Чи знають християни, що зрадник Володимир, якого вони називають “святим”, велів називати себе КАГАНОМ?
Чи знають християни, що зрадник Володимир, якого вони називають “святим”, підло вбив древлянського князя полоцького, Рогволда, його жінку, а доньку згвалтував і оголосив типа “своєю дружиною”, для отримання влади ще й в древлянських землях, окрім новгородських?
Чи знають християни, що зрадник Володимир, якого вони називають “святим”, підкупив воєводу свого брата Ярополка, на ім’я Блуд, і той обманом виманив свого князя в містечко Родень, де Володимир підготував пастку, де й вбив рідного брата свого, щоб “успадкувати” Київ?
Руський лiтопис змальовує хрищення 988 року як наслiдок свiдомого вибору вiри київським князем Володимиром Святославичем, як i його одруження на вiзантiйськiй принцесi Аннi, сестрi вiзантiйського iмператора Василiя ІІ (976–1025 рр). Найбiльш докладну iнформацiю стосовно хрищення Володимира та обставини, що передували цiй подiї, наводить сирiйський iсторик Яхiя Антiохiйський (ХІ ст.). За ним, Василiй ІІ мав просити допомоги у правителя Русi й вiддати свою сестру за нього в обмiн на вiйськову пiдтримку: шеститисячний руський загiн справдi врятував вiзантiйську (Македонську) династiю вiд узурпатора Варди Фоки у битвi пiд Константинополем 989 року. Як не затягував той шлюб iмператор, вiн таки вiдбувся – подiяли i погрози Володимира зi щойно захопленого русичами Херсонеса. Але щоб отримати в дружини сестру iмператора, Володимир мав охриститися, адже християнськi канони не дозволяли принцесi виходити замiж за iновiрця. Численнi «грiхи» Володимира – братовбивство, багатоженство, п’янство – лiтопис ставить до язичницького перiоду його життя, тодi як головними рисами Володимирахристиянина постають щедрi пожертви та доброчиннiсть. І хоча нiмецький хронiст Титмар Мерзебурський (ХІ ст.) свiдчить, що Володимир насправдi мало змiнився пiсля хрищення, з лiтопису вiн постає ревним християнином. Щодо прийняття християнства державою Русь, вiзантiйськi джерела говорять, що наслiдком походу 860 р., окрiм iншого, стало хрищення кагана русiв. Константинопольський патрiарх Фотiй у своєму «Окружному посланнi» так описує цю подiю: «Не тiльки цей народ (болгари) навернулися на християнство, а й народ, про який багато й часто говорять, i який перевершує iнших брутальнiстю i звiрством, тобто так званi руси. Пiдкоривши сусiднi народи й через те надто запишавшись, вони пiдiйняли руку на Ромейську iмперiю. Але тепер вони перемiнили еллiнську i безбожну вiру, якої ранiше дотримувалися, на чисте християнське вчення, увiйшовши до числа вiдданих нам друзiв, хоча незадовго перед тим грабували нас i виявляли нестримну зухвалiсть. І в них запалала така жадоба вiри й ревнiсть, що вони прийняли пастиря i з великою ретельнiстю виконують християнськi обряди». Цiкавий той факт, що вiзантiйськi автори не надають iменi цього руського князя, хоча лiтописець та сучаснi iсторики пов’язують цей похiд з Аскольдом. Прикметно, що й Велесова книга вiдзначає християнство Аскольда, а лiтопис дотично пiдтверджує це вказiвкою, що на його могилi у Києвi стояла церква Никола. Щодо Дiра, то жодних натякiв на його християнство немає. Та й вiзантiйськi джерела iнформують нас про одного, а не двох князiв. Факт «Аскольдового» хрищення, що овочевидно, є не дуже популярним у iсторичнiй та релiгiйнiй лiтературi, звиклiй пов’язувати хрищення Русi з князем Володимиром: «Я, князь великий Василiй, що йменується Володимир, син Святослава, онук Ігоря i блаженної Ольги, прийняв святе хрищення вiд грецьких царiв Костянтина й Василiя, i Фотiя патрiарха, i взяв першого митрополита Михаїла на Київ i всю Русь, i христив усю землю Руську». Це лiтописне свiдчення про Володимирове хрищення привертає увагу вже тим, що разом з Володимиром лiтопис називає патрiарха Фотiя та митрополита Михаїла, якi аж