14 липня — Стрибог (Позвізд). Літнє свято яке присвячене Богу Вітру. Саме Стрибог керує погодою, тому його частують хлібом та варениками.
У Володимировому пантеоні поруч із Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У «Слові про Ігорів похід» Стрибога згадують як Бога-родоначальника усіх вітрів. Це один із найстародавніших Богів у трипільців, етрусків, римлян. Останні його вважали Богом-винищувачем, Богом війни, жорстокої битви і був відомий під іменем Сатурна. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від слова страта (стріті — знищувати). Д. Шеппінг висловив припущення, що Стрибог є однією з іпостасей Перуна — його втіленням у повітрі40. Він, як і Перун, пов’язаний зі Стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру.
Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він є не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Адже саме «подих вітру» — дихання, дмухання у найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) — створює музику.
Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда, або Посвистача — покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай. Особливо важливе значення Посвистач мав для війська. Пантелеймон Куліш записав у Козелецькому повіті на Чернігівщині в 1856 р. розповідь 85-літньої жінки Гуйдихи та стару козацьку «Думу-сказання про морський похід старшого князя-язичника в християнськую землю»: «… Бач, кажуть старії люде… да Бог його знає, відкіля вони сеє уже знають: чи то їм уже такеньки Прадіди розказували, чи інак як, Господь їх знає… як-то воно буде таке, що люде так ізживуться, що як комашки ті стануть! Аже ж, як подивиться на теперішнього чоловіка, дак іще либонь не швидко таке мале переробиться, і світ іще замісь довго стоять буде. Не нам, бач, дождать сього: хіба вже діти наші, чи внуки, або далі. Да то сказано, що люде сі великиї були зовсім не те, що ми, християне: у їх і Бога якось інак звали — кажуть Посвистач якийсь. Він кажуть-то установляв годину усюди, а більше нічого і не знав: об другім чім другії знали і порядок свій давали». Далі в думі розповідається про те, що князівські дружинники «своєму Богові Посвистачу моляться, щоб він їм годину (погоду) дав та моря не турбував»41.
Цікаво, що сама дума вже позначена християнськими впливами, однак наведений фрагмент розповіді має залишки язичницького мислення, а саме: поки вірили в свого Бога (Посвистача), були великі, «зовсім не те, що ми, християне».
Стрибог близький до грецького Кроноса — Бога невмолимого часу, який поглинає, страчує те, що сам породив. Хоча у слов’ян також відомий і Числобог — Бог Часу, про якого йтиметься далі.
Ім’я Стрибога залишилося у назвах сіл Стрибож (на Житомирщині), Стрижавка, Стрітівка (на Київщині). Найбільше назв із коренем Стр- трапляється між Дністром і Дніпром. У Польщі є струмок Стрибог. Стрибог — Бог Вітру (вихору, бурі), покровитель погоди, Син Сварога (Сварожич).
У Велесовій Книзі читаємо: «Стрибог свистів у степах» (дошка 5-Б); «А Стрибог вітри яритиме на землю» (дошка 38-А). Про те, що Вітри — Стрибожі онуки, знаємо також зі «Слова про Ігорів похід». Корінь стр- мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати. Ім’я Посвистач він отримав, напевно, від того, що Вітер свистить у просторі.
За давніми переказами, в околиці Лубен (у Мгарському монастирі) на стелі церкви було ліпне зображення Стрибога у вигляді старого діда з довгою бородою і з кільцем у губах: «Кажуть, що ото Старий Вітер з закованими губами. Що тепер Вітри є, то кажуть, молодь шастається; старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і отто бурі бувають! Якби йому губи розкувать і він дмухонув на ввесь рот — все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би… Отже, кажуть, колись таки йому розкуються губи»42.
Автор: Галина Лозко
Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq
Книги, які можна замовити тут:
Велесова Книга. Волховник.
Волховник: Правослов Рідної Віри.
Роде наш красний.
Українські магічні замовляння.
Рідна читанка.
Борек і Боги слов’ян.
Рідні свята в Колі Сварожому : сценарії виховних заходів.
ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ. ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ.
