Кожне рідне свято — це відбиток пульсації Всесвіту

У давнину все підпорядковувалось одному — Космічному Божественному Закону Всесвіту. І наші Предки, намагаючись його не порушувати, витворили й виплекали в своєму середовищі цілий комплекс обрядів і звичаїв. Вони-то й забезпечували відповідність життя наших Предків щодо космічних пульсацій Всесвіту і були гарантом їхнього гармонійного співжиття з Природою. Коли пульсація Всесвіту змінювалася (зміна фаз Сонця, Місяця, рух інших небесних світил), здійснювалися і відповідні обряди, які згодом виокремлювалися, систематизувались і відшліфовувались. Річне замкнене коло космічних пульсацій визначало час проведення відповідних обрядів. Дні, на які припадав цей час, стали згодом називатися святами, тобто святими (світлими) днями. А їхнє чергування протягом року і повторення у наступному році заклало підмурівок цілої світоглядної системи, яка нині називається традицією.Отже, і виникнення предківських свят теж не було для Пращурів самоціллю, як, скажімо, комуністичні чи християнські свята, видумані навмисно самими представниками цих ідеологій для пропагування ідей свого ідеологічного угруповання. Первісні ж свята були продиктовані нашим Пращурам Законом Всесвіту у вигляді гострої життєвої потреби в них. Це наші справжні рідні свята, які виникли еволюційно-природньо, поступово укладаючись у Коло Свароже (український календар).Зміст наших рідних свят — суто магічний. Адже на час свят відкривається Небесна Брама, і тоді у Богів можна випросити все, що потрібно людині. Тому під час кожного свята вшановувалися певний Бог або Богиня. Це, в свою чергу, змушувало створювати певну (божественну) форму спілкування з Рідними Богами. Вона, на переконання Предків, не мала бути схожою на буденне чи повсякденне спілкування людей між собою. Такими формами стали замовляння, молитви, танці та спів.
Наші Пращури глибоко вірили в магічну силу слова і ритуальних дій, тому й намагалися обрядами, а також танцями та піснями, що їх супроводять, поліпшити умови свого життя. А славлячи й задобрюючи Рідних Богів, веселилися й самі. Отже, у липні на рідновірів чекають такі свята:

1 липня — літнє свято Сварога. Вшанування Сварога як Бога ковальства та шлюбу. За повір’ями, коваль міг викувати веciлля, бо вмів чаклувати. Початок сінокосу.

14 липня — Стрибог (Позвізд). Літнє свято Бога Вітру — Бога повітряного простору, від якого залежить погода. Вшановують його хлібом, варениками, якими пригощають чотирьох вітрів біля води.

20–27 липня — Перуновий тиждень. Перуна влітку вшановували трьома основними святами, якi входили в цей тиждень. Народні матеріали, експедиційні матеріали Г. Лозко.

20 липня — літнє свято Перуна. Моління біля великих старих дубів — священних Перунових дерев. Ритуальні братчини, споживання жертовного м’яса кабана, бика або півня. Освячення води «перуновими топірцями», виплiтання дубових вінків i покладання їх на голови чоловікам для мiцностi й здоров’я. Християнська заміна на «свято Іллі».

22 липня — літнє свято Перуниці (Блискавиці). Жіноча іпостась Перуна — Блискавиця (нар. Молонія — блискавка). У цей день остеpiгaлися пpaцювати в полі й на городі, боячись, що Перуниця розсердиться на таку байдужість до її свята.

27 липня — Чур, Паликопа. Завершення Перунового тижня. Бог Паликопа — вартовий святкових днів, який cпocтepiгaв, щоб Боriв шанували належним чином, i карав своєю блискавицею тих, хто не дотримувався звичаїв. Йому молилися, щоб уберіг копи від вогню. Чур — дух межового вогню, походить з дуже дaвнix часів, пильнує майно i власнicть Роду (ним присягалися, застерігали: «Чур, моє!») у санскритськiй мові слово чур означає «палити». У цей день також вшановують Дажбога як покровителя обжинок, стрибають через священний вогонь, роздають дітям ритуальне печиво «сончата».