нiяк не моли бути сучасниками Володимира, бо жили столiттям ранiше. Постає цiлком природне запитання: як iм’я Володимира могло потрапити у тексти про Фотiя i Михаїла? Вiдповiдь може бути тiльки одна – ФАЛЬСИФІКАЦІЯ. І ця фальсифiкацiя знову ж таки пов’язана з росiйськими (нiмецькими) iсториками Мiллером, Байєром та Шльотцером. Щодо вiдсутностi самої подiї хрищення Русi говорить нам також iсторичний епос «Слово о полку Ігоревiм», який, за свiдченням iсторикiв, було написано генiальним киянином-русином близько 1198 року, тобто за 210 рокiв пiсля так званого хрищення Русi. «Слово», як вiдомо, вiдображає подiї 1185 року, коли князь Чернiгiвський Ігор вийшов на прю з половцями i програв її. Цiкавим є той факт, що генiальний лiтописець не знає про хрищення Русi, котре нiбито мало мiсце близько 210 рокiв тому, не згадує й iменi Ісуса Христа, а говорить про дохристиянських богiв Хорса, Велеса, Желю, Стрибога тощо. Знаменним є i той факт, що коли у 1888 роцi, на т.з. 900-лiття Володимирового хрищення, дослiдники спробували з’ясувати, як його вiдобразили iноземнi джерела, результат виявився несподiваним. Серед великої кiлькостi європейських, арабських та вiзантiйських джерел ЖОДНЕ (!) й словом не прохопилося про хрищення Русi наприкiнцi Х ст. Непересiчної, здавалося б, подiї тогочасний свiт не зафiксував. Варто також звернути увагу на хронологiю подiй, пов’язаних з князем Володимиром, так званим христителем Русi. Як доносять до нас лiтописи, пiсля вбивства древлянами князя Ігоря, убита горем княгиня Ольга робить дочку древлянського князя Мала своєю ключницею, а його сина зближує з щойно народженим її сином Святославом у лiто 6453 вiд С.М.З.Х. (945 р). І навiть коли цей факт мав мiсце за декiлька рокiв пiсля вбивства князя Ігоря, i навiть пiсля того, як княгиня Ольга кинула до темницi древлянського князя Мала, його дiти, син та дочка, вже були не у малих роках, якщо Добриня вже був у тому вiцi, що став воєводою. Не кажучи вже про те, що Малка ну нiяк не могла народити сина Володимира вiд Святослава, адже вона вже була дiвчиною, коли вiн (Святослав) щойно народився! Таким чином, нiбито незаконнонароджений син Святослава вiд Малки, древлянської княжни, Володимир, котрий народився у лiто 6471 вiд С.М.З.Х. (963 р), убивши своїх старших братiв Ярополка та Олега пiсля загибелi Святослава, став Київським князем у сiмнадцять рокiв! Але от що дивно в цiй iсторiї, це те, що коли народився незаконний молодший син Святослава Володимир, самому Святославовi було тiльки вiсiмнадцять рокiв, а це означає, що вiн його заплiднив у сiмнадцять i на той час вiн вже мав двоє старших синiв Ярополка та Олега! Ярополк народився у лiто 6463 вiд С.М.З.Х. (955 р), коли Святославу було тiльки десять рокiв, тобто заплiднив вiн свого старшенького ще у дев’ять рочкiв! Виходить так, що князь Святослав у дев’ять рочкiв вже був одруженим та ще й статевоспроможним. Абсурд, панове! А ще абсурднiшою має мiсце ситуацiя, якщо взяти до уваги той факт, що нiбито князь Святослав, вiдправившись у лiто 6475 вiд С.М.З.Х. (967 р) до своєї нової столицi у болгарських землях – Преславця готуватися до подальшої вiйни з Ромеєю (Вiзантiєю), посадив княжити у Києвi свого старшого сина Ярополка, котрому на той час було всього дванадцять рокiв, а вiн вже був одруженим i мав власних дiтей, так само, як й iншого сина Святослава – Олега було ним поставлено на престол у древлянському князiвствi, а незаконнонародженого Володимира, на прохання його дядька Добринi, було поставлено правити у Новгородi. А було Володимировi на той час аж ЧОТИРИ рочки i вiн також був одруженим та ще й мав багато наложниць. Ну як тут не бути гордим за наших пращурiв, котрi були такими статевопотужними вже у дитинствi!!! Адже Володимир, за сучасною версiєю подiй, сiвши на престол у Новгородi у вiцi чотирьох рочкiв за короткий термiн свого княжiння довiв кiлькiсть наложниць до тисячi та ще й почав рiзати своїх супротивникiв власноруч та за допомогою своїх дружинникiв. І все це мало мiсце, коли Володимировi Красне Сонечко, було всього чотири рочки! То може, число його наложниць досягло тисячi ну, хоча б тодi, коли йому було рокiв вiсiм – дев’ять?! Ну треба ж було дочекатися хоча б такого вiку, коли за бiологiчними показниками його статевий орган почав би мати хоча б якусь ерекцiю! Повна маячня, панове!!! Отакi у нас були христителi… І це могло б бути смiшно, якби це була б така собi казочка. Але ж нi – цю, з дозволу сказати, iсторiю, викладають в українськiй школi; цю iсторiю доносить нам християнська церква… Що тут скажеш… Натомiсть деякi джерела, опираючись на цю «iсторiю», доносять до нас iнформацiю, що силомiць запроваджуючи християнство на Русi, Володимир та його поплiчники знищили близько дев’яти мiльйонiв русинiв. Як ми вже з’ясували, на Володимира Красне Сонечко такий тягар було навiшено несправедливо. Не могла дитина такого вчинити, просто не могла. Але дев’ятимiльйонне знищення Україна-Русь таки пережила, i пережила вона цей геноцид у 1482/3 рр. пiд час Хрестового походу московiї разом з кримською ордою проти України-Руси. Задокументована iсторiя говорить, що у 1482 року за намовлянням московського князя Івана ІІІ, кримський хан Менглi Гирей, спаливши Київ, а далi i практично всю Україну (тодi в Українi-Руси мала мiсце епiдемiя легеневих хвороб через дуже холодну попередню зиму), викрав у Софiї Київськiй духовнi символи України та вручив їх князевi Москви. Цi символи – золота чаша та дискос (таця) – i сьогоднi знаходяться у московських запасниках. Тобто, духовними (релiгiйними) символами України були не юдейськi – бiблiя (Тора), скинiя (ковчег заповiту), семисвiчник (менора), а вiдичнi – золотi чаша та дискос. Цей факт, перш за все, говорить про докорiнну вiдмiну релiгiйних парадигм, котрi сповiдувалися в Українi та Mосковiї. Справжнє, «тихе» хрищення України-Руси мало мiсце пiсля так званого Богданового об’єднання України з Московiєю 1654 року. Напередоднi цього об’єднання московський патрiарх Никон провiв свою релiгiйну реформу (1652/3 рр), перш за все змiнивши назву московської релiгiї – Правовiр’я (ортодокс) на дохристиянську українську – Православ’я. Саме це i ввело в оману довiрливих українцiв, котрi сприймали об’єднання з Mосковiєю, як поєднання двох православних народiв. Історiя доносить до нас такий факт – в Українi на час до об’єднання з Mосковiєю був найвищий рiвень освiченостi у Європi – близько 80% українцiв умiли читати i писати. Французький письменник Дюма (син), подорожуючи по Українi, ставив акцент на тому, що в Українi навiть кухарка вмiє читати. Але за 50 рокiв пiсля так званого об’єднання (за два поколiння) рiвень освiченостi в Українi вже складає 20%! Отже, московитами, котрi ревно виконували настанови своїх релiгiйних отцiв, було рiзко знижено рiвень освiченостi в Українi. Таким чином, користуючись рiзким падiння знань українцiв, в т.ч. i про власну вiдичну духовну фiлософiю, в Україну було притягнуте християнство грецького штибу, що вже декiлька столiть культивувалося в Московiї та прилеглих до неї земель ще з часiв iснування Хозарського каганату. Не секретом є той факт, що християнська церква сповiдувала принцип, що керувати натовпом невiгласiв набагато легше нiж освiченим народом. Казки про те, що монастирi були у «темнi столiття» свiточем знань, придуманi самою Церквою. Духовенство не стiльки розповсюджувало знання, скiльки стерегло їх. Практично всi церковники, котрi залишили свiй слiд у науцi, стояли в опозицiї до Ватикану та Константинополя i зазнавали гонiнь. Невiгластво бiльшої частини християнського духовенства на той час досягало таких рiвнiв, що священик, котрий мiг правильно прочитати слово «вiрую», вважався високоосвiченим.