Фундаментальна «Історія запорізьких козаків» у трьох томах (СПб, 1892,1895,1897) стала підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого, розпочатої іще в студентські роки. Безпосередній намір написати цей твір виник у Яворницького 1889 p., після видання двотомної праці «Запоріжжя у залишках старовини й переказах народу». Для її створення Дмитро Іванович використав такі фундаментальні видання документів як «Архив Юго-Западной России», «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», «Памятники, изданные временной комиссией», власні збірники, численні публікації окремих пам’яток і документів. Велику увагу присвятив історик наративним джерелам, починаючи від Геродота й закінчуючи своїм сучасником, нащадком запорожців Коржем. Особливою пошаною автора користуються літописи й хроніки давньоруські, козацькі, польські. Загалом бібліографія першого тому (першого видання) налічує 170 позицій. Іншим, не менш суттєвим джерелом «Історії запорізьких козаків» були неопу-бліковані документи з російських та українських архівів, бібліотек, приватних зібрань. Широко залучив автор до свого твору й праці своїх попередників — Г. Міллера, С. Соловйова, М. Маркевича, О. Рігельмана, А. Скальковського, П. Куліша, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича й десятків інших. Велику групу джерел, які використав Д. І. Яворницький, становили матеріальні пам’ятки музейних і приватних колекцій, значний археологічний матеріал, здобутий під час численних експедицій. Величезного значення (особливо це помітно в першому томі) надавав автор фольклорно-етнографічним дослідженням регіону Запоріжжя, вивченню його топографії, топонімії, гідрографії, географії, ботаніки, зоології. Десятки разів обійшов він пішки всі землі Запорізьких вольностей, дослідив усі Січі, кілька разів ламав руки й ноги на порогах, ледь не загинув під час розкопок кургану — і все задля того, щоб відчути й збагнути героїчний дух історії, донести її до читача.
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОЗАЦТВА. ЛИЦАРІ СОНЦЯ. ОЛЕКСАНДР СЕРЕДЮК.
У лицарському поклоні перед портретом українського козака, що експонується в Музеї Історії сільського господарства Волині, шанобливо схилив голову гість з далекої Японії – Шихан Масахіко Танака. Що змусило знаменитого спортсмена (чорний пояс 8-й DAN) стати на коліїю перед образом січовика?
Відповідь на це та ряд інших запитань дає книга. Хто такі козаки? Які їх звичаї і обряди? Яке було їх військове і бойове мистецтво? Йдеться не тільки про виховання й підготовку козака-воїна та відродження його в незалежній Україні, а й особливої касти – характерників. Автор аргументовано доводить, що «козак – не пияк».
Розкриваються утаємничені сторінки козаччини, чого немає у поважних узагальнюючих виданнях з історії України. Книга відрізняється розкутістю думок, оригінальністю поглядів, цікавістю викладу і стане добрим помічником не лише для учнів і студентів, викладачів-істориків, а й для широкого кола читачів, хто забажає «вичавити із себе раба».
Так як з відродженням козацтва – відродиться і Україна
ДІТЯМ ПРО КОЗАКІВ. КАЛЯНДРУК ТАРАС
Тарас Каляндрук розповів про те, чому нову книгу він вирішив писати для дітей: саме їм особливо потрібно знати нашу справжню історію, її захоплюючі й героїчні сторінки. Молодь у наш час дуже потребує хороших прикладів, їй потрібні герої для наслідування. В той же час телебачення, кіно та й віртуальний світ комп’ютерів заповнюють японські ніндзя й самураї, американські ковбої, російські спецназівці. Козаки в цьому морі якось відійшли на задній план. А в них сучасному воїнові є чому повчитися. Адже козаки були чудовими розвідниками-пластунами, блискуче володіли різноманітними бойовими прийомами, мали багатющі традиції і звичаї, втілювали в собі кращі риси нашого народу.Видання розраховане на дітей шкільного віку, батьків та всіх хто цікавиться історією та особливо історією козаків. Найважливішим для козаків в бою було вміння блискавично вирішувати, виходячи з найнесподіваніших ситуацій. А якою ж була культура українського козацтва? Шанувалися військові традиції та звичаї? Та чи існувала спеціальна психофізична підготовка козаків? Книга пропонує відповіді на ці питання та доповнює її цікавою історією про характерників та пластунів.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЗА ГЕРОДОТОМ
Читач має змогу ознайомитися з неупередженим перекладом «Історії Геродота», в якому виправлені основні неточності та свідомі перекручення фальшивих істориків, і поринути в прадавні часи Скитії, поглянувши на скитів очима очевидця тих подій.
Примітки пояснять старі назви земель, країн, народів, міст і рік. Також в них проведений аналіз походження скитів, їх культури, звичаїв, мови та писемності.
Відкривайте для себе багато нового про коріння українського народу, його славні традиції в землеробстві та військовій справі
ОПИС УКРАЇНИ. ГІЙОМ ЛЕВАССЕР ДЕ БОПЛАН
В книзі відомого мандрівника, архітектора та картографа подано безцінні відомості про тогочасну Україну, що після розпаду Київської Русі потрапила до складу Королівства Польського. Цінність поданого матеріалу значно зростає, коли сприймаєш оповідь очевидця і сучасника, який крім всього іншого був іноземцем, не зацікавленим у викривленні реалій того часу. Також важливим аргументом на користь поданого матеріалу є час написання (1648р.) і дата першої публікації книги (1652р.) т-до 1716 року, що знаменував собою час тотальної фальсифікації Московією минулого Русі.
Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення
