щасливі діти, рідну матір яких на їхніх очах убито, а їх примушено чужу матір називати рідною?
І Ісус учить, що насильство – це чин Сатани. І тому в Києві в 988 році, з погляду й Віри Христової, був доконаний чин Сатани: хрЕщення, а не хрИщення.
Греки (чи огречені Жиди) ім’я Назарянина, Яшуя, не питаючи Назарянина, переробили на Ісус, огречили Месію. Вони зі слова “хрисма”, що значить “мазь”, зробили слово “Христос” (Помазаний).
29. ХТО, СЛУХАЮЧИ ПРОПОВІДНИКА, добровільно приймає обряд бабтизування (освячення) – беззастережно визнає науку Помазанця (Христа), той стає помазанківцем (християнином). Там, де навернення на Віру Христову здійснюється насильством, “вогнем і мечем”, є хрещення.
Тридцятилітній князь Володимир був обманутий грецькими старшими жерцями. (Грецьке слово “архиєрей” значить “старший жрець”). Володимир не знав, що Україна-Русь, прийнявши Віру Східньої Римської Імперії, утратить право мати свій спосіб духовного життя. Буде, як нова жертва (як одна з дієцесій (областей) Візантії підпорядкована законам і наказам Візантійського патріярха. (Патріярх – ставленик деспота (імператора) мілітарної орди на берегах Босфору).
30. ГРЕЦЬКЕ СЛОВО “ЕПІСКОПОС” (епіскоп) значить “наглядач” (він вуха й очі патріярха). В охрещену Україну-Русь почали (не питаючи дозволу в Київських князів) прибувати, як додому, на постійне життя релігійні окупанти (наглядачі Візантії). І до них (такий закон в Греко-ортодоксії) підступали на сповідь наші князі, воєводи, бояри, купці.
Візантійські наглядачі випитували їх про провини, пляни. Відпускали гріхи. Од часів “сотворення світу” на Русі ще не було такого ритуального приниження Русичівської знаті. (Русич стає на коліна перед зайдою – Чужинцем: молитовно оповідає йому про те, що має на душі).
31. (1000 ЛІТ ВІД ПОКОЛІННЯ ДО покоління, еліта України-Руси читає в Несторовім літописі слова “хрестили вогнем і мечем”. І це ображає гідність її душі. Пригноблює мислення і почування. Значить Українців-Русичів не питали: “Люди, згідні ви чи ні?” Охрестили, як скотину. Хіба скотину питають? Запрягають, показують їй батіг, і вона тягне воза.
32. У 1147 РОЦІ (159 РОКІВ ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ) Київський цар Із’яслав Мудрий скликав Київський Собор єпископів. (Чаша терпінь вже була переповнена).
Щоб Україна-Русь звільнилася з ярма Греко-ортодоксної Візантії, Русич Клим Смолятич був проголошений Митрополитом Київським і всея Руси… незалежним від Візантії. Та прагнення до незалежности потерпіло поразку. Чому?
Бо Візантія подбала, щоб “Єпископат на Русі складався з Греків” (В. Липинський). Греки на Русі підняли бунт проти Русі. Вони оголосили, що Смолятич – “Антихрист, паґанин”. “Понєже Смолятич не помінаєші патріярха, он волк єсть!” Отже, коли Русич на рідній Землі хоче бути вільною людиною, “он волк єсть”.
33. З ІСТОРІЇ ЗНАЄМО: ВІЗАНТІЯ завжди вороже ставилася до України-Руси (Антії, Скитії). Хотіла бачити її слабою і роз’єднаною. І прагнула володіти Кримом, південними землями Русі.
Імператор Візантії Мануїл Комен і патріярх Ніколай 4-ий (Музалон) посилають таємних послів у селище Кучково (перша назва Москви) до князя Юрія Довгорукого, що був відомий жорстокістю, убивствами, грабунками.
Довгорукий у 1149 році (виконуючи благословення Візантійського патріярха) вторгається у Київ, щоб “покарати митрополита Смолятича і Із’яслава Мудрого за бунт проти Візантії”.