Джерело: https://www.oru.org.ua/index.php/bogoznavstvo/kolo-svarozhe/418-lypnevi-sviata.html

Література, яку можна замовити тут:

ТРИПІЛЬСЬКІ КРИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ. АВТОР: СТАНІСЛАВ ГУБЕРНАЧУК

Автор книги-фаховий філолог, розкриває походження предковічних тем українських народних пісень: культу Сонця, Космічного Ладу, походження Світу, культу Предків, поетизацію Жінки, та ін.  Порівнюючи  давні твори, записані Аріями в Відичних працях з українськими піснями, автор виявив дивовижну, неймовірну тотожність сюжетів і сенсів  Книга захоплює з перших слів довершеністю, вишуканістю, поетичністю, чим справедливо славиться Українська Мова і створений від неї Відичний Санскрит.

ШЛЯХ У НЕВИМОВНЕ. АВТОР: ВАСИЛЬ ЧУМАЧЕНКО.

Запорожці… У кого при цьому слові не калатало серце і не здіймалася тепла хвиля у грудях? Воїни, які втілювали у своїй особі все те найкраще, що було притаманне українському народу. Невтомну волю та спрагу до свободи. Непідкупну щирість та спрямованість до правди-істини, за яку гідні були стояти на смерть. Серед загартованих у нескінченних битвах запорожців були і такі, що своїм знанням життя та військової справи виділялися навіть серед них. Це були воїни-кріри або характерники, як звали їх у Запорозькому війську. Про те, що вдалося взнати про їхнє життя, і піде в нас подальша розмова.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ПЕРЕКЛАД БОРИСА ЯЦЕНКА

Велесова Книга, на відміну від Біблії, описує життя і героїчну боротьбу наших слов`янських Предків та славлення наших Рідних Богів. Вона виховує пошану до Предків, Рідної Землі та Рідної Мови. Велесова книга – сенсаційна знахідка ХХ століття. Здається неймовірним, що письмена дохристиянської України-Русі зримо входять в наше життя і свідомість, що далекі Предки звертаються до нас дещо незвичною, але все ж знайомою мовою, прагнучи передати свій досвід тривоги, надії прислухайтесь до них і ви відчуєте їхню щирість і вас зміцнить їхня сміливість, огорне їхня мудрість. І зникне безодня століть, що розділяє нас, бо ми один народ, бо найважливішою для предків була єдність. Вона перемогла інертність і сумніви, відкинула в небуття всіх ворогів, що зазіхали на нашу землю. І це є предметом нашої гордості, наша національна ідентифікація, бо утриматися на найкращих чорноземах світу міг лише народ-воїн, народ-трудівник, який завжди був готовий відірватися від ріллі і взятися за мечі.

Кількість сторінок: 330
Мова видання: українська
Рік видання: 2001
Обкладинка: тверда

КОЗАЦЬКІ БУВАЛЬЩИНИ – ПАВЛО БРАНИЦЬКИЙ

Поема Козацькі бувальщини із циклу історичних поем для дітей різного віку з метою популяризації історії України та зокрема часів козацтва.

СВЯЩЕННЕ РЕМЕСЛО МОКОШІ

СВЯЩЕННЕ РЕМЕСЛО МОКОШІ. НАУКОВЕ ВИДАННЯ – Вінниця: Видавництво-друкарня «Діло» ФОП Рогальська І.О.,  © Босий О.Г., 2011.- 212 с.Обкладинка м’яка.

Рецензенти: академік АН України, доктор історичних наук Г.А.Скрипник; доктор історичних наук В.К.Борисенко; доктор історичних наук С.С.Парсамов

Людина з прадавніх часів живе у світі ритуалів і символів. Вони до сьогодні зберегли архаїчні уявлення про модель Світу, життя і смерть, добро і зло, що є однією з основ традиційної культури українців. Автор досліджує проблему походження, міфологічного змісту та закономірностей функціонування предметних символів – продуктів ткацтва у звичаєво- обрядовій сфері українських жінок, якими здавна опікувалась Богиня Мокоша, покровителька жіночих ремесел, володарка Нитки Життя і Долі. На обширному етнографічному матеріалі розкривається специфіка магічної практики українців, зокрема народних засобів і прийомів ворожби, знахарства, гадань; пояснюється психологічний механізм традиційних магічних обрядів, які передбачають спілкування людини з «надприродним» (дух, магічна сила, мана), розкривається міфологічна семантика виробів ткацтва: рушників, поясів, ниток, магічних вузлів та ін.

БЛИСКАВИЦЯ ПЕРУНОВА

Горностаева Мирослава. Блискавиця Перунова. Трилогія. Вінниця, ФОП Данилюк В.Г., 2011 р., 424 с. М’яка обкладинка, стандартний формат. Книга нова. Можлива доставка Укрпошою або Новою Поштою.

Повість «Блискавиця Перунова» переносить нас в одинадцяте століття… Вже віддалилися у минуле трагедійні часи, коли були повержені Боги Русі, вже позабули люди давню віру та призвичаїлись до нових порядків. Слабкість перемогла силу, а неміч розуму – мудрість Предків… Але ще теплиться надія повернути силу Давніх Богів в серці столітнього волхва Далебора, який доглядає збережене святилище Перуна на острові Хорсиця. Ще зеленіє остання жива гілка тисячолітнього Прадуба… Волхву Далебору пощастило – він знайшов учня, якому може передати найбільший спадок свого життя – вагу пам’яти пращурів та вояцьке вміння. Хлопчик-сирота, якому волхв дав ім’я Вогнедар, вивчився на воїна і жерця, присвятивши своє життя Богу Перуну. Та одного дня волхв Далебор приймає рішення повернутися у стольний Київ на поклик про допомогу від князя Всеслава, що нині перебуває у в’язниці. На Київ насувається ворожа орда степовиків. Якщо допомогти киянам відбити навалу, а Всеславу стати Князем Київським – з’являється шанс воскресити Віру Предків. Разом із Далебором вирушає до Києва і його учень, який дізнається, що в Києві служить тисяцьким чоловік на прізвище Борич. Той самий зрадник, що колись привів дружинників князя Ізяслава до лісового селища язичників Боричів і здійснив криваве хрещення, під час якого загинув увесь рід Вогнедара-Сяйвіра. Що далі станеться – відають лише Боги…

СИН СОНЦЯ

Роман «Син Сонця» оповідає про ті прадавні часи, коли арії володіли Індією. Сюжет його взято з давньоіндійського епосу «Магабгарата».Названий син сути – візничого Радгея, знайдений прийомними батьками на березі Ганги, понад усе прагне стати кшатрієм-воїном. За своє вояцьке вміння, виняткову чесність і шалену відвагу він вдостоюється покровительства принца Гастінапуру Дурьйодгани, котрий не тільки визнає знайду воїном, але і надає йому князівський титул. Та настав час, коли володар Гастінапуру мусить виступити на захист своїх володінь від ображених ним кровних родичів. Князь Карна Вайкартана (так бо нині звуть молодого воїна Радгею) присягнув принцу у вічній вірності, і дотримує слова, хоча йому доводиться битися проти власних братів по матері, один з яких є славетним воїном Арджуною. Та найстрашнішим ворогом Карни, сина арійського Бога Сонця, є все ж таки не Арджуна, а Крішна, втілене темношкіре Божество дравідійської Індії…

ЕНЕЇДА. ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Козаку і чорт не брат!
Шукаємо паралелі української минувшини з античною.
Є думка, що насправді цей твір – це добре законспірована реальна українська історія!
А на рахунок земних справ:
як бачимо лопата була основним інструментом військових і в античні часи.
Класика українського гумору з улюбленими всіма найкращими малюнками Анатолія Базилевича.

Малюнки з новою кольоровою палітрою.

,