Наші князі, під’юджені майстрами змов (греками-єпископами), ведуть між собою довгі й виснажливі братовбивчі війни.
34. ПАТРІЯРХ ЛУКА ХРИЗОВЕРҐ, як твердить на основі літописів історик Н.М. Карамзін, посилає таємних послів (монахів) у Суздаль до князя Андрея Суздальського зі святим благословенням і мечем. На мечеві грецькою мовою викарбуваний напис: “Пресвятая Богородиця! Помогі рабу твоєму Андрею”.
Андрій Суздальський (син князя Довгорукого) з місцевих племен (переважно Мордвинів) оформив многолюдну орду. Виконуючи благословення Візантійського патріярха, в березні 1169 року вторгнувся в Київ. Безпощадно вбивав Киян. Не давав пощади й дітям їхнім.
35. КИЇВ ТЯЖКО РАНЕНИЙ. Вогонь. Руїни. З награбованими скарбами (золотом, сріблом, діямантами, дорогими тканинами) і з забраними у Київських церквах ризами, іконами, митрами, чашами, хрестами орда князя Суздальського повертається в Суздаль.
Відтепер постає нова політика Візантії: центром Греко-ортодоксії на Русі буде не Київ, а Суздальщина (бувша колонія України-Руси), яка, так як і Візантія, вороже наставлена до України-Руси.
36. У СЕЛИЩІ БОГОЛЮБОВЕ (Суздаль) стоять бочки, навантажені скарбами: перстені, серги, дорогі каміння, діядеми, гребінці, золотом куті мечі, тарелі – цінності забрані в убитих Киян.
Князь Андрей Суздальський озолотив себе. І місцевих попів-христолюбців. А мордвинові Анбалі, який був його головним воєнноначальником, мало золота дав. І розгніваний Анбал вночі в підвалі зарізав князя Андрея Суздальського.
37. АРХИЄРЕЇ ГРЕКО-ОРТОДОКСІЇ, не дуже гаючись, проголосили князя Суздальського святим Андреєм. Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі “Українська Патрологія”, виданій в 65 році у Вінніпезі, пише, що “князь Андрей Суздальський – український святий, ясна зоря на небі України”.
У Києві (у Володимирівському соборі ще з давніх часів) висить “свята ікона Андрея (Суздальського)”. І сьогодні православні Кияни поклони складають до цього святого ката – кривавого вбивці. Оглядаючи життєписи святих, бачиш, що це були жорстокі душителі народу Українського. Що ж, яка релігія – такі й святі.
38. Україна-Русь у часи Олега Віщого, Ігоря, Ольги, Святослава мала могутнє військо. У воїнів були кольчуги (панцери), щити, зброя, добрі коні. Вони вели переможні бої на границях північного Ірану, на Волзі, в Болгарії, Візантії.
Прийнявши “віру от Греков”, Україна-Русь поступово почала чахнути. Архиєреї Греко-ортодоксії, виконуючи завдання Візантійського імператора, здеморалізували Українців-Русичів.
У 1093 році помер цар Всеволод (син царя Ярослава Мудрого). І царем став Ярополк Із’яславич. Його військо має тільки 800 вояків. Та опанований відчайдушною відвагою, він пішов проти многотисячної Половецької орди. Розгромлений Половцями, він з двома воїнами повернувся до Києва. Його військо (800 воїнів) засипане хмарою половецьких стріл, усе погибло: на полі лежать мертві тіла Українців-Русичів.
А 120 років тому військо царя Святослава Хороброго, як твердять Грецькі джерела, складалося з 60-ти тисяч добре озброєних воїнів. У Несторовім літописі читаємо, що Україна-Русь “звалася Греками Велика Скитія”. Цар Олег Віщий мав могутню кінноту і 2000 кораблів (чайок). Якщо кожний корабель мав 16 воїнів, то 32 тисячі їх причалило до Константинополя, не рахуючи тих воїнів, що були на конях. Що ж сталося тепер?
39. ГРЕКИ ПОСТІЙНО ВТОРГАЛИСЯ на землі України-Руси, і свої вторгнення вважали “Божою благодаттю”. Коли Українці-Русичі йшли, щоб помститися, вони рекли, що “варвари творять зло”. У Нестора-літописця читаємо, що імператор Візантії казав сестрі Анні (нареченій князя Володимира): “Скільки то зла створила Русь Грекам”.
Охрестивши Україну-Русь, архиєреї Греко-ортодоксії поставлять її на коліна за великі злочини-гріхи. Князь Володимир перестане робити військові походи. Воїни (навіть сини боярські) будуть посаджені на покуту в монастирях.
“З початку 12 віку в Києві є сотні церков, а монахів набралося вже з кінцем 11-го віку яких кілька тисяч. Сам Печерський монастир числив монахів, як пише “Патерик”, 180 люду”.
40. У ГРАДІ КИЯ “МОНАША пошесть”. Тисячі монахів (затворники, постники, скопці, стовпники, юродиві, безмовники, схимники). І між ними чимало боярських синів (Ефрем, Варлаам та інші). Князь метушиться, декілька монахів застрелив. Він не може оформити війська, бо молодь затроєна вірою, що “не меч оборонить Київ, а Діва Марія”. “Не про земне, а про небесну отчизну Христову дбаємо”.
41. СУНЕТЬСЯ ОРДА ТАТАРСЬКА. Хто боронитиме Україну-Русь? Немає волхвів, які вміли підняти внуків Дажбожих в обороні батьківської віри, речучи: “Не є Русич той, хто боїться вмерти за Русь”. Народ з ненавистю дивиться на Греків-єпископів, які до крови карають за прихильність до колядок, щедрівок, писанок, веснянок.
В’ячеслав Липинський пише: “Проти Татарського напору наші Київські князі не потрафили зорганізувати свого роду христоносного походу. Вони не змогли використати для боротьби за державу всіх культурних, духовних і моральних сил цілого громадянства, цілої нації. Не могли підняти всю Русь во ім’я оборони християнства, бо це християнство було механічно накинуте цим масам державою так само, як оце накидалась їм нова державна організація, що несли з собою (…) Татари. І тому, не маючи глибоких громадських, національних, на місцевій релігії (на рідній Вірі, прим. Л. С.) і культурі опертих коріннів, так швидко упала наша Київська держава”, “Релігія і Церква в історії України”, стор. 31, 56 р.
42. УКРАЇНА-РУСЬ… УПАЛА. СТАЛА рабинею. Платить данину ханові Татаро-Монгольської орди. Київський митрополит Кирило 3-ій в 1274 році в книжці “Церковні Настанови” в Україні-Русі повторно накладає прокляття “на народні пісні, щедрівки, колядки, бо вони бісовські, паганські”.
По селах жорстоко карають тих, які “держать єщо обичай треклятих язичніков”, 6-ий Указ. У язичестві (в національній Вірі) є Українська свідомість, з якої постає “злочинне думання” (любов до України, її мови, природи).
Архиєреям потрібне стадо залякане, послушне, рабське, боязливе, щоб воно було “придалим тільки на обстриження та до тягла”, їв. Франко, 1881 р.
“Держання рабів в очах Христа і його апостолів було ділом справедливим і натуральним, було інституцією, без якої вони не уявляли собі суспільности, проти якої не протестували, хоч і силкувалися зм’ягчити її тяжість. Для нас саме поняття рабства видається чимось огидним і соромним”, їв. Франко, 1904 р.
43. У “ЦЕРКОВНИХ НАСТАНОВАХ” читаємо: “Хто колядує “уроди, Боже, жито, пшеницю”, хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей”.
“Хто під час причащання вино з рота на долівку пустить – 40 днів посту на хлібі й воді”.
“Перед хрещенням дитини мати не повинна їсти вісім днів ні м’яса, ні масла. І ніхто не повинен їсти разом з тією жінкою, яка народила дитину, вона не чиста, їй не можна пекти проскуру, цілувати Євангелію, ікону чи хреста”.
“А хто неприхильне говорить про “Євангелію”, тому анатема”. “А хто двома пальцями не хреститься, хай буде проклятий”.
44. “ХТО З ЖІНКОЮ МАЄ СТАТЕВЕ життя в п’ятницю, суботу чи неділю, в того народиться розбійник, або розпусник, і такі родителі повинні два роки щодня бити по 100 поклонів перед святими іконами”.
“А хто у піст сміється, грає на сопілці, тому 300 поклонів відбити перед святими іконами”. “А той, кому голову стрижуть, вводячи у стан монаха, повинен співати “памилуй мене, Господи”.
“Православні, греческою вірою просіяша житіє Русі!” “Радуйся, раб і слуга Пречістой Божієй Матері, ібо она возлюбіла тєбя”.
45. АРХИЄРЕЇ СУДЯТЬ І КАРАЮТЬ православних рабів. Архиєреї – пастори Христові. У них ключі від раю й пекла. У них земні розкоші (злототканний одяг і дорогі вина). І в них ханські ярлики (накази). Вони розпусники й мучителі душ людських – і про їхні злочини занотовано в літописах.
“Православні християни, усяка влада Богом дана. Хто проти хана, той проти Господа Христа, Бога нашого”. Навчили вірити, що Бога Саваота треба боятися. І почали вірних залякувати Саваотом.
46. ДУМАЮЧІ ЛЮДИ ЗАТАЮЮТЬ В душі ненависть до попів (ханських духовних службовців). У хвилини збудження, проклинають їх і їхнє ремесло. Хан Берке прислав баскаків. Баскаки оголосили ханський ярлик (наказ): “Не буде пощади тому, хто неприхильно ставиться до попа”. “Неблагонадійні” були безпощадно биті батогами.
47. ЩОРОКУ ЙДЕ З СЕЛИЩ ТОВАР (коні, корови, вівці, кози і кожна десята дівчина з села) – данина для хана в Орду. “Кесарові – кесарове”. Юнаки, які гнали “товар”, звалися “товаришами”. (Татарське “товар” значить “скот”).
“Ой, наступили та чорнії хмари. Дівоньки, як маківки, беруть вас Татари”. У ярлику хана Менґу Таміра читаємо: “Ми жалуємо попів, бо вони справедливим серцем моляться за нас і наше воїнство”.
У Татар слово “крестянін” означало “раб”: бо Татари Віру Христову вважали рабською. Хлібороби були рабами, і тому й досі в Московитії звуть селян по-татарському “крестянамі”.
48. (НА БРАМАХ ВІЗАНТІЇ, ЯК знамено перемоги, цар Олег Віщий був прибив щит з Тризубом (гербом України-Руси). Греки-архиєреї в Києві мали ненависть до Тризуба. Тризуб був не тільки державним, а й релігійним знаком язичеської України-Руси. Греко-православіє згадки про Тризуб витерло з пам’яти Народу. Ікона архистратига Михаїла (знамено Греко-ортодоксії) стала гербом Києва і Руси. Це щоб умертвити в Народі почуття національної окремішности. Щоб не було й думок про державне самовизначення.
49. ГЕТМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, гетман Мазепа, отамани Січі Запорізької, Шевченко, Франко, Леся Українка не знали, не знали, що Тризуб (Три Сутності Світу – Дух, Матерія і їхні Закони) – герб державної України-Руси (герб Антії-Скитії).
Історик М. Грушевський, відсунувши ікону архистратига Михаїла, сказав: “Обійдемося без попів”. І в березні 1918 року в Києві був ухвалений Закон, що Тризуб є гербом державної України.
Щоб пригнобити державний герб, архиєреї сьогодні садовлять поверх нього хрест (знак інтернаціональної релігії).
50. ГРЕКИ НА ПРАВОСЛАВНУ Русь дивилися, як на свою власність (церковну колонію), якою можна розпоряджатися так, як їм корисно. У 1347 році вони Галицьку Греко-православну митрополію за гроші продали Москві.
У 1439 році Грек Ізидор (Київський митрополит, У Києві митрополитами були Греки) з наказу Візантії передає православних України-Руси в юнію з Римом. І за цей “православний товар” Візантія отримує з Риму 19.000 озброєних флоринів. І дві геллери, порох, мечі. А Ізидор – шапку кардинала.
У НЕВОЛІ МОСКОВСЬКІЙ ЖИЛА наша Вітчизна, її сини з закутими руками йшли на далеку північ. Будували нові Московські “ґарада”. І там у болотах складали свої молоді голови.
У Західній Европі вцілілі втікачі-Мазепинці ширили погляди, що Московитія і Україна-Русь – це два неоднакові Народи. Та з цими поглядами європейські політики не могли беззастережно погодитися. Що ж . сталося?
Бо в 1674 році архиєреї Києво-Печерської лаври видали люксусову книгу “Синопсис” (“Київський синопсис-огляд”) “О начале Слов’яно-Руського Народа” від перших Київських князів і до Олексія, царя Московського”.
У “Синопсисі” вчені монахи такі, як наш земляк архимандрит І. Гізель, написали, що Малороси і Велікороси один Народ з однією історією. І тепер не Київ, а Москва є столицею всея Русі. І цар Олексій повернув собі Київ, як законну споконвічну прабатьківську вітчизну.
71. І ЦЕЙ “СИНОПСИС”, ЯК ПЕРШИЙ підручник з “Історії Русі”, був перекладений на грецьку, латинську та інші мови. І з Києва посланий, як дар до всіх королівських дворів, абатств, амбасад, герцогств, міністрів, університетських бібліотек.
“Синопсис” був ЗО разів перевиданий. Впродовж двох століть по ньому Західня Европа вивчала історію Руси. Студенти Києво-Могилянської академії вивчали історію своєї Вітчизни по “Синопсису”. І просто дивно стає: навіть К. Маркс і Ф. Енгельс (творці нежиттєздатньої доктрини) вивчали історію Русі по “Синопсису”.
72. В УСПЕНСЬКОМУ СОБОРІ Києво-Печерської лаври висить пишна ікона. На ній зображений в розкішних ризах христолюбець архимандрит Інокентій Гізель – головний автор фальшивого “Синопсису”. Улюбленець православних християн. (Відомий піп Агапій Гончаренко був переслідуваний попами і московськими жандармами тому, що він (працівник канцелярії Київського митрополита Філарета) “багато знав” про розпусне життя “собратів-видавців “Синопсису”).
У “Споминах” він написав, що жіночий монастир (через вулицю від Києво-Печерської лаври) був зачинений. У монастирі знайдено “незчисленну лічбу дитячих голівок у підвалах, що монахи з монашками рождали байстрюків дітей і тут вбивали їх”, стор. 5).
73. ПІП АГАПІЙ ПИШЕ, ЩО ОСОБИСТО бачив в Києво-Печерській лаврі “зачинених жінок, що монахи держали в своїх келіях для похоті”. Монахи вміли грати ролю побожних християн. Уміли збирати гроші “на Боже”.
П’ять мільйонів золотих рублів ці монахи подарили цареві Миколаєві “за воєнні справи” “тюрми Народів”. (“Москва – тюрма, ключ від якої зберігається в імператора”, А. де Кюстін, “Россєя в 1839 році”).
Православні Українці славлять побожні діла монахів Києво-Печерської лаври. Гніваються, що вчені (європейці), вивчаючи історію по “Синопсису”, вважають, що Українці… “тоже русскіє”.
74. У 1686 РОЦІ ВІЗАНТІЙСЬКИЙ патріярх Деонисій 4-ий оглянув “Синопсис”, присланий йому з Києва. І продав православних християн України-Руси Московському патріярхові.
Документ продажі знаходиться в Москві (в музеї патріярха). У документі читаємо такі слова: “Прінято от господіна Нікітіча Алєксєєча три сорока соболей і двісті червоних (золотих): податель же благіх Господь да будєт мздодавєц Вашему державнейшему царствію”.
Уривок з книги”Переоцінка духовної вартости”. Автор-Лев Силенко.
Книгу можна замовити тут:
ПЕРЕОЦІНКА ДУХОВНОЇ ВАРТОСТИ. ЛЕВ СИЛЕНКО
Силенко Лев (1921 – 2008) – духовний учитель, великий гуманіст, видатний мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію, автор “Мага Віри”.